40 днів тому, 31 липня, російські ракети вбили у власному будинку засновника компанії «Нібулон» Олексія Вадатурського. Що він збудував, чим займався під час великої війни, з ким воював протягом життя і якою був людиною
Як мотивувати команду не збавляти темп у надскладних умовах? Дізнайтесь 25 квітня на форумі «Надлюди» від Forbes. Купуйте квиток за посиланням!
Спеціальний воєнний номер Forbes до Дня Незалежності
Цей матеріал із спеціального воєнного номеру Forbes до Дня Незалежності. Придбати його можна за цим посиланням. Редакція ставила за мету зробити об’єктивний зріз українського бізнесу, економіки, держави на шостому місяці війни. У номері ми віддаємо шану жертвам російського вторгнення.
Ввечері 30 липня співвласник і гендиректор агрокомпанії «Нібулон» Олексій Вадатурський, 74, повернувся додому, в Миколаїв, з Ізмаїла Одеської області, куди їздив у відрядження. Там він оглядав будівництво свого нового терміналу, через який збирався експортувати зернові по Дунаю.
«В Ізмаїлі складна ділянка, Олексій Опанасович шукав найкраще рішення», – розповідає регіональна директорка з розвитку бізнесу в Україні, Польщі та Литві групи Petkus Оксана Стретович, яка того дня спілкувалася із бізнесменом телефоном.
Возити через Дунай – одна з небагатьох можливостей перевалки для українських аграріїв: більшість портів заблоковано через війну. Для «Нібулона», який у 2021 році встановив власний рекорд, відвантаживши до 38 країн понад 5,64 млн т сільгосппродукції, дунайський вектор дуже актуальний.
Після вторгнення «Нібулон», як і інші українські агрокомпанії, експортував невеликі обсяги продукції через румунський порт Констанца та балтійські порти в Польщі, каже президент Української зернової асоціації Микола Горбачов. Тільки Вадатурський вирішив будувати новий термінал на Дунаї. Вартість проєкту – $50 млн. «Він казав, що не може поставити компанію в залежність від країни‑агресора», – переказує Горбачов слова Вадатурського.
За кілька годин після повернення Вадатурського з Ізмаїла, вночі, на подвірʼя його будинку впала ракета типу С‑300, наступна влучила у дім. Олексій Опанасович загинув у своїй спальні разом із дружиною Раїсою. «Туди запустили близько восьми ракет», – розповів Forbes міський голова Миколаєва Олександр Сєнкевич, 40. Він не вірить у версію умисного вбивства. За його словами, будинок Вадатурських розташований неподалік від місця, де незадовго до обстрілу була дислокація українських військових.
У єдиного сина Вадатурського Андрія, 49, версія інша. Він вважає загибель батька умисним убивством. Мотив – патріотична позиція бізнесмена.
Вадатурський вільно міг поїхати з України – йому було 74 роки. Лишитись у щоденно обстрілюваному Миколаєві було свідомим рішенням, каже Андрій. «Якщо я поїду, то й багато інших поїдуть, і компанія не зможе працювати», – переказує слова батька Вадатурський‑молодший.
Сам Олексій Вадатурський говорив Forbes, що на першому місці стоїть процвітаючий бізнес, а не власний добробут. «Для нього робота була однією з величезних насолод і способом реалізації», – згадує співвласник агрохолдингу «Астарта» Віктор Іванчик. Він багато років дружив з покійним бізнесменом.
Генеральний директор «ОТП Лізинг» Андрій Павлушин мав кілька розмов із Вадатурським щодо евакуації на випадок захоплення Миколаєва. «Він казав, що евакуаційний план є, але він не хоче його використовувати. Вірив, що все буде добре», – каже Павлушин.
«Коли ми у нього питали, чи потрібна колективу якась гуманітарна допомога, він казав: «За свій колектив я відповідаю сам», – згадує заступник міського голови Миколаєва Віталій Луков. До початку великої війни в компанії працювало понад 7000 людей
Велика війна. Остання
Після 24 лютого бізнесмен не афішував свою допомогу і уникав спілкування із медіа. Коли Forbes у березні звернувся до нього з питанням, що він робить для оборони, Вадатурський пообіцяв все розказати після перемоги. Майже всі співрозмовники Forbes для цієї статті обережно висловлюються щодо участі бізнесмена в обороні: мовляв, «Нібулон» допомагає, як і всі інші, та пояснюють, що не хочуть наражати на додаткову небезпеку співробітників групи.
