Наприкінці березня розпочинається весняна посівна. Зважаючи на російське вторгнення, українські аграрії обіцяють сіяти та партизанити. Як фермери протистоять окупантам і чому ніколи не залишать свою землю
Росія о 4 ранку 24 лютого розпочала повномасштабну війну в Україні. Багатокілометрові колони російських танків увійшли на територію 10 українських областей і одразу зіткнулися із опором місцевих мирних жителів – від простих образ до викрадення танків супротивника.
«З перших днів люди в селах чинили опір: перегороджували дороги, завалювали їх деревами», – каже Алекс Ліссітса, співвласник компанії «Індустріальна молочна група», яка володіє землями у Чернігівській та Сумській областях. У перші дні війни фермери віддавали українській армії своє паливо, яке закуповувалося на весняну посівну, або знищували його, щоб не дісталося ворогові. «Як мені відомо, паливо ворогам не дісталося», — каже Ліссітса.
Український фермер трактором відтягує військову техніку російських військових.
Український фермер трактором відтягує військову техніку російських військових.
Зараз більшість Сумської та Чернігівської області окуповані, дороги перекриті російськими блокпостами, а в селах росіяни ґвалтують, грабують і розстрілюють людей. «Вони приїжджають у село на бронемашині і просто стріляють по хатах, – каже Ліссітса. – На Чернігівщині люди розповідають про випадки зґвалтування, терору, розстрілів».
Багато українських сіл окупанти підпалюють і обстрілюють, намагаючись їх знищити, каже Тарас Білка, який допомагає фермерам у Запорізькій області та веде хроніку війни на своєму YouTube-каналі. «Це поведінка загнаних у кут звірів», — говорить він. Його рідне село у Запорізькій області окупанти також підпалили, але зараз воно звільнене українською армією, а місцеві його потроху відновлюють.
Поведінка окупантів викликає ще більший опір місцевих, які починають вести партизанську війну. На відміну від жителів міст, які через бомбардування були змушені покинути свої будинки, сільські жителі нікуди не їдуть. «Фермери зі своєї землі самі не підуть, вони боротимуться до останнього», – каже Володимир Кабак, засновник аграрної компанії «Агроток» з Кропивницького. «Чому? Вони прямо кажуть: ми захищаємо свою землю, це війна кожного з нас і тихо відсидітися не вдасться», – каже Білка.
Багато фермерів, за словами Кабака, мають ресурси для партизанського опору: паливо, техніка, їжа. Після 2014 року у людей також достатньо зброї, каже він. «Практично всі фермери мають зброю, як мінімум, мисливську», – каже Ліссітса.
Аграрії, за його словами, мобільні: у них є сільгосптехніка, пікапи, які вони зараз використовують у тому числі, щоб забирати та відтягувати російські бронемашини до українських військових.
Київська область Фото Getty Images
Українська герилья
Тактика партизанської війни (герилья) – це не тільки бойові зіткнення, а й диверсія, і психологічний терор. Багато фермерів, які не потрапили до територіальної оборони, тепер ведуть свою власну війну проти окупантів. Цей рух охопив Запорізьку, Херсонську та Чернігівську області, каже Білка.
Російські окупанти, за його словами, не можуть існувати без трьох речей: горілки, цигарок та їжі. До сухпайка російської армії горілка та цигарки не входять, тому окупанти їх крадуть, каже він. Щоб злодійство не залишилося безкарним, місцеві почали отруювати ці товари.
Наприклад, вимочені у спеціальному хімікаті від деревних паразитів, а потім висушені цигарки, при курінні викликають у окупантів страшне отруєння. Завдяки цьому мінімум один екіпаж БТР був виведений з ладу, каже Білка.
Горілка до складу якої доданий технічний спирт, може призвести до повної або часткової втрати зору у росіян. За словами Білки, результат уже є: мінус кілька екіпажів танків та бронемашин Росії. Екіпаж танка – три особи, бронемашини – до 10.
Фермери фіксують де і що було отруєно і передають цю інформацію своїм. Також у перші дні селяни думали отруювати їжу, але потім від цієї ідеї відмовилися, хліб і самим потрібний.
Крім цього, за словами Білки, фермери не дають окупантам спати вночі, підриваючи біля їхніх позицій саморобну вибухівку. Вбити ця вибухівка не може, але постійно тримає солдатів ворога у напрузі. Спочатку підривали кожні 15 хвилин, але потім, порадившись із психологами, інтервал було збільшено до 35 хвилин, щоб ворог встиг увійти у фазу глибокого сну, який треба порушити для більшого виснаження. «Після такого окупанта залишається лише добити», – каже він.
Фермери, за його словами, у перші дні робили вибухівку та отрути самі, але потім до них приєдналися професійні хіміки та розробили для них партизанську методичку під назвою «Кулінарна книга української герильї». «Я не знав, що у нас такі геніальні хіміки у селах», – каже Білка.
Цей рух наближає перемогу та сильно демотивує ворога, каже він. «Окупанти ж бачать: там отруюють, там від горілки сліпнуть, ще й спати не можуть. – каже він. – Це великий психологічний тиск.
Посівна – другий фронт
Фермери в областях, куди не ступала нога окупанта, теж окопуються і готуються до опору, каже Юрій Скічко, генеральний директор «Гермес-трейдинг», яка веде свою діяльність у Кіровоградській та Дніпропетровській областях. «Озброюємось, готуємося дати відсіч, перебуваємо у постійному контакті з Міноборони, територіальною обороною», – каже він. Також фермери допомагають біженцям, приймають їх у себе вдома або селять у школах та садочках.
Водночас триває підготовка до весняної посівної. «Ми налаштовані сіяти та воювати», – каже Кабак, визнаючи, що посівна цього року буде складною не лише через військову загрозу, а й через проблеми з логістикою. Наразі, за його словами, постачання зупинилося, є проблеми з нестачею насіння, засобів захисту рослин, добрив. «Але сіяти треба, тому що під загрозою продовольча безпека країни, – каже він. – Посівна – це наш другий фронт».
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
