Українці звикли чути в новинах про те, що всю країну тримають в руках «олігархи». Та такий стан справ змінюється на користь здоровішого економічного суспільства.
Washington Post поговорив із політиками та експертами, щоб подивитися на те, як почуваються українські олігархи зараз, а також спрогнозувати їхнє майбутнє в Україні. Forbes обрав ключові факти.
На думку більш ніж двох десятків чинних та колишніх українських й американських урядовців, аналітиків та інших експертів, потужний вплив олігархів на життя Україні зменшився.
Серед причин такого явища вони назвали значні втрати через війну, урядовий тиск та нове активне суспільство, яке більше не хоче терпіти політику минулого. За словами опитаних, це може дати Україні можливість відбудувати після війни більш демократичне, менш корумповане і більш економічно різноманітне суспільство.
Washington Post говорив про це і з Рінатом Ахметовим, тим, кого називають олігархом, хоч сам він не згоден із таким ярликом. Він сказав, що підтримує економічну диверсифікацію в Україні, а також закликав до створення «нового плану Маршала», який допоможе перетворити Україну на європейську країну, а не копію Росії.
«Мета полягає у тому, щоб створити нову, міцну, європейську Україну, члена ЄС із потужними інституціями, верховенством права, чіткими антикорупційними правилами, демократичною політичною системою і справедливим ставленням до громадян», – написав Ахметов.
Втрачені можливості
Олігархи, які зʼявилися в Україні невдовзі після здобуття нею незалежності, вже давно висять тягарем на суспільстві саме через слабкість інституцій в країні. Через це Україна «застрягла у перехідній стадії між комунізмом і капіталізмом», вважає Владислав Рашкован, колишній заступник голови Нацбанку, а тепер представник України в МВФ.
У дослідженні олігархічної системи минулого року Рашкован зазначив, що в 1990-х в України ВВП на душу населення був більшим, ніж у Польщі. Але Польща завдяки значно більш відкритій ринковій економіці, а потім і вступу в ЄС, змогла зробити свій ВВП на душу населення втричі більшим за український.
«Взагалі-то, Україна була відносно багатою країною, – каже Марі Йованович, колишня пані посол США в Україні. – Якби ж то ті гроші пішли на розвиток держави, а не осіли в кишенях окремих осіб чи не «виїхали» закордон, справи в України були б значно кращими. Від самого початку це була корумпована система, втіленням якої стали олігархи».
У дослідженні Рашкован зазначив, що щороку топ-20 найбагатших людей в Україні трохи варіюється. Але лише сім людей щороку потрапляли до списку найбагатших з 2007-го. І лише один з них ніколи не поступався першим місцем – Рінат Ахметов.
Становлення українських олігархів
За каденції другого президента України Леоніда Кучми відбулася активна приватизація державних промислових та сільськогосподарських підприємств. Багато критиків та істориків вважає, що саме Кучма відповідальний за деякі найбільші угоди, які і сприяли розвитку олігархічної системи в Україні.
Наприклад, у 2004-му Ахметов і Віктор Пінчук, зять Кучми, заплатили $800 млн за «Криворіжсталь», державний завод, який виробляв близько 20% усієї української сталі.
Аналітики кажуть, що це була сміховинна ціна, яка і близько не дотягувала до ринкової. Віктор Ющенко, третій президент України, сказав, що завод «вкрали», і скасував угоду про продаж. «Очевидно, що це була корумпована оборудка», – написав він у відповідь на запитання WP.
Згодом уряд влаштував аукціон у прямому ефірі, на якому «Криворіжсталь» продали нідерландській Mittal Steel, на той час найбільшому виробнику сталі у світі, за $4,8 млрд.
Ахметов захищає Кучму і каже, що саме завдяки другому президенту економіка України зазнала модернізації.
Його друг Сергій Тарута, ще один із найбагатших бізнесменів України та депутат парламенту, сказав, що перший справжній успіх Ахметова був за картковим столом. «Він був одним із п’яти-шести найкращих гравців у карти Радянського Союзу», — сказав Тарута.