У перші дні повномасштабного вторгнення Росії баржі «Нібулона» перегородили підхід до міста через Південний Буг. Вадатурський особисто слідкував, аби усе було гаразд, – говорить голова Миколаївської військово‑цивільної адміністрації Віталій Кім, 41.
Сєнкевич каже, що Вадатурський йому відмовив, коли місту знадобився буксир. Пояснив тим, що ділянка, якою мало пройти судно, ймовірно, була замінованою, і це наражало на небезпеку екіпаж. Судноремонтний завод «Нібулон» у березні виготовляв протитанкові їжаки для оборони міста, а також надав пасажирський катер для перевезень людей Дністровським лиманом. Трактори та крани «Нібулона» розбирали завали після обстрілів, розповідає Сєнкевич.
У 2014‑му Вадатурський публічно підтримав Революцію гідності, засудив російську анексію Криму та підтримку РФ псевдореферендумів на Донбасі. «У нашій країні, в моєму рідному Миколаєві не повинно бути жодних проявів сепаратизму. Той, хто закликає до розколу країни,– ворог»,– зазначено в його заяві, надрукованій на корпоративному сайті компанії. Вадатурський власним коштом збудував у Миколаєві казарми для військових, що вийшли з Криму, пригадує Горбачов.
Тоді ж Вадатурський, який усе своє життя говорив російською мовою, перейшов на українську. В інтерв’ю Forbes він розповідав, що розмірковував так: «Я – Герой України, як я можу розмовляти мовою агресора?»
На момент опанування української йому було 67 років. Проте українсько‑російська війна не єдина, в якій брав участь Герой України Олексій Вадатурський. Історія його бізнесу – це битва з чиновниками, рейдерами, неефективністю та старими порядками.
Як виник Нібулон?
(натисніть «Читати більше»)
У сотні найбагатших українців за довоєнний рік Вадатурський займав 24-ту сходинку зі статками $430 млн. Влітку 2022-го Forbes оцінив його статки у $250 млн – війна знецінила його активи у 1,7 раза. «Нібулон» – один з найбільших в Україні операторів елеваторних потужностей і другий за обсягами експортер зерна з виторгом $1,5 млрд. Забезпечує доставку флотом, побудованим на власній верфі, до складу якого входять 80 барж, буксирів і плавкранів.
Радянський період життя уродженця села Бендзари Одеської області Олексія Вадатурського важко назвати надзвичайним. Навчався в Одеському інституті харчової промисловості, підробляючи в той час вантажником в аеропорту. З дипломом спеціаліста з автоматизації хіміко-технологічних процесів Вадатурський отримав роботу головного енергетика Трикратського комбінату хлібопродуктів, а згодом став заступником начальника Миколаївського обласного управління хлібопродуктів. Він відповідав за реконструкцію підприємств, стежив за забезпеченням області зерном та борошном, а наприкінці 1980-х налагодив імпорт насіння з країн колишнього радянського блоку. «Після розпаду Союзу була альтернатива – і далі працювати на державу чи йти у приватний бізнес, – розказував Вадатурський. – Я хотів організувати компанію й запропонувати аграрному сектору сервіс нового рівня». Після звільнення Вадатурський запропонував шістьом колегам покинути держслужбу разом із ним «Я їм сказав: побудуємо кращу систему і кращу компанію. Пішли і зробили», – пригадував Вадатурський.
«Нібулон» заснували у 1991 році як спільне підприємство з двома іноземними партнерами. Назва «Нібулон» – абревіатура з перших складів назв міст, в яких перебували засновники і через які здійснювались імпортні операції: НИколаев (Вадатурський), БУдапешт (Kombiseed KFT), ЛОНдон (Meridian Commodities Ltd). Згодом Вадатурський викупив частки у партнерів. За даними YouControl, Олексію Вадатурському належала у «Нібулоні» частка 80%, у його сина – 20%.
