Корпус НГУ «Азов» створив унікальну управлінську культуру, де кожен боєць може бути самостійною та проактивною одиницею замість пасивного виконавця наказів. Ця система управління, побудована на довірі, ініціативі та особистій відповідальності, довела свою ефективність під час героїчної оборони Маріуполя у 2022 році. Про сім її постулатів розповідає Арсен «Лемко» Дмитрик, начальник штабу 1-го корпусу НГУ «Азов».
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за ціною чотирьох номерів. Якщо ви цінуєте якість, глибину та силу реального досвіду, ця передплата саме для вас.
Добровольчий дух і професіоналізм
Основою підрозділу «Азов» завжди був і залишається особливий підхід до відповідальності, який бере свій початок ще з 2014 року, коли ядро «Азову» склали добровольці. Це були люди з високою мотивацією, які прийшли не виконувати накази, а захищати свою країну, маючи глибоке внутрішнє переконання у правильності своїх дій.
Такий початок сформував унікальну культуру, де особиста відповідальність кожного бійця за спільну справу вийшла за межі суто формальності.
З часом, коли підрозділ зростав і перетворювався на професійну бригаду в складі Національної гвардії України — а нині вже і в корпус — головним викликом стало не створення мотивації з нуля, а збереження цього початкового добровольчого духу. З одного боку, армія існує у жорсткій ієрархічній моделі, з іншого ж — в умовах кількісної переваги ворога вона не може дозволити собі неефективність та відставання від технологій.
Культ ініціативи
В основі азовської культури лежить очікування, що кожен боєць може бути самостійною та проактивною одиницею, а не пасивним виконавцем. Бездіяльність та очікування детальних інструкцій у критичній ситуації часто завдають значно більше шкоди, ніж помилка, зроблена в спробі знайти рішення.
У процесі відбору та підготовки ми шукаємо в людях такі якості, як здатність до тверезого аналізу, кмітливість та впевненість у власних силах. Це створює середовище, де ініціатива не просто дозволена, а є бажаною.
Однак сама ініціативність не може бути продуктивною без підґрунтя, на якому вона стоїть — підготовки військових всередині підрозділу. Наша система побудована на тому, щоб виховати та підготувати бійців, які прагнуть до відповідальності, і лише потім надати їм інструменти для реалізації цієї відповідальності.
Довіра тут не виникає на порожньому місці, а є наслідком культури, яка свідомо формує людей, вартих довіри.
Солдатоцентричність
Управління бойовими діями базується на принципі: командир має донести до підлеглих суть завдання та кінцеву мету, а не розписувати кожен крок на шляху до її досягнення. Фактично «Азов» реалізує сильні сторони західної концепції Mission Command, яка зобовʼязує віддавати управління якомога більшим обсягом бойових факторів саме командирам нижчої ланки та заохочувати ініціативу на всіх рівнях.
Будь-який план, навіть найкращий, рідко витримує зіткнення з реальністю, адже ситуація на полі бою змінюється надзвичайно швидко. У таких умовах централізована система, де кожен крок потребує узгодження з вищим штабом, стає такою, що паралізує.
Ми свідомо робимо вибір на користь швидкості та гнучкості, навіть якщо це означає відмову від тотального контролю. В сучасному хаотичному та динамічному бою хороше рішення, прийняте негайно, є набагато ціннішим за ідеальне рішення, прийняте із запізненням.
Час є кровʼю стратегії, тож втрата часу на узгодження і зайві ланки — шлях до постійних провалів, яких неможливо уникнути не змінивши структуру управління.
Сержантський корпус
Вся управлінська система якісної військової структури тримається на двох стовпах: компетентності та взаємній довірі.
Довіра не може бути сліпою чи автоматичною, вона тісно залежить від впевненості в професіоналізмі своїх побратимів та командирів. Якщо вони цього професіоналізму не демонструють, а керівництво не робить нічого із цією проблемою, чекати довірі в підрозділі не варто. Його управління буде хаотичним, лінійним і збудованим на страху.
Ми досягаємо гнучкості та ефективності нашої структури через жорсткий відбір, постійне навчання та виховання лідерів. Ключову роль у цьому відіграє професійний сержантський корпус, який є справжнім хребтом підрозділу.
В усій системі Сил оборони України ще до повномасштабного вторгнення «Азов» першим зробив ставку на професійних сержантів, і розвиток сержантського корпусу став фактором, який суттєво підняв рівень наших бійців.
Сержант — не солдат з личками, як би про це нам не казали адепти застарілих підходів. Саме сержант на місці вирішує, як найкраще виконати завдання, навчає бійців за принципом «роби, як я» і тримає на собі колектив.
Дисципліна — це довіра до компетентного командування
Лідерство — не привілей, а контракт, що передбачає спільний ризик та продемонстровану компетентність. Це прямий наслідок довіри, яку навколо себе сформував «Азов» у боях за Маріуполь 2022 року.
