Українські військові на позиціях /Getty Images
Категорія
Війна
Дата

Українська армія здивувала світ. Проте є щонайменше пʼять проблем, які їй потрібно вирішити

8 хв читання

Українські військові на позиціях Фото Getty Images

Українська армія надихає героїчними вчинками та сміливістю. Проте проблеми в нашого війська все ще існують і впливають на те, якою є ціна боротьби. Forbes проаналізував п’ять проблем української армії, про які найчастіше згадують публічно

За 12 років консалтингова компанія Franchise Group створила 600+ франшиз. Як масштабувати бізнес за допомогою франшизи в часи турбулентності? Отримайте інсайти і стратегії на Форумі підприємців від власниці та СЕО Franchise Group Мирослави Козачук. Купуйте квиток за посиланням.

24 лютого минулого року українці усвідомили, що в Україні є потужна армія, здатна не тільки вести бій проти «другої армії світу», а й перемагати її. В 2014 році це виглядало майже неможливо. Тоді війська будувалися за радянськими принципами, українці не довіряли полковникам та створювали добробати. 

Минулого року світ побачив іншу українську армію, яка у вирішальний момент історії змогла опанувати хаос і дати організовану відсіч переважаючому ворогу. Українськими генералами і офіцерами захоплюється світ, а фото головнокомандувача Валерія Залужного потрапило на обкладинку Times. Він став першим військовим із позитивним бекграундом на обкладинці журналу з часів далекого 1968 року – тоді там був портрет генерала Крейтона Абрамса, на честь якого назвали основний бойовий танк США.

За вісім років українська армія еволюціонувала в ефективне військо. Обмежену кількість військових засобів компенсувала винахідливість, а брак теоретичної підготовки – висока мотивація й бойовий досвід. Але цей процес еволюції не всюди відбувався однаково швидко й ефективно. Попри колосальні перетворення українська армія все ще має проблеми, які потребують вирішення. 

Радянщина

Один з останніх матеріалів The Economist щодо війни в Україні присвячений радянщині в українській армії. Його написав військовий експерт Франс-Штефан Гаді на основі вражень після поїздки в Україну.

«Частина українських Збройних сил, зокрема Сухопутних військ, ризикує повернутися до старих і негнучких методів. Однією з причин є велика кількість втрат серед підготовлених НАТО українських солдатів у перші місяці війни та подальша мобілізація великої кількості українських офіцерів у відставці, занурених у жорстке радянське військове мислення», – пише аналітик.

Західні експерти зазвичай схильні переоцінювати вплив НАТО на якісне перетворення української армії. Попри те, що до 2022 року США дійсно тренували окремі підрозділи й надавали рекомендації, складно визначити, наскільки вагомим був цей вплив на загальний стан армії. Більшість змін, найімовірніше, спричинені появою нових досвідчених і харизматичних офіцерів після 2014–2015 років. Вони усвідомили ціну радянського підходу й будували нові підрозділи з іншою філософією і ставленням до солдатів.

У чому різниця між радянським і натовським підходами? Радянська система побудована на жорсткій ієрархії та безапеляційному виконанні наказів зверху вниз. Навіть якщо вони помилкові або виходять із невірної оцінки ситуації на полі бою, офіцер має виконати наказ будь-якою ціною, інакше покарання.

Армії НАТО максимально впроваджують систему, в якій більшість рішень на тактичному й оперативному рівні приймають офіцери середньої й нижньої ланки. Такий підхід дає можливість краще оцінювати ризики й діяти швидше, але потребує підготовки та ініціативи від цих офіцерів. Тому в країнах НАТО їх готують набагато ретельніше, ніж у радянській системі. 

На початку війни українська армія складалася переважно з бійців із бойовим досвідом. Але відтоді було мобілізовано близько пів мільйона українців. Зараз українська армія виглядає дуже строкато. Частина підрозділів має бойовий досвід і вражаючий список перемог на полі бою. Але більшість формувалася вже в умовах війни, їм часто бракує досвідчених офіцерів, здатних брати ініціативу в свої руки. 

Іноді вищі офіцери схильні занадто втручатися в планування військових операцій на локальних ділянках, чим пригнічують ініціативу на місцях. 

Журналіст Юрій Бутусов часто говорить про помилки під час планування операцій, неправильну оцінку ситуації і надмірне втручання вищого командування. 

Сюжет «Донбас Реалії», присвячений управлінню військами, розкриває проблему браку досвідчених офіцерів, який призводить до того, що вище керівництво починає втручатися в тактичний рівень планування і не завжди може швидко прийняти рішення. Адже вигляд лінії фронту зі штабу і з нульових позицій може сильно відрізнятися. 