Власник групи компаній «Прометей», миколаївець Рафаель Гороян каже, що Вадатурський був прикладом для інших місцевих, зокрема й його. «Це знакова людина свого часу, яка змогла вивести колись невелику миколаївську компанію на світовий ринок», — каже він.
Війна за незалежність
У 2009 році країна спостерігала реаліті‑шоу регіонального масштабу. Події відбувались у миколаївському порту. Державне підприємство протягом двох місяців не пропускало до причалу «Нібулона» судно типу panamax Preventer. Мотив– судно завелике для безпечного входу в порт.
У результаті двомісячних судових розглядів та медіавійни порт пропустив Preventer. Вадатурський стверджував, що судно примушують скористатися причалом, який належить наближеній до керівництва порту фірмі. Але він не підкорився, незважаючи на штраф у більш як $500 000, який мав сплатити судновласнику за зрив контракту. Це була перемога. Судна panamax більше не затримували, «Нібулон» отримав можливість працювати ефективніше: завантажувати великі судна безперешкодно на своєму терміналі замість перевалки на рейді.
Історія з Preventer – не єдиний епізод боротьби Вадатурського за незалежність. «Наша стратегія – бути незалежними від держави і некомпетентності»,– казав він в інтерв’ю Forbes у 2021 році. Така стратегія почала формуватись у середині 90‑х як відповідь «Нібулона» на махінації із зерном на державних елеваторах. Щоб контролювати процес зберігання, Вадатурський одним із перших у країні почав будувати власні.
Оксана Стретович, яка очолювала регіональне представництво данського постачальника обладнання Cimbria, знайома із Вадатурським майже 20 років і допомогла йому збудувати понад 20 елеваторів і терміналів. На будівництво одного об’єкта Вадатурський відводив не більше 100 днів, тоді як середній термін будівництва зерносховища– рік, — розповідає Стретович. «Щоб виконати такий колосальний обсяг робіт, потрібно забезпечити плановість і координацію, – пояснював бізнесмен.– Якщо одна організація не виконає свого шматка, зірветься весь ланцюжок.
Будівництво має бути як швейцарський хронометр: визначили до певної дати побудувати– все має бути». Компанія побудувала 27 перевантажувальних терміналів, на 2,3 млн т зерна, 13 з них – на Дніпрі та Південному Бузі. «Він завжди був «заточений» на вирішення проблеми найефективнішим способом, — каже Іванчик, — Особисто слідкував за будівництвом кожного нового обʼєкту».
Одна з найбільших в Україні, мережа елеваторів «Нібулона» спроєктована таким чином, щоб фермерам не потрібно було везти зерно за три моря. Вадатурський будував їх у радіусі 50–60 км від поля. Фермер не витрачається на логістику, досить довезти до найближчого елеватора, далі– клопіт «Нібулона».
Для такої моделі потрібен річковий флот. До того ж власні баржі знижують залежність від УЗ . «Вагонів постійно бракувало, хаос уціноутворенні, немає стратегії»,– розповідав Вадатурський. УЗ була інструментом тиску на «Нібулон» ще за часів Януковича. Вадатурський нарікав, що держкомпанія ігнорує «Нібулон» під час розподілу вагонів. «Скаржився, що за Януковича у нього за три місяці вивезли 14 т документів для перевірок», – згадує Горбачов.
У Вадатурського, за його словами, кілька разів намагалися забрати бізнес. Одна зі спроб відбулася у 2010 році, коли уряд Миколи Азарова ввів квотування експорту зернових. За другого розподілу квот «Нібулон» залишився без можливості експортувати. У Миколаєві заговорили про те, що до Вадатурського надходять пропозиції, від яких неможливо відмовитися.
Серед претендентів на частку в бізнесі «Нібулона» називали нардепа від «Партії регіонів» Юрія Іванющенка – друга президента Януковича. Вадатурський визнавав, що потенційні кандидати в партнери обіцяють йому спокій та сприятливі умови роботи в обмін на частку у «Нібулоні», але від зазіхань вдалося відбитися. Допоміг один із партнерів та найбільший кредитор «Нібулона» – Європейський банк реконструкції та розвитку. «Зустрічалися з владою, пояснювали, що цього робити не можна, що там наші гроші»,– розказував старший радник ЄБРР із зовнішніх зв’язків Антон Усов.
