Amazon інвестує мільярди доларів у ШІ, роботів та машинне навчання. Якими принципами й правилами керується компанія?
Дізнайтеся вже 22 листопада на Forbes Tech 2024. Купуйте квиток за посиланням!
1
Капало з крану на кухні. Нудно і бридко. Так не хотілося вставати, щоб закрити воду. Стоп. На кухні немає раковини – тільки електронна мийка. Може, зламалася?
Ще раз стоп. Це месенджер. Нове повідомлення о третій годині ночі в даркнетівському чаті, який мовчав п’ять років. Кому не спиться? У Нью‑Йорку ще не пізно. Щось сталося, думав я, намагаючись зрозуміти спросоння, куди бігти й що вмикати. Планшет? Гіперфон?
Капель затихла. Алекс Вотерсон спеціально ставив подібні звуки виклику, щоб колеги знали: дзвонить саме він.
Розуміючи, що ніч скінчилася, я вмився, випив крижаного соку, після чого віддзвонився старому корешу по MIT, котрий я так і не закінчив, зірвавшись у 2013‑му на Майдан. Життя зробило потім такі круті повороти, що було вже не до повернення в Штати.
Із хлопцями, звісно, спілкувався й далі, тим паче що всі реалізували себе більш ніж круто. Американці – в Alphabet‑GM, Apple, ЦРУ та Комітеті начальників штабів, британці – мабуть, у MI6 (не визнають відкрито, але по всьому видно, що не культурний обмін), мій друг Кшиштоф (єдиний, кого я зрідка бачив останніми ро‑ ками) – у НАТО. А я після волонтерства в ЗСУ у 2014–2018‑х осів у спецслужбі, якої офіційно не існує, якщо не брати до уваги рядки в секретній частині бюджету РНБО.
2
Двокімнатна квартира на Городецького, впритул до Театру Франка, під чотириметрову стелю набита книжковими стелажами і примарами дитинства. За батьків вона знала кращі часи. Старий паркет скрипить, робот‑пилосос гарчить, перечіплюючись за нерівні мостини, чавунні батареї не завжди слухаються Алекса, але мені тут добре. На стінах акварелі тітки. Вони подобаються друзям, з якими ми б’ємося в шахи під справжній грузинський коньяк – його надсилає Малхаз із Тбілісі. Пластикові вікна та кухня в мармурі й металі виглядають чужими поруч із батьківським кришталем і порцеляною, які відгукуються дзвоном, коли під нами проноситься черговий потяг підземки.
Клопітна робота керівника відділу системних ризиків і кабінет у будівлі на Банковій, де після Майдану‑2014 не було президента, украй мені набридли. Постійні аврали з’їдали весь час, тож я досі не одружений. Я звільнився й тепер шукаю собі справу до душі.
Алекс відповів на дзвінок одразу. Вибачився за нічне вторгнення й обрушив на мене потік інформації. Він говорив зі мною як із підлеглим. За словами Алекса, сигнал по офіційних каналах надійшов в Україну кілька хвилин тому, але, побоюючись витоку, вони не ризикнули сказати всю правду.
Після епідемій 2020–2022 років чверть громадян України, піддавшись паніці, замінила щоквартальні щеплення на постійний чип. Як мільйони європейців і американців, вони тепер під постійним контролем з боку штучного інтелекту під керівництвом ВООЗ. Дата‑центр «МедДія», який управляє особистими даними чипованих, неодноразово зазнавав атак хакерів, але з переходом під парасольку американської антихакерської системи виявився надійно прикритим.
Нова загроза настільки нестандартна, сказав Алекс, що боротьба з нею можлива лише найнестандартнішими методами. Мене включили до міжнародної групи, яка мала хакнути цю головоломку.
3
Ви, як і я, швидше за все, не розумієте, як коаліції шести мерів вдається керувати країною. Наслідуючи «слуг народу», тобто не сказавши нічого зрозумілого виборцю і не заморочуючись ідеологією, мери найбільших міст не тільки не розтягнули країну на шматки, а й у міру свого розуміння зшивають її по‑новому.
