Кремль уважно стежить за всім, що говорить і робить українська влада, як вона дрейфує в бік Заходу. Хоч масштабна гаряча війна з Україною Путіну не потрібна, але до активізації гібридної війни Києву потрібно бути готовим
Новий номер Forbes Ukraine: 202 найбільші приватні компанії та 303 ефективних СЕО. Замовляйте та отримуйте два журнали за ціною одного!
У Росії пройшли вибори (якщо їх можна так назвати) до Державної думи. В принципі, на цьому можна поставити крапку, так як ця подія не призвела і не призведе до жодних змін у країні. Ще в меншій мірі заміна складу депутатів нижньої палати російського парламенту вплине на російську зовнішню політику і на відносини з Україною. Останнє зовсім не дивно: з одного боку, рідко в якій країні законодавчий орган має право й можливості впливати на зовнішню політику; з іншого – вся влада в Росії зосереджена в руках президента, який зовсім не готовий нею будь із ким ділитися.
ЗМІ перед виборами намагалися підтримувати інтригу в третьорядних питаннях. Чи пройде до парламенту пʼята партія? Чи подолає компартія 20%-ний барʼєр? Скільки депутатів з числа підтриманих Олексієм Навальним в рамках проєкту «Розумне голосування» засідатимуть в будівлі на Охотному ряду? Однак нікому і в голову не прийшло ставити питання про те, чи вдасться опозиції зруйнувати монобільшість кремлівської «Єдиної Росії». Кремль давно вже дав відповідь на це питання: такого при Путіні не буде!
Останні 20 років Кремль закручував всі гайки, стискаючи простір політичної конкуренції в країні, витісняючи звідти всіх, хто хоча б трохи ставив під сумнів право Путіна і його камарильї творити те, що вони вважають за потрібне, прикриваючи все це ширмою «суверенної демократії». Посилювалися правила реєстрації та функціонування політичних партій, процедуру допуску кандидатів до виборів було віддано в руки спецслужб, які можуть викреслити будь-якого під надуманим приводом, наприклад, ідіотської помилки в базах даних, які ведуть ті ж самі спецслужби (наприклад, жіноче по-батькові у чоловіка; або розбіжність адрес в різних базах даних – в одній написано «корпус 1», а в інший «корп.1» тощо), масові фальсифікації при підрахунку голосів стали «нормою». З 2003 року федеральні вибори не проходять без того, щоб «Єдина Росія» або її кандидат на президентських виборах не отримав, як мінімум, 10 млн «лівих» голосів (9% від загальної чисельності виборців).
Незважаючи на, здавалося б, залізобетонну політичну стабільність, після президентських виборів 2018 року, які вчетверте «виграв» Путін, в Росії почався новий наступ на свободу слова і саме існування громадянського суспільства. «Іноземні агенти» і «виконувачі функцій іноземних агентів», «екстремістські організації» і «особи, які підтримують погляди і діяльність екстремістських організацій», «небажані організації» і «люди, які співпрацюють з небажаними організаціями» – ярлики, які Кремль вішає не тільки на журналістів і політиків, а й на простих прихильників опозиції.
Рішення про присвоєння ярлика приймається, природно, в позасудовому порядку, але не Радою безпеки, як у Києві, а Мінʼюстом або Генпрокуратурою. Слідом за цим громадянам Росії обмежують їхні базові свободи – їм блокують банківські рахунки, забороняють брати участь у виборах в якості кандидатів (сьогодні понад 9 млн росіян позбавлені права бути обраними – 8% від загальної кількості виборців), що, в принципі, може вважатися хорошим сценарієм. За поганого, їм загрожує кримінальне переслідування і необхідність розвʼязати питання: чи залишитися в країні та сісти у вʼязницю на кілька років, чи виїхати й розлучитися з рідними, близькими, друзями?
Багато експертів переконані в тому, що закручування гайок перед виборами в Держдуму було повʼязане з «проблемою-2024». Мовляв, Кремль готується до різкого сплеску протестної активності перед черговими президентськими виборами, за підсумками яких Путін знайде свій пʼятий мандат.
Проблема утримання влади для путінської команди виглядає приблизно так само, як у свій час для радянського керівництва, – «декоративні» вибори існують тільки для того, щоб надати видимість законності того, що відбувається в країні, але ніяких змін у результаті виборів не відбудеться.
Навряд чи можна назвати зміною можливу появу в російському парламенті пʼятої партії під назвою «Нові люди», кандидати від якої є настільки новими, що знайти інформацію про їхні політичні погляди або життєві історії неможливо. Так само гіпотетична можливість полишити свої пости міністра оборони Шойгу й міністра закордонних справ Лаврова (наприклад, перехід одного в Думу, іншого до Ради Федерації або рокіровка шляхом обміну кріслами між ними) ніяк не вплине на те, що відбувається на окупованих територіях України або в рамках нормандського формату.
Все, що відбувається в російському політичному житті, на мій погляд, чудово вписується в логіку розбудови диктатури при старіючому диктаторі (перечитайте «Осінь патріарха»). Життєві сили неминуче вичерпуються, ніяких нових ідей в голові не зʼявляється, віковий розрив між диктатором і його оточенням тільки зростає, що підсилює почуття самотності. Єдиним стабільним оточенням є особисті охоронці, завдання яких полягає в тому, щоб пояснювати йому, що загрози й вороги насуваються з усіх боків, на що у відповідь виникає природна людська реакція – «тримати й не пускати!»
Написавши, що Україні не слід очікувати будь-яких змін у відносинах з Росією, я не хочу сказати, що політика Кремля в цьому питанні не зазнає ніяких змін. Москва уважно стежить за всім, що говорить і робить українська влада, як та впевнено (на словах), хоча й повільно (на ділі) дрейфує в бік Заходу. Було б дивно очікувати, що Путін буде дивитися на все, що відбувається, крізь пальці. Я завжди казав, що масштабна гаряча війна з Україною йому не потрібна, оскільки вона нічого не змінить в ситуації, що склалася, але до активізації гібридної війни Києву потрібно бути готовим.
Сумно, але сьогодні Україна, за великим рахунком, змушена протистояти російській гібридній агресії сама. Проблеми, повʼязані з епідемією коронавируса, зміна політичного керівництва в Німеччині, невиразність політики США у відносинах з Китаєм і бажання Білого дому усіма силами уникнути загострення відносин із Кремлем накладаються на вперте небажання Банкової виконувати «домашнє завдання» і постійні звинувачення на адресу західних столиць. Мовляв, залишили нас наодинці з ворогом, не хочете нас підтримати.
Немає сумнівів у тому, що Захід буде допомагати Україні в підвищенні боєздатності її збройних сил, але «Джавеліни» не допоможуть у гібридній війні. Для перемоги в ній нам потрібен економічний успіх. Російські вибори не наблизять, але і не віддалять його. А ось вибори до Ради в 2023 році, що невідворотно наближаються, можуть щось змінити. Але до них ще треба дожити.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
