У жовтні 2022 року Нобелівський комітет оголосив лауреатів цьогорічної премії миру. Нагороду розподілили між правозахисниками: українським Центром громадянських свобод (ЦГС), російським «Меморіалом» та білорусом Алесем Беляцьким. Для України це перша Нобелівська премія за часів незалежності. А 1 грудня економічне видання Financial Times внесло керівницю ЦГС, Олександру Матвійчук, у список 25 найвпливовіших жінок світу.
Forbes поговорив із Матвійчук про те, як «Нобель» може вплинути на майбутнє України.
Інтерв’ю скорочене і відредаговане для ясності.
Якою була ваша реакція, коли ви дізналися про здобуття Нобелівської премії миру?
Подив. Ніхто не очікував, що ми її отримаємо. Тим паче, за півтора тижня до цього я отримала Right Livelihood Award, її називають альтернативною Нобелівською премією миру. Тому у нас не було жодних думок і натяків, що ми можемо її отримати.
Друге відчуття – відповідальність. Така відзнака – це можливість зробити голоси українських правозахисників гучнішими, бути почутими на міжнародній арені. Ми не маємо права не скористатися цим шансом під час війни.
У вас є коротка і для вас внутрішньо чесна відповідь, за що ви отримали премію?
Моя відповідь – премію отримали люди, які багато років борються проти спільного зла, яке зараз уособлює Росія. Її в жодному разі не дали на догоду радянському наративу про братні народи. Разом із нами її отримали наші колеги, правозахисники з російського «Меморіалу» і білорус Алесь Беляцький. Ми працюємо з ними вже багато років для звільнення ув’язнених через російську агресію.
В Україні було багато нерозуміння через розподіл премії між українцями, росіянами та білорусами. Суспільство тригернула фраза про братні народи. Чому пішла така комунікація?
Представниця комітету цитувала фразу із заповіту Нобеля. Звичайно, він не писав про нашу ситуацію. Тому я акцентую, що ця премія про інше – про людей, які борються з режимом Путіна, а не про штучне відтворення цього радянського наративу. Україна стала суб’єктом, і ми маємо повне право дати нове звучання цій фразі та заповіту Нобеля.
Українці вперше отримали «Нобеля». Визначне досягнення, але – суб’єктивно – в інформаційному просторі цьому не було приділено достатньої уваги.
У мене такого враження не склалося, але кожен живе у своїй інформаційній бульбашці. У мене кілька днів телефон розривався, йшли привітання і запити на коментарі. Вітали дуже різні люди: очільники держав, міністри, відомі громадські діячі.
Найбільше захвату в команди було від привітання Далай‑лами. Але мені було дуже приємно отримувати привітання від простих людей – не лише від тих, із якими ми працювали, а загалом.
Президент Володимир Зеленський вас привітав?
Нас привітав голова Офісу президента Андрій Єрмак. Ми були на робочій зустрічі на тему незаконно ув’язнених і військовополонених у зв’язку з російською агресією, і він почав цю нараду з привітання нобелівських лауреатів.
Ми – бізнес-видання, розкажіть про вашу організацію у форматі інвесторського пітчу, ваші два-три супердосягнення.
Я би згадала громадську ініціативу «Євромайдан SOS», яку ми започаткували у відповідь на розгін студентської демонстрації у 2013‑му. Ми тоді об’єднали кілька тисяч людей, які працювали 24 години на добу. Через наші руки проходили сотні людей, яких було побито, заарештовано, котрі зазнали катувань. Під кінець Революції гідності у нас була база в 16 000 звернень про допомогу, які ми опрацювали з волонтерами.
Далі – ми були першою правозахисною організацією у світі, що відрядила групи до Криму, Луганської і Донецької областей, аби документувати воєнні злочини Росії. Нашим особливим фокусом були викрадення, катування, зґвалтування, вбивства цивільних, сфабриковані кримінальні справи, які одразу почалися на окупованому півострові.
Зараз, об’єднавши зусилля з іншими організаціями в ініціативі «Трибунал для Путіна», ми документуємо воєнні злочини – їх уже понад 21 000. Ми можемо довести геноциїдальну природу цієї війни.
Навіть за українськими мірками у ЦГС не дуже великий бюджет – близько $500 000. Чому такий масштаб? Вам більше не треба чи складніше залучати більше грошей?
Правозахисники у країнах, що розвиваються, зазвичай діють за гроші міжнародних організацій, які підтримують свободу й демократію. Але більшість наших ініціатив не фінансувалися ніким. Були ідеї, в які ми вірили, і ми їх втілювали без будь‑якого фінансування. Як, наприклад, кампанія #savesentsov, де ми об’єднали сотні організацій на одномоментну акцію в 35 країнах. У нашій діяльності залученість людей та їхній внесок означають набагато більше за гроші. Розмір бюджету в цій історії не визначає ефективність.
Ви вже знаєте, що робитимете із нобелівськими коштами?
Знаємо точно, що спрямуємо ці гроші на справи, які служитимуть людям. У нас ще є час до грудня подумати, куди і як краще їх витратити.
Плануєте масштабувати діяльність організації? Все ж таки статус нобелівського лауреата багато означає…
Масштаб точно збільшиться у площині символів. У травні я відвідала шість європейських країн, зустрічалася з політиками, журналістами, аналітичними центрами, я говорила про ціннісний вимір війни, про воєнні злочини, про необхідність справедливості й покарання Путіна, Лукашенка та інших воєнних злочинців. Але я ніде не побачила запиту на справедливість, був запит на мир.
Я пояснювала, подивіться: Росія десятиліттями скоювала воєнні злочини в Чечні, Грузії, Молдові, Лівії, Сирії. І те, що вона десятиліттями залишається безкарною, і призвело до ситуації, коли росіяни повірили, що вони можуть робити все, що хочуть. І у нас, і в регіоні не буде стійкого миру, якщо ми не розірвемо це коло безкарності. І тепер, коли у нас є майданчик, який дає Нобелівська премія, наш голос буде набагато значущішим, і ми донесемо цю ідею світові.
Як набуття справедливості може виглядати практично? Що ви пропонуєте зробити?
Потрібно змінити підходи, і насамперед – мислення. Міжнародний кримінальний суд відкрив розслідування ще 2 березня, але він зосередить увагу лише на кількох показових кейсах. А хто дасть шанс на справедливість сотням тисяч жертв цієї війни? Ми зараз у ХХІ столітті, і правосуддя не має залежати від сили авторитарного режиму. Міжнародний трибунал повинен відбутися зараз, не чекаючи падіння путінського режиму. Воєнні злочини скоєно вже.
Яка трійка довоєнних проблем України в царині правозахисту?
На практичному рівні сотні проблем. Якщо взяти верхній рівень, то ключові – дві. Перша – суди, судова система. Багато прав людини можна захистити, якщо ти маєш дієвий інструмент для захисту, яким є незалежна, компетентна та ефективна судова система. Друга – це культура, суспільне сприйняття прав людини.
Ми – країна, яка багато років перебуває в транзиті до розвинутої демократії. Для того щоб завершити цей перехід, нам потрібно не просто ухвалити правильні закони й створити правильні інституції, потрібна віра людей, що верховенство права – цінність, і що права людини значущі. Треба, щоб це стало елементом побутової культури нашого суспільства. І це те, що ми прагнемо зробити.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