Лідери правлячої партії, вони ж мери, змінюють одне одного в спікерському кріслі що два місяці. У Кабмін прийшли 30‑річні міністри – переважно із середнього бізнесу. На місці старих судів створили нові, куди рекрутували канадських і американських юристів з українським і єврейським корінням. Ох і важко ж їм довелося: спочатку з іспитами на знання мови, потім – з потоком справ, який хлинув після десятиліть невіри…
Ніхто до ладу не розумів, до чого це все призведе, але у мене не було часу на роздуми. На мене звалилося завдання розібратися з НС європейського масштабу.
Мільйони людей чипували, вставивши бажаючим крихітну бляшку під колінну чашечку. Вважалося, вона реагуватиме тільки на щотижневий імпульс медичного супутника. У чипі не було налаштувань, які дозволяли б йому працювати з іншими командами.
Або ми так думали. У кількох країнах зафіксували несанкціоноване втручання в систему, повідомив Алекс. Зокрема й в Україні.
– Я більше не держслужбовець, я безробітний, – заперечив я.
– Байдуже. Тобі довіряють. Ти все розумієш у вашій неправильній країні, тому, сподіваюся, приділиш нам трохи свого дорогоцінного безробітного часу.
4
Видзвонити товаришів з мозкового курултаю було справою 20 хвилин. З 2014‑го ніхто з нас не має потреби в довгих передмовах. Нескінченні карантини давно закінчилися, але у повному складі ми зібралися на моїй маленькій кухні вперше за кілька років.
Михайло, наш комп’ютерний геній, на щастя, був у країні – прольотом із Бухаресту в Астану. Медієвіст Ден здатний препарувати будь‑який факт крізь призму світової історії, Андрій, письменник і журналіст, за милю чує обман. Я ж, Адам Галушко, недовчений інженер із запаморочливою кар’єрою держслужбовця, виступаю в цьому товаристві «системним інтегратором».
Картина була ясна. Хтось навчився дублювати сигнали медичного супутника і тепер діє наче дрібні злодюжки, які за допомогою псевдотерміналів списують із банківських карток незакодований дріб’язок через тісний контакт із жертвою в метро. Злочинці придумали якийсь слабоімпульсний контакт, що дозволяє перекодувати чип. Після цього супутник перестає його бачити. Що відбувається далі з носієм чипа, чи підключають його до якоїсь нової системи, заради чого і як погані хлопці можуть цим скористатися, було вкрито мороком невідомості. А це ще страшніше, ніж уже доконаний теракт з нехай трагічними, але прораховуваними до кінця наслідками.
Хвиля перепідключення накрила не лише Україну, а й Польщу зі Скандинавією, тому логічно було припустити російський слід. Після того як Кремль відвідали лікарі Чейн і Стокс, Крим набув міжнародного статусу, але Україна доступу туди не мала. В обмін на зелене світло спостерігачам ООН і часткову демілітаризацію Росія завела на півострів дніпровську воду.
Але ця ниточка швидко обірвалася.
Паралельно відпрацьовували версії збою на серверах «МедДії» і промислового саботажу з боку китайських медичних гігантів, що піднялися на масовій вакцинації 2021–2022 років.
Ден, навколо якого завжди крутилася стартаперська молодь, привів із собою 20‑з‑чимось‑річного Антона, який прославився своєю перемогою над Київським метрополітеном.
Кілька років тому Антон створив цифрову газету «30 новин» і розмістив у вагонах метро рекламу свого додатка. Сотні тисяч пасажирів скачували QR‑код, після чого підключали підписку на аудіо‑ та відеоновини, текстові повідомлення й Telegram‑канал. Концепція була проста: за той час, що середньостатистичний киянин проводить у метро (25–30 хвилин), він має отримати повний зріз інформації про те, що його стосується (AI Антона впродовж 30 секунд після завантаження «збирав» повний профіль користувача, щоб кастомізувати видачу під його запити).
Медіа з підземки, що «хакнуло» киян і гостей столиці краще за будь‑яких політтехнологів, не на жарт розлютило політиків. Керівництво метрополітену спробувало за допомогою спецслужб блокувати сайти і канали, а потім узагалі відключило інтернет у метро. Не допомогло. Живими антенами для передачі сигналу стали хлопчаки, які вийшли в переходи. Миттєвий успіх безкровного третього Майдану – заслуга в тому числі Антона і його команди.
– Чому у ваших матеріалах ніколи не вказувалися автори? – поцікавився Андрій.