Ахметов назвав ці слова перебільшенням. «Проте свій перший капітал я дійсно заробив грою в карти», — додав він.
Якщо говорити про загальну діяльність Ахметова, то в 1990-х він почав із покупки заводу, що виробляв кокс, і далі продовжив купувати різні промислові активи, переважно повʼязані із добуванням вугілля чи виробництвом сталі.
За його словами, на той час «це були вкрай занедбані підприємства, до яких усім було байдуже». Він також додав, що більшість своїх підприємств купив на так би мовити вторинному ринку, тобто після їхньої приватизації.
До середини 2000-х Ахметов домінував в секторах сталі й енергетики, а також володів великими активами у сільському господарстві, транспортному секторі та інших, серед яких і медіа.
Приборкати олігархів
Навіть до повномасштабного вторгнення впливу олігархів уже чинили опір, таким собі апогеєм якого став закон про деолігархізацію, який ухвалили за сприяння Зеленського цього року. За цим законом, обмеження накладаються на політичну діяльність супербагатіїв, які підпадають під певні критерії, серед яких володіння телеканалами чи іншими медіа, через які просуваються фінансові і політичні інтереси власників.
Уряд Зеленського також створює антимонопольний законопроєкт, спрямований проти монополій олігархів у таких галузях, як вугледобування, електропостачання і залізниця.
Ахметов та інші критики попереджають, що боротьба Зеленського із олігархами може бути спробою захопити владу, яку видають за реформу.
«Відносини із бізнесом варто регулювати у цивілізований спосіб, як це роблять розвинені країни, а не вдаватися до популістських законів, – сказав Ахметов WP. – Ані в США, ані в ЄС немає жодних законів проти «олігархів»…Натомість у них є закон про лобіювання».
Після початку війни найбагатші українці стали на підтримку цивільних та армії, серед них і так звані олігархи. Ахметов, приміром, став найбільшим приватним індивідуальним донором, пожертвувавши понад $100 млн у вигляді військового обладнання та гуманітарної допомоги.
Деякі критики стверджують, що такою щедрістю Ахметов намагається спокутувати провину за свої дії у 2014-му, коли він не одразу визначився із тим, на чий бік стати після вторгнення Росії на схід і анексії Криму. Зрештою він став на бік України.
Деолігархізація в дії
Український уряд заморозив активи Віктора Медведчука, олігарха та кума Путіна. Цього року його заарештували під час спроби втекти з України, а пізніше його обміняли на українських військовополонених.
Ще один олігарх Ігор Коломойський , який заробив свої статки у 1990-х і 2000-х в енергетиці, банківській справі, медіа та авіаперевезеннях, також потрапив під новий закон. Попри те, що Зеленському закидають тісну співпрацю із Коломойським і що саме завдяки олігарху він став президентом, Коломойського позбавили громадянства України, використавши закон про заборону подвійного громадянства.
Аналітики кажуть, що це була спроба приборкати Коломойського, на якого США наклали санкції за «значну корупцію». Американська влада також планує подати до цивільного суду за нібито розкрадання мільярдів доларів з українського банку, який колись належав олігарху.
Більше юристів, менше хабарників
Ті, з ким поговорило видання, кажуть, що зараз Україна зосереджена на війні, а не на тому, що буде після неї. Але, каже Тимофій Милованов, президент Київської школи економіки і колишній міністр економічного розвитку, війна чітко показала українцям, що їхнє економічне майбутнє засноване на європейській чи американській моделі, а не російській.
«Воно буде більш цивілізованим, більш західним, – каже він. – В ньому буде більше юристів і менше хабарників».
«Вкрай важливо, щоб у нас були потужні бізнесмени, патріоти, які працюють для своєї країни і виводять її на світову арену, – каже Ростислав Шурма, економічний радник Зеленського. – Але вони не повинні втручатися у політику».
Ахметов каже, що підтримує вступ України в ЄС і те, щоб країна мала більш відкриту і конкурентну економіку: «Конкуренція в економіці означає наявність ринкової економіки. Конкуренція в політиці означає процвітання демократії…зосередження влади в одних руках веде до авторитаризму й економічного занепаду».
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.