Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), підписаний 1968 року, десятиліттями стримував глобальну гонку озброєнь. Його основна формула – п’ять офіційних ядерних держав (США, Росія, Китай, Франція, Велика Британія) гарантують безпеку іншим, щоб ті не розробляли власну зброю. Але з приходом Дональда Трампа у цій формулі засумнівалися. Як тепер у світі готуються захищати себе від ядерного удару – читайте у переказі матеріалу FT
Отримуйте інсайти, що дають перевагу: підпишіться на Forbes Digital та завжди будьте на крок попереду у світі бізнесу.
Від 49 грн на місяць!
Довіра до ядерного щита США слабшає. Повернення Дональда Трампа у крісло президента США, його неприхована симпатія до Москви й критика НАТО змусили багатьох союзників Вашингтона поставити собі запитання: а що, якщо Америка більше не буде гарантом нашої безпеки?
«Консенсус щодо нерозповсюдження [ядерної зброї] справді руйнується, – каже Анкіт Панда з Carnegie Endowment. – Трамп став каталізатором і в країнах-союзниках посилилися голоси, які вважають, що лише власна ядерна зброя може гарантувати безпеку».
Крім офіційної «п’ятірки», ядерну зброю мають Індія, Ізраїль, Пакистан. Північна Корея – єдина країна, що вийшла з ДНЯЗ і продовжує ядерну програму. Аналітики побоюються: якщо США відкличуть гарантії, кількість ядерних держав може сягнути 15–25, як колись у свою чергу передбачав 35-й президент США Джон Кеннеді.
Ядерний потенціал Німеччини
Німеччина завжди залишалася унікальним випадком: велика держава з потужною економікою, член НАТО, але без власної ядерної зброї, пише FT. Все змінилося в лютому 2024-го, коли лідер опозиційного блоку ХДС Фрідріх Мерц запропонував розглянути гарантії ядерної безпеки від Франції та Великої Британії.
Ця заява стала каталізатором найбільшої за десятиліття публічної дискусії. Частина аналітиків пішла ще далі – почала ставити пряме питання: а чи має Німеччина прагнути до власної зброї?
Найімовірніший кандидат на посаду канцлера Німеччини Фрідріх Мерц вже говорить про гарантії ядерної безпеки від Франції та Великої Британії. Фото Getty Images
На базі Бюхель зберігається близько 20 американських ядерних бомб B61. Міністр оборони Борис Пісторіус запевнив, що США не сигналізували про виведення цієї зброї, а сама дискусія є «ескалацією, якої ми не потребуємо». Та в кулуарах все більше політиків визнають, що після 2016 року (першого терміну Трампа) впевненість у США похитнулася, пише FT. А ситуація у 2024-му змушує готувати план Б.
«Проблема полягає в тому, що ця криза настільки серйозна, що союзники більше не впевнені, що зможуть знову просто змиритися», – каже британський експерт Лоуренс Фрідман.
Противники ядерного сценарію нагадують про політичні й репутаційні ризики. Колишній посол Німеччини у США Вольфганг Ішингер попередив: навіть обговорення ядерного статусу може спричинити «бурю нечуваних масштабів» – з боку Москви, Варшави, Брюсселя.
Але інші експерти, зокрема Торстен Беннер з Global Public Policy Institute, наполягають, що Німеччина має інвестувати в «ядерну латентність» – створити технологічну основу, яка дасть змогу створити зброю за кілька місяців у разі загрози.
Бажання та ресурси Польщі
Польща теж порушила табу. У березні 2024-го прем’єр Дональд Туск уперше відкрито заговорив про ядерне партнерство з Францією. Президент Анджей Дуда відповів, що доцільніше було б розмістити американські боєголовки в Польщі.
Прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск підтримує ініціативу президента Франції Еммануеля Макрона про спільну ядерну парасольку. Фото Getty Images
«Усі ці заяви зводяться до одного: Польща хоче сильнішого ядерного стримування, – зазначає Марцін Іджик із оборонного концерну PGZ.
Польща не має ядерної інфраструктури. У країни немає діючих реакторів, а першу АЕС вона планує збудувати до 2035 року. Розробка власної зброї – нереальна: немає ані технічної бази, ані часу, ані коштів, коментує FT.
Ексміністр оборони Януш Онишкевич вважає пропозицію Туска «гіпотетичною». Але Польща може долучитися до колективного європейського ядерного проєкту, і Варшава не приховує, що хоче бути серед перших учасників.
Південна Корея і тривога на тлі погроз Півночі
Нарощування ядерної програми КНДР, зближення Пхеньяна з Москвою, а також невизначеність із політикою США – усе це стимулює дебати в Сеулі. Ідея створити власну зброю – уже не маргінальна. «Підтримка зростає й міцніє», – каже Сангсін Лі з Korea Institute for National Unification.
Офіційно влада не веде мову про зброю. Але провідні політики, зокрема мер Сеула О Се Хун, закликають дозволити Кореї накопичувати ядерні матеріали, як це робить Японія.
Південна Корея має найщільнішу мережу ядерних реакторів у світі. За оцінками професора Со Гьон Рьоля, країна може виготовити примітивну бомбу за три місяці, а повноцінну – за два роки, якщо мобілізує ресурси.
«Корея має все: технології, досвід, матеріали. Їй бракує тільки політичного рішення», – запевняє Лі Чун Гин із KISTEP.
Проблема – у санкціях. Економіка Південної Кореї залежить від експорту, і вихід із ДНЯЗ міг би мати катастрофічні наслідки. Та з огляду на Трампа, деякі експерти вважають, що зараз настало «вікно можливостей».
Потужність та табу Японії
У Токіо зберігається 8,6 тонни плутонію – цього вистачить для кількох тисяч бомб. Японія має потужну промислову базу, технології, досвід у збагаченні урану.
«Японія може створити зброю за кілька місяців після політичного рішення», – кажуть американські експерти. Але залишається політичний бар’єр. Стаття 9 Конституції забороняє військову діяльність, а також утримання збройних сил. Ядерна зброя – тема фактично поза межами публічного обговорення. І хоча дискусії вже починають проникати в політичні еліти, воно поки не вийшло за межі кулуарів.
Конституція Японії забороняє країні вступати у війну, тому створення ядерної зброї – останній з можливих планів країни перед новою загрозою. Фото Getty Images
«План А – тісно триматися США. План Б – ще тісніше триматися США. Останній план – створити свою зброю», – каже професор Стівен Нагі.
Японія має ще одну вразливість – її географія. У разі удару по Токіо й Осаці країна може втратити свою державність. Вона не має «буферного часу», як США, які можуть реагувати на загрозу за 30 хвилин. Японії дають максимум пʼять хвилин.
«Ядерна стратегія – це не лише технології. Це глибокі етичні та стратегічні вибори, до яких Японія ще не готова», – підсумовує Нагі.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