Командир корпусу Денис «Редіс» Прокопенко діє холоднокровно та дуже спокійно в екстремальних ситуаціях, а його накази виконуються без зайвих питань, бо бійці знають: він «не відправить їх «на мʼясо».
Не жорсткі підходи, а досвід та процедури наставництва вирощують лідерів, які не чекають розпоряджень, а знають, як скоординувати дії з екіпажем БМП чи артилерійським вогнем, якщо зв’язок обірвався. Остаточним критерієм такого лідерства є прийняття абсолютної відповідальності за результат — як за успіх, так і за поразку. Це моральний фундамент, що відрізняє нашу модель від пострадянської культури перекладання провини.
Стійкість «Азову» під час боїв за Маріуполь 2022 року була прямим наслідком роботи всієї системи. Кожен боєць, вихований у культурі особистої відповідальності, не опускав руки. Молодші командири, наділені правом приймати самостійні рішення, продовжували керувати своїми групами, навіть втративши звʼязок зі штабом. Глибоке розуміння мети, яке роками виховувалося в підрозділі виявилось незамінним союзником проти відчаю, даючи сенс боротися далі, коли здавалося, що жодної надії вже немає.
Мотивація і взаємопідтримка
Досвід «Азову» показує вирішальне значення психологічного стану бійців. У бригаді працює та розширюється відділ психологічного супроводу. Його завдання — не просто реагувати на проблеми, а працювати на випередження, формуючи у бійців стійкість до стресу. Ця робота є критично важливою для боєздатності, адже психологічна готовність бійця не менш значуща, ніж його фізична підготовка чи озброєння.
Психологи також надають підтримку родинам військовослужбовців, докладаючи зусиль для підтримки також і тих, чиї близькі знаходяться в полоні. Окремим ноу-хау азовської родини стала і Патронатна служба, «Азов Супровід». Це спільнота підтримки, яка опікується пораненими бійцями та їхніми родинами. Її місія — супроводжувати воїна на всіх етапах: від моменту поранення, через лікування та реабілітацію, до повного повернення в стрій або інтеграції в цивільне життя.
Служба надає медичну, психологічну, юридичну та соціальну допомогу, допомагає з протезуванням та професійною переорієнтацією. Це фактор суттєвого зміцнення мотивацій військових виконувати завдання. Адже фактично це обіцянка, яку підрозділ дає кожному своєму бійцю: «Ти довіряєш нам своє життя на полі бою, тому можеш бути впевненим, що ми подбаємо про тебе та твою родину, якщо з тобою трапиться біда. Твоя цінність для нас є безумовною і довготривалою». Без цього ніяк і без цього — нікуди.
Щоб підтримувати та зміцнювати спільне розуміння мети, яке є фундаментом для довіри та ініціативи, в «Азові» було створено унікальну структуру — Хорунжу службу. Вона виникла з нагальної потреби зберегти високу мотивацію та ідейну унікальність, притаманну добровольчому руху, в умовах розширення та професіоналізації підрозділу.
Хорунжа служба стала тим інститутом, який відповідає за те, щоб кожен боєць розумів не лише «як» воювати, а й, що найголовніше, «за що». І це дуже складний рівень управління, який потребує особливої мотивації бійців. Хорунжі виконують це завдання, роблячи службу у війську не просто роботою, а формуючи у бійців цілісне враження про місію, яку несе військовий.
Культура відповідальності та ініціативи, яка є основою нашої бойової ефективності, знаходить своє відображення і в технічній частині. Жорстка, ієрархічна система не спроможна швидко реалізувати та масштабувати найбільш ефективні вдосконалення та тактику їх використання, адже завдання солдата в ній — лише виконувати накази, а не пропонувати покращення.
Саме тому ініціатива, що культивується у підрозділі, прямим чином впливає на те, як військові підходять до інновацій та чи ініціюють вони їх взагалі. Саме тому ми бачимо численні приклади того, як бійці на місцях модифікують комерційні дрони, друкують на 3D-принтерах корпуси для боєприпасів або знаходять нестандартні рішення для ремонту техніки в польових умовах.
Азовська мілітарна культура
На завершення зазначу: найважче в кризі не знайти гарну ідею, а втримати її в часи спокою. Ми вже бачимо, що після можливого сповільнення або зупинки бойових дій на горизонті постане спокуса «відкотитися» до радянських чи західних шаблонів управління. «Азов» докладає особливих зусиль, аби нові підходи збереглися, вдосконалювалися і поширювались.
Справжня перемога в управлінні — це здатність залишитися з живим мисленням у самому серці ризику. Для подолання інертності та неефективності необхідні люди, здатні діяти в умовах невизначеності, брати на себе відповідальність та постійно вчитися. Цей підхід «Азов» готовий передати кожному, хто готовий до великих завдань.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
