У 2022–2023 роках Україна відстояла державну та здобула енергетичну незалежність від Росії. Наразі завдання керівників держави та бізнесу – визначити такі правила гри, аби на їхній основі не побудувати енергетичну версію Пізанської вежі.
Одна з найпотужніших метафор довгострокових соціальних трансформацій міститься у Старому Заповіті. Після єгипетського рабства майбутні ізраїльтяни 40 років блукали пустелею, аби ніхто з народжених у неволі не потрапив до Землі обітованої. У цих мандрах їх годувала гуманітарна допомога з неба.
Україна відсвяткувала 32-гу річницю проголошення незалежності. Більшість українців не очікує завершення війни у найближчий рік. Нова віха – президентські вибори у Сполучених Штатах, уряд яких без зайвих пояснень синхронізує (не)постачання Україні дедалі сучаснішої зброї (намагання відтягнути постачання винищувачів F-16 до літа 2024-го) із власним політичним циклом.
У найближчі місяці, можливо, роки – нічого, крім крові, важкої праці, сліз і поту. До виходу з пострадянської пустелі, за біблійною хронологією, – ще вісім років. Який багаж несемо до пагорбів, з яких розвідники-ізраїльтяни оглядали край, що тече молоком і медом?
Війна унаочнила культурні відмінності України від землі її рабства. Пекельна централізація, обожнювання правителів, відмова від персональної гідності, що панують зараз на північному сході, – не баг, а фіча історичної російської держави (і культури).
«Княжа влада набула на Русі функції колоніальної адміністрації», – фіксує точку біфуркації після монгольського завоювання історик Сергій Сергєєв. Наш ворог не просто спирається на майже 800-літню традицію деспотії. Повномасштабне вторгнення 2022 року є, можна сказати, поновленням соціального вироку, що його московські можновладці винесли своїм підданим.
«Демодернізація була свідомою діяльністю, способом структурування, що обрала російська еліта, яка нав’язала його народним масам, а потім й іншим гравцям на глобальній арені», – описує путінський контрмодерний поворот автор інтелектуального бестселера «Внутрішня колонізація», професор Центральноєвропейського університету Олександр Еткінд у книзі Russia Against Modernity.
Концептуальна рамка нової книжки Еткінда – протиставлення геямодерну західних «зелених» суспільств палеомодернові російського військового табору, що підживлюється величезними покладами вуглеводнів. Можна як завгодно ставитися до екологічного романтизму автора і Грети Тунберг, але його метафора працює, тобто дозволяє краще зрозуміти лінію вододілу між російським минулим і українським майбутнім.
Парадоксальним чином напад Росії 2022 року, відрізавши нас від російських джерел нафти, електрики й газу, остаточно перевів Україну на правильний бік історії. Це аналог енергетичного шоку, який пережили більш рішуче налаштовані балтійські та центральноєвропейські країни у 1990-ті роки. Краще пізно, ніж ніколи.
Справжня незалежність – не тільки про менталітет і смаки, а й про способи господарювання на своїй землі. Ізраїльтяни харчувалися в пустелі манною, що сипалася з неба. Сучасний історик сказав би – не мали стійкої економічної моделі. Це дуже схоже на стан справ в Україні зараз, коли близько половини державних витрат фінансують наші союзники. Але що там за пагорбами?
У 2022–2023 роках Україна відстояла державну та здобула енергетичну незалежність від Росії. Енергетика – галузь, що протягом 1990–2000 років отруювала політичну систему легкими корупційними грошима, на наших очах перетворюється на фундамент для нового старту.
Завдання керівників держави та бізнесу – визначити такі правила гри, аби на їхній основі не побудувати енергетичну версію Пізанської вежі.
Лідери економічної політики на конференціях і форумах демонструють захоплюючі презентації розвитку енергетики: сотні мільярдів доларів інвестицій, гігавати нових потужностей, технологічні прориви й творчі руйнування старих структур і ринків.
Зафіксуємо для прийдешніх поколінь: майбутнє української енергетики (і економіки) ніколи не було таким плинним, як у воєнні 2022–2023 роки. Саме тому 26 вересня Forbes збирає в Києві капітанів бізнесу і політиків на конференцію «Енергія бізнесу» – аби визначити перші принципи й кроки до українського енергетичного дива.
Шлях пустелею триває, але час визначатись із молодим вином та готувати для нього нові бурдюки.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
