Категорія: Життя
Дата: 25 березня 2022 15:44

Історик Тімоті Снайдер вивчав Україну 25 років та написав про неї шість книг. 11 думок Снайдера про те, яке майбутнє чекає на Україну після перемоги

Тома Міроненко

Forbes

4 хв читання

Історик Тімоті Снайдер вперше опинився в Україні 1995 року. З того часу американець повертався регулярно. Як еволюціонувала країна в очах стороннього спостерігача? Змінилося ставлення до української мови, консолідувалися різні регіони України – різниця між жителями різних областей стерлася. Але головне – після Майдану, за словами Снайдера, змінилося світовідчуття українців. Вони зрозуміли самі і показали світові, що здатні на дивовижні речі

Зараз Снайдер спостерігає за війною в Україні здалеку разом із рештою світу. Що він бачить? Як Україна перетворюється на країну, яка подає приклад іншим. Як завойовує демократію, надихаючи людей у всьому світі і вселяючи їм сміливість.

Будь-яка переможна війна неминуче призводить до трансформації, упевнений історик. Forbes поговорили з Тімоті Снайдером про те, яких змін чекати українцям від майбутнього, у чому найнебезпечніше буде помилитися і як виглядатиме Україна через 10 років. Ось 11 думок експерта щодо української історії.

Нація – це колектив, який погоджується розділяти спільне майбутнє. Тому ця війна, опір, очевидно, про майбутнє. Безперечно, це про захист України, але ще й про те, щоб не допустити її руйнування.
Що роблять усі війни? Підігрівають уяву, змушуючи думати про те, яким може бути краще майбутнє. Друга світова війна мала такий вплив на Західну та Центральну Європу. Пройшовши цю війну, українці інтенсивніше розмірковуватимуть, наприклад, про своє майбутнє в Європі. Про те, що їхня країна привносить щось у європейську ідентичність, а не просто отримує переваги від того, що її асоціюють з іншими європейськими країнами.
Це точно надважлива для світової історії війна. Якби українці не чинили опір, це було б жахливою поразкою і України, і демократії. Це було б гнітюче, деморалізовано, принизливо для демократії в усьому світі. Але українці опираються. Українці борються. І це надало сміливості людям усього світу, які вірять у демократію. Це навчило їх, що настають моменти, коли ти маєш бути готовим ризикувати заради важливих для тебе речей. Ця війна влила нові сили в політичну та соціологічну дискусію далеко за межами України.
Якщо Росія виграє війну, це покаже, що такі вчинки є допустимими в міжнародній політиці. Що країна може просто вигадати божевільний привід і вторгнутися на територію сусіда з кількома сотнями тисяч солдатів. І якщо це нормально, то на XXI століття чекають великі проблеми.
Президент Зеленський та інші слушно зазначають, що коли українці переможуть, їх мають запросити приєднатися до ЄС. Коли українці переможуть, має бути складений новий «план Маршалла». Я згоден з цим. Є ще одне важливе питання: за що українці борються? Адже не лише за те, щоб перемогти ворога та повернути статус-кво. Справа ще й в оновленні. І якщо Україна має рацію, якщо вона заслуговує на місце в ЄС, то інші країни мають допомогти їй – заплатити за реконструкцію, що допоможе українській демократії працювати краще.
Війна – це виняткові, надзвичайні обставини. Вона дозволяє людям діяти за умов, вільних від норм. Коли настане мир, українцям треба буде сказати: «Добре, а тепер ми повертаємось до верховенства закону, і це має працювати краще, ніж раніше». Це слабке місце України. Великим викликом стане необхідність спрямувати енергію та добру волю на побудову більш правомірного, більш передбачуваного суспільства.
Коли українці виграють війну, вони мають вирішити, якого майбутнього хочуть для себе. В Україні відбуваються жахливі речі, через звіряче вторгнення люди вмирають без жодної на те причини. Я не намагаюся це прикрасити. Але історично це справедливо: переможні війни завжди є можливістю для переосмислення і трансформації.
Навряд чи травму можна подолати. Завдання в тому, щоби на тлі травми побудувати щось нове. Потрібно дати шанс кожному, хто захоче, розповісти свою історію та увічнити пам'ять про коханих, друзів та рідних, яких вони втратили. Створити публічні архіви, де можна буде залишити фотографію, лист, повідомлення. Щоб кожен міг пам'ятати тих, хто помер.
Відновлення міст також може бути проєктом відновлення нації. Я люблю Харків таким, яким він є. Але відбудовуючи його наново, можна замислитися над тим, як має виглядати українське місто в XXI столітті. Які речі можна змінити, як можна зробити іншими парки та сквери? Нація думає про своє майбутнє під час того, як зводить заново свої міста.
Головне – прямо зараз встигнути зробити якнайбільше в контексті економіки та армії. Витиснути із Заходу максимум того, що можливо, щоб найамбітніші рішення та політики стали нормою. І коли всі повернуться до своїх звичайних життів, ці рішення, в чомусь радикальні, продовжать працювати. Сподіваюся, війна закінчиться до того часу, як на Заході втомляться від України.
У мене є дивна ідея про те, що Україна є європейською країною, але навіть трохи більше. Все, що відбувається в Європі, відбувається і в Україні, іноді з більшою інтенсивністю. Коли я думаю про Україну 2030-го, я хотів би бачити країну, яка, безперечно, є частиною великого європейського проєкту. Українські міста відбудовані, європейці приїжджають туди як туристи та підприємці. Я уявляю вільну циркуляцію від Португалії до Дніпра чи Харкова. Уявляю великий простір, у якому європейці визнають, що українці навчили їх чогось, а українська економіка інтегрована в решту Європи. Хотів би я це побачити.