Прем’єра «Бачення метелика» відбулась торік у травні на Каннському фестивалі в програмі «Особливий погляд». Одеський міжнародний кінофестиваль визнав стрічку найкращим українським повнометражним фільмом. «Бачення метелика» уже можна подивитися і в українських кінотеатрах. Чому це кіно варте перегляду, розповідає продюсерка та співзасновниця Української кіноакадемії Юлія Сінькевич
Велика війна пришвидшила вихід жінок на лідерські ролі. Вже 15 травня на форумі «Вільна» Forbes пропонує подивитися на це явище крізь нову, чітку оптику. Спікерки та спікери з Superhumans, Google, ENKO, McDonald’s, G. Bar та інших. Купуйте квитки за посиланням.
6 квітня в кінотеатрах України вийшов фільм «Бачення метелика» – дебютна стрічка режисера та продюсера Максима Наконечного. Я дивилась цю стрічку двічі: до повномасштабного вторгнення та після. Як і життя в Україні, на «до» і «після» розділились мої враження від фільму. Контекст перетворив фільм на явище в сучасному українському кіно, яке підіймає найбільш сенситивні питання.
Тема війни давно увійшла в сучасне українське кіно, стала такою собі візитівкою. Саме по кіно, яке переосмислює людину у воєнний час, нас впізнають у світі.
Думаю, до лютого 2022-го більшості українців здавалось, що ми адаптувались до війни, і хоч пам’ятали про неї, але відсували у свідомості подалі – до зони АТО. Проте війна постукала у двері кожного, страшна реальність стала близькою – хоча в ній давно живуть багато захисників і захисниць. Історії жінок на війні лунали в кількох українських фільмах – це і «Полон» Анатолія Матешко (2015), і «Погані дороги» (2020) Наталки Ворожбит. Але вперше в українському фільмі Максим Наконечний створив тонкий реалістичний психологічний портрет жінки-військової, а в її образі – і портрет суспільства.
«Бачення метелика» – це історія української аеророзвідниці Лілії з позивним «Метелик» (Рита Бурковська), яку російські сепаратисти кілька місяців утримували в полоні. Після обміну жінка повертається додому до чоловіка, мами, побратимів. Здавалося б, найстрашніше позаду, проте спогади, дуже свіжі та нестерпно болючі, постійно переслідують її. Ліля виявляється вагітною – в полоні вона стала жертвою сексуального насилля.
Аборт здається очевидним виходом, проте в останній момент Ліля йде з операційної. Її чоловік Тоха (Любомир Валівоць) не знаходить собі місця, відмовляється приймати дійсність, його заполоняє лють і ненависть. Ліля залишається сам на сам з почуттями, спогадами та бажанням жити далі.
Історія непроста для сприйняття, вона потребує емоційної віддачі, але її актуальність очевидна. Немає не травмованих війною людей, проте поки що немає і відповіді на те, як може бути після неї, якими повернуться захисниці, яким стане суспільство. Це важливі питання, думати та говорити про які ми маємо сьогодні, але, скоріше за все, поки не готові. Ліля намагається приховати те, що відбулось з нею в полоні – це органічна реакція на поки що табуйовані теми. На питання журналістки про умови утримання Ліля відповідає, що все було нормально. Вона приховує від слідчого деталі перебування в полоні, панікує при медичних оглядах.
У головних ролях фільму – Рита Бурковська та Любомир Валівоць
Світ Метелика, в який нас занурює Максим Наконечний, створений максимально реалістично завдяки імітації зйомок любительською камерою, трансляцій з соціальних мереж і телевізійних новин. Але водночас він сюрреалістичний, оскільки крізь нього проривається підсвідомість Лілі – дратівливий звук дрона, що переслідує героїню, піксельні кадри флешбеків із тортурами, нічні кошмари, голоси.
Все це створює мозаїку емоцій, коли відсторонення, лють, пристрасть і відчай перемішані між собою, коли реальність та свідомість спотворені й скалічені війною – ПТСР. Героїня мало говорить. Здається, між глядачем та Лілею існує дистанція. Часто неможливо зрозуміти мотивацію її рішень, проте нескладно розгледіти в цьому наслідки психологічної травми, усвідомлення й проживання якої ще тільки попереду.
«Війна лікується фронтом», – почула я не так давно від української режисерки Аліси Коваленко, яка з початком повномасштабного вторгнення пішла воювати. Це складно зрозуміти більшості людей. Проте мені здається, в фільмі «Бачення метелика» ми переконуємось, що це і є істина – страшна й неприйнятна більшості, проте можлива для сильних жінок.
Історія непроста для сприйняття, вона потребує емоційної віддачі, але її актуальність очевидна.
Команда фільму «Бачення метелика» – одні з найяскравіших представників і представниць українського кіно. Співавторкою сценарію стала режисерка та письменниця Ірина Цілик, монтажем займалась режисерка-документалістка Аліна Горлова. У зйомках взяли участь непрофесійні актори – учасники АТО й волонтери.
Особливою несподіванкою і акторським відкриттям стала роль другого плану посестри Лілі – Сороки, яку зіграла сценаристка та режисерка Наталка Ворожбит («Погані дороги», «Спіймати Кайдаша»). Було б цікаво бачити Наталку й надалі на екрані.
Акторським відкриттям стала роль другого плану посестри Лілі – Сороки, яку зіграла сценаристка та режисерка Наталка Ворожбит
Прем’єра фільму відбулась у програмі «Особливий погляд» Каннського кінофестивалю в травні 2022-го, де в сусідньому залі проходив показ російського фільму режисера Кіріла Серебрянікова. На пресконференції він говорив про «бідні родини російських солдатів». Але історія героїні Лілі є реальністю, на жаль, багатьох військових жінок, які стають жертвами насилля та тортур саме російських солдатів.
Завдяки «Баченню метелика» на багатьох світових кіномайданчиках звучить тема війни проти України. Фільм збирає численні нагороди. Проте він потрібен нам усім вже зараз, щоб критично осмислювати нашу реальність і впевнено йти до перемоги.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