– Ми знали, що СБУ спробує нас притиснути, тому все засекретили, – відповів Антон.
– А скільки народу у вас працювало?
– 10 постійних авторів писали новини, троє сиділи на фактчекінгу, я відповідав за думки, а хто займався у нас маркетингом і просуванням, навіть я не знаю.
– Це як?
Всі з подивом подивилися на Антона.
– Після запуску нас знайшли люди з хорошою англійською. Запропонували фінансування в біткоїнах, допомогли налагодити процеси, а потім і продати проєкт на зльоті. Все як домовлялися.
– Хочеш сказати, не ти керував фірмою? – Мені давали поради, в основному слушні. Жодного разу не наполягали. У підсумку всі рішення приймав я.
– Німці, які купили у тебе цей бізнес, дуже жорстко все перебудували – і сайт, і всю структуру. Все стало дуже комерційним. Тобі не шкода, що все так закінчилося? – запитав я.
– Не закінчилося, просто це вже не наш проєкт. Звичайно, вся наша команда пішла, – відповів наш головний консультант з київської підземки.
5
Із Кшиштофом, якого легко впізнати в натовпі по злегка гордовитій фізіономії, ми зустрілися біля Козацької на Майдані. З нашої останньої зустрічі він дуже погладшав – типовий пан з польських казок, які стали частиною шкільної програми після створення Чорноморсько‑Балтійської платформи з Польщею і Литвою.
– Не чекав? – Кшиштоф ніколи не гаяв часу на порожні балачки. – Ви – лідери з перенаправлення сигналу, фіксуємо понад 15 000 зникнень на день у Києві, Харкові та Дніпрі. У Балтійських і Скандинавських країнах – лічені випадки, всі в аеропортах, певно, підхопили комп’ютерний вірус, хоча ми й не розуміємо, як може бути такий вірус без комп’ютера. До 30 000 на місяць у Варшаві. У вас, мабуть, це все пов’язано з метро.
– Зайдеш? – запитав я. Кшиштоф явно не збирався доповідати, як давно він тут і чому не зателефонував. – Так, зайду, схоже, я тут надовго. Давай увечері, після сьомої. Кошерну сливовицю, твою улюблену, привіз.
Біля колони на Майдані зберігалися сліди від вибуху, організованого кілька років тому ГРУ під час загострення на сході. Біля краю розкиданої плитки лежали живі квіти.
Після вибуху в цій частині Майдану не проводяться мітинги – негласну заборону контролюють ветерани.
Я сидів на лавці біля розірваного бронзового серця, встановленого волонтерами. Дивно, як змінилися часи, наскільки різко люди відсахнулися від політики після затвердження нової конституційної системи. Чи надовго? А може, це тільки здається – що громадянське суспільство мовчить? Може, воно просто замислилося?
Аналізуючи завдання, що стояло перед нашою групою, я намагався заглянути вперед. Сотні тисяч датчиків перепрограмовано. Їх доведеться замінювати?
Чи потрібно буде «перепрошити» десятки мільйонів пристроїв, якщо в системі знайшлося‑таки вразливе місце? І головне – скільки в нас залишилося часу?
– Ви, Кшиштофе, явно чогось боїтеся, – не здавався Антон. – Інакше навіщо такий переполох?
Дивно виглядає вся ця історія. Не бачу, у чому тут вигода Кремля. Хоча все це виглядає дивно з 2013 року. Вони і так були господарями в Україні: їхні банки, промислові і торгові компанії почувалися як вдома. У сезон відпусток натовпи відпочивальників у Ялті та Одесі починали розмовляти з московським акцентом. Політики звіряли годинники з Москвою, половина країни дивилася їхнє телебачення.
Забравши Крим і вторгшись на Донбас, вони за декілька місяців скомпрометували всі свої активи. І з розгромним рахунком програли громадську думку. Питання про вступ до ЄС і НАТО перестало бути питанням: україномовні, російськомовні, інтелігенція, молодь – хоч який соцдем візьми. Путін штовхнув українців на Захід. І тільки на Захід.
6
Кшиштоф, чорніший за хмару, прийшов рівно о сьомій. Михайло вже був у мене. Незабаром прибіг захеканий Антон.
Ілюстрації Михайла Александрова.
Опубліковано в тринадцятому номері журналу Forbes (вересень 2021)
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