В сюжеті про 3-ю окрему штурмову бригаду ЗСУ, яка витісняла ворога на південному фланзі Бахмута, йдеться про те, що реальна обстановка на фронті не зовсім відповідає тому, що є у звітах і картах на рівні батальйон-бригада і вище. 

Ще однією проблемою радянщини є формальний підхід до покарання/заохочення офіцерів не відносно їхньої ролі й правильності прийнятих рішень у конкретній ситуації, а лише відносно того, виконаний чи не виконаний наказ. За таких умов інформація про реальний стан на полі бою може доходити на верх не в повному обсязі або із затримкою в часі, аби приховати «погані новини». 

Про проблеми в українській армії не прийнято говорити. На вищому рівні політичне й військове керівництво гостро реагує на вихід інформації на широкий загал. Наприклад, заява командира десантного батальйону із позивним «Купол». Він у розмові з The Washington Post розкритикував підготовку новобранців у ЗСУ, за що поплатився посадою. Це типова проблема будь-якої армії світу, але в умовах війни необхідно знаходити баланс між реакцією на інформацію та реакцією на проблему.

Getty Images

Український військовий на важкій бронетехніці під час широкомасштабного наступу Росії Фото Getty Images

Тероборона

Підрозділи тероборони створювалися як додаткова військова сила, яку можна швидко мобілізувати для локального опору.

Але логіка ТрО швидко перестала працювати. Через брак регулярних військ підрозділи територіальної оборони почали залучатися до прямих боїв з армією Росії. На Харківському та Київському напрямках ТрО рівноцінно боронила міста разом із підрозділами ЗСУ. 

Логіка застосування сил територіальної оборони змінилася, а комплектація і забезпечення – не всюди. Часто підрозділи ТрО оснащені старими радянськими кулеметами Дегтярьова і «Максим», не мають засобів для знищення важкої бронетехніки, потужніших за РПГ, й засобів контрбатарейної боротьби. 

Відсутність власної артилерії, аеророзвідки, достатньої кількості мінометних розрахунків і бронетехніки призводить до того, що ТрО часто залежить від підтримки суміжних підрозділів, які також не завжди мають необхідні засоби. 

Однак, як і в регулярних бригадах ЗСУ, ситуація в ТрО може відрізнятися залежно від бригади. Окремі підрозділи мають гідний рівень комплектації.

Фонд «Повернись живим» провів кілька зборів для потреб тероборони. Волонтери передали підрозділам 25 броньованих машин. Але ситуація із важким озброєнням у більшості бригад тероборони все ще потребує серйозного покращення.

Самі військові піднімають дискусії щодо того, чи не варто змінити функцію цього виду військ, переформатувавши їх у легкі піхотні бригади ЗСУ із відповідним забезпечення. Зараз виглядає так, що суспільне сприйняття і військове забезпечення сил тероборони може відрізнятися від завдань, які вони виконують. Воюючи на рівні з іншими формуваннями, ставлення до цих підрозділів часто істотно відрізняється від регулярних військ.

Цивільні дрони

Наприкінці минулого року міністр оборони Олексій Резніков в інтерв’ю зробив неоднозначне висловлювання, яке стосувалось застосування цивільних дронів у війні.

«У мене в закупці «Мавіків» немає. Військові їх не сприймають, вони називаються нашими генералами «весільні дрони», – сказав Резніков, відповідаючи на питання, чи може міністерство спростити ввезення дронів в Україну.

На думку Резнікова, цивільні дрони використовують лише для ведення «маленької окопної боротьби», але ситуацію на полі бою вони не змінюють.

Інтерв’ю міністра викликало резонанс. «Без «Мавіків» ми б витрачали в рази більше боєприпасів для ураження в рази меншої кількості цілей і воювали б за Дніпро, а не за Бахмут», – каже засновник фонду «Повернись живим» Віталій Дейнега.

Це теж відлуння радянщини, адже в очах умовного генерала БПЛА тактичного рівня, скоріше, іграшка, яка не дає змоги отримати інформацію про загальну картину війни і сформувати план операцій. Для цього треба великі розвідувальні БПЛА, здатні зазирати в тил ворога на десятки кілометрів і вести спостереження за великими відрізками фронту. 

Але для солдата «Мавік» може бути найголовнішою річчю, здатною зберегти життя. Цивільний дрон може скорегувати міномет чи артилерію, підказати розташування ворога, оцінити ситуацію й прийняти правильне рішення. 