Сам Вадатурський в інтерв’ю Big Money жартував, що якби йшов на домовленості з усіма владами, що були в Україні, у його б компанії було вже два десятки співвласників.
Вадатурський, у принципі, не довіряв держорганам та намагався все контролювати. Це проявлялося навіть у благодійності. Сєнкевич наводить такий приклад: коли власник «Нібулона» вирішив допомогти миколаївським лікарням, він закуповував необхідне обладнання і надавав у користування медзакладам. «Коли треба було ремонтувати це обладнання, то воно мало стояти на балансі, а оскільки він його не передавав, тому ремонтував самостійно», – розповідає Сєнкевич.
#нездавайся Таким тегом закінчував кожен свій пост Олексій Вадатурський, 1947–2022. На фото – бізнесмен у молоді роки. Фото з особистого архіву
Війна за річку і принципи
Зайнятися річковою логістикою Вадатурського змусило не лише бажання не залежати від УЗ, а й економіка. «Дніпро протікає через шість областей України, які вирощують близько 50 млн т зерна. Вадатурський побачив у цьому потенціал»,– розповідає Горбачов.
Не налякав масштаб завдання. Інфраструктура Дніпра потребувала мільярдних інвестицій після 20 років занепаду: не було рейсів– не було днопоглиблення, шлюзи майже не ремонтувалися, флот поплив за кордон або був порізаний на металобрухт.
«Нібулон» інвестував у річкову програму понад $650 млн. «Він робив це без допомоги, навіть зі шкодою від державних органів», – згадує колишній міністр інфраструктури Владислав Криклій. У світі навпаки: держави підтримують річковий транспорт, щоб розвантажити автодороги від фур.
Перші 20 нових барж і кілька буксирів «Нібулон» замовив на миколаївському заводі «Океан» у 2009 році. Коли підприємство прострочило замовлення, Вадатурський вирішив будувати сам. Програма «Нібулона» передбачала запуск 100 нових одиниць флоту протягом 10–12 років.
Судноплавна компанія «Нібулон» транспортувала річками 25 млн т вантажів, це понад 1 млн вантажівок, що не проїхали шляхами України, зазначає компанія на своєму сайті. Вадатурський пишався тим, що розвантажує дороги. Його компанія не приймала машини з перевантаженням. «Він розумів, що десь недоотримував, з’їдав свою маржу, але встановив внутрішній контроль та не дозволяв їхати з перевантаженнями»,– розповідає Криклій.
Засновник «Нібулона» був принциповою людиною. «Він завжди жорстко торгувався, але й домовленостей дотримувався»,– розповідає голова правління «Укрзалізниці» Олександр Камишін. Уперше переговірні здібності Вадатурського він оцінив у 2009 році, коли той приїхав на Карлівський машзавод, який тоді очолював Камишін, домовлятися про купівлю обладнання. Після призначення Камишіна в УЗ Вадатурський відвідав офіс нового керівника. Зустріч замість запланованих 15 хвилин розтягнулася на дві години.
Він розповідає, що Вадатурський любив подзвонити у вихідний, щоб був час поговорити. Проте, стверджує Камишін, бізнесмен ніколи не натякав на те, щоб залізниця, яка почала розподіляти зерновози за аукціонами, надала «Нібулону» преференції. «Вадатурський був дуже залучений в операційний бізнес, – каже Кім. – На його енергії підприємство розвивалося».
Луков якось провів із бізнесменом день на будівництві у Вознесенську. Вразило, що мільйонер знав кожного підрядника та бригадира на ім’я і по батькові. У Вадатурського був спеціальний одяг, щоб ходити по будмайданчику– старі вельветові штани. Бізнесмен був скромною в побуті людиною, зазначають усі співрозмовники Forbes, містом їздив на восьмирічній Skoda Octavia або пересувався пішки. Більшу частину прибутку реінвестував у бізнес.
Що буде з «Нібулоном» після смерті засновника та ідеолога? Директором компанії став син Андрій. Упорається? «А чому ні? В нього ж таке саме прізвище»,– каже Андрій Павлушин, який співпрацював із Олексієм Вадатурським 12 років.
У підготовці матеріалу брали участь стажерки Forbes Валерія Федорчук та Ярослава Костейчук
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