Перевага цивільних дронів – їхня вартість і серійність. Вони коштують $4000–5000, тоді як військові БПЛА – від $50 000–200 000 до кількох мільйонів доларів. До того ж військові дрони не виготовляються масовими партіями в тисячі штук щороку. 

Недолік цивільного дрона – незахищений канал радіозв’язку, що робить його більш вразливим до придушення засобами РЕБ, та невелика дальність дії. Але на відстані 3–5 км від лінії фронту цивільні дрони – найдешевший і найефективніший спосіб знищення ворога. Поки на ринку не з’явилися дешеві масові військові аналоги, використання «весільних дронів» є життєвою потребою українського солдата.

Минулого року волонтери передали військовим понад 10 000 цивільних дронів. Але цей процес був проблемним. Керівниця Центру підтримки аеророзвідки Марія Белінська опублікувала серію дописів про проблеми з ввезенням БПЛА на територію України, скасуванням мита та спеціальними перевірками Державної служби експортного контролю. 

Цього року Міністерство оборони України заключило контракт із 16 українськими виробниками БПЛА на близько 20 млрд грн. У повідомленнях не уточнюється, які саме дрони будуть закуповуватись, але, найімовірніше, військові. 

Проте якби 10% цієї суми пішли на тактичні цивільні дрони, цього б вистачило, аби придбати ті ж 10 000 коптерів, які за рік купують волонтери. 

Західні країни проводять переоцінку ефективності БПЛА тактичного рівня. Ймовірно, це треба зробити й українському командуванню.  

Getty Images

Солдати української армії на важкій техніці на сході України Фото Getty Images

Навчання і підготовка солдатів

Критичні висловлювання «Купола» (Анатолій Козел), командира батальйону 46-ї десантно-штурмової бригади (яка брала участь у боях за Соледар), в інтерв’ю The Washington Post викликали скандал через гостру критику підготовки новобранців. Проте замовчування проблем не допомагає у їх вирішенні.

Деякі бригади ЗСУ протягом року брали участь у жорстоких боях і зазнали значних втрат. Підрозділи часто змушені залучати до боїв солдатів без досвіду, які щойно пройшли підготовку в навчальних центрах.  

Це пояснюється тим, що українські війська мають різну програму підготовки солдатів – від дуже ефективної до «нульової». Тому рівень їхньої боєготовності й військової дисципліни також різний, що ускладнює управління. 

Ймовірно, Україні варто думати про єдині сучасні стандарти підготовки солдатів на основі кращих практик та отриманого в бою досвіду. А також про те, як будувати довгострокову систему підтримки військ на високому рівні боєздатності. 

Велика кількість бригад

На початку вторгнення українська армія складалася з близько 260 000 солдат. За рік війни кількість людей, дотичних до війни, зросла в чотири рази, що призвело до створення та доукомплектування десятків нових бригад. 

Зараз у війні беруть участь близько 70 бригад ЗСУ, Тероборони та Нацгвардії. 

Влітку генерал Володимир Карпенко говорив, що одна бригада може закрити 40 км лінії фронту. Зараз лише на Бахмутському напрямку довжиною приблизно 50 км задіяні понад 10 бригад

Інтенсивність і щільність боїв стала в рази більшою, а велика кількість підрозділів ускладнює їх координацію.

Країни НАТО поступово відмовляються від бригадної структури військ та переходять на дивізійну, яка дає більшу автономність і кращу керованість військами.

Армія США до 2030 року має повністю перейти на дивізійну структуру, яка передбачає, що навіть в легких дивізіях буде артилерійська бригада, два батальйони гелікоптерів, батальйон ударно-розвідувальної авіації, розвідувальні БПЛА Gray Eaglе, бригада ППО. Тобто дивізія буде самодостатньою одиницею з власною авіацією, ППО, артилерією, інженерним і технічним забезпеченням.

Це має спростити координацію сил і засобів, які управляються різними родами військ, і будувати єдиний стратегічний задум військових операцій керівництвом дивізії. 

Творці реформи говорять, що ідея обґрунтовується саме проблемами ведення широкомасштабних бойових дій, які потребують більш злагодженої координації.

Слідом за США про перехід на дивізійну структуру повідомила Литва та Польща. 

Ймовірно, дивізійна структура була б кращим варіантом організації і для українських військ та вирішила б проблему великої кількості бригад, різних за комплектацією і боєздатністю. 

Матеріали по темі

Ви знайшли помилку чи неточність?

Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.

Виправити
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий номер Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні