Через повномасштабне вторгнення одна з найбільших агрокомпаній України «Нібулон» не лише втратила значну частину своїх посівних земель, врожаю та інфраструктури. Росіяни ще й убили засновника компанії – Героя України Олексія Вадатурського.
Financial Times поговорив зі спадкоємцем Олексія Андрієм, який замінив батька на посту гендиректора компанії та розповів, чим компанія живе зараз. Forbes вибрав головне.
Під час візиту у Миколаїв і область не можна не помітити, що їм бракує колишньої жвавості. Пришвартовані баржі і тягачі. Чайки кружляють над напівзруйнованими будівлями, в які поцілили ракети. Ворожі війська на Кінбурнській косі періодично обстрілюють область.
«Багато наших великих компаній було зруйновано, і вони не повертаються до роботи, бо це ще дуже ризиковано, – розповів FT очільник Миколаївської обласної державної адміністрації Віталій Кім. – Робочі місця – це велика проблема».
Місцеві компанії роблять усе, щоб пристосуватися до обставин. Agrofusion, третій найбільший у Європі виробник томатної пасти, встановлює мобільні будинки для робітників, які втратили свої домівки. Попри зруйновані теплиці, вона відновила деякі операції минулого місяця, розповів Кім.
До війни у «Нібулона» був власний флот із 82 суден, понад 76 000 га посівних земель і 6000 співробітників. Компанія також транспортувала зерно 4500 приватних фермерів усього за $5 за т. Через Миколаїв проходила третина українського експорту зерна.
Війна змінила все. «Нібулону», як й іншим зерновим компаніям України, доводиться будувати нові логістичні шляхи. Без доступу до Чорного моря і через обмежене використання Дніпра транспортні витрати перевищують $150 за т, розповів Андрій Вадатурський.
Після повномасштабного вторгнення компанія збудувала термінал в Ізмаїлі на Дунаї, через який відправляють близько 240 000 т зерна на місяць. Завдяки цьому витрати на транспортування вдалося знизити до $125 за т. Але навіть так рекордний експорт компанії, що у 2021-му досяг 5,6 млн т, торік впав на дві третини – до 1,8 млн.
Міни та нерозірвані снаряди – це ще одна проблема, пише FT. Миколаїв майже захопили у березні, коли росіяни намагалися просунутися до Одеси, тому дороги міста перерізані окопами, а поля всипані боєприпасами.
Агрозавод у Снігурівці, яка майже рік була в окупації, не впізнати: ангари з обладнанням і зернові силоси розстріляні вщент, дороги перетворилися на суцільне місиво через обстріли, село, в якому жили робітники, майже покинуте.
Андрій Вадатурський, гендиректор однієї з найбільших агрокомпаній України «Нібулон». Фото Getty Images
Життєво необхідна економічна підтримка
«Нібулон», який заборгував загалом $570 млн 26 західним й українським кредиторам, минулої осені припинив виплати міжнародним кредиторам.
«Люди говорять про військову підтримку і про те, як страждають. Але ніхто не говорить про компанії, – каже Вадатурський. – Мене непокоїть те, що бізнес не виживе. А бізнес життєво необхідний кожній країні».
Чверть із 40 млн га українських орних земель вимагають розмінування, тому розчищення від нерозірваних снарядів може бути найбільш небезпечним завданням для таких агрокомпаній, як «Нібулон». Але для Вадатурського найбільш нагальною потребою є готівка – він називає її «повітрям», – щоб протягнути компанію через війну.
Гендиректор «Нібулона» хоче домовитися про замороження боргу із відтермінуванням виплат, щоб трохи полегшити життя компанії. Але наразі спроби переконати міжнародних кредиторів погодитися на зміну графіку виплат за боргами завмерли на місці. Деякі українські банки навіть почали конфісковувати активи компанії.
Щоб знову залучити фінансування, Вадатурський хоче, щоб західні союзники України надали гарантії покриття ризиків, що повʼязані із війною. Так зростуть шанси на те, що приватні та багатосторонні банки розвитку позичать гроші українським компаніям.
Заступник міністра економіки Олександр Грибан каже, що для України головним пріоритетом є переконати країни «Великої сімки» відкрити трастовий фонд для покриття витрат рестрахування приватним кредиторам. Наразі лише кілька десятків мільйонів євро виділили на покриття ризиків, що повʼязані із війною в Україні. Їх надало Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій Світового банку.
Якщо говорити про прямі інвестиції, то IFC, приватний кредитний підрозділ Світового банку, виділив $2 млрд для допомоги українському бізнесу, але уряд ще не почав компенсувати бізнесу збитки. А тим часом приватний капітал остерігається інвестувати у бізнес у зоні воєнних дій, та й корупція в цьому питанні не допомагає.
Ті ж, хто готовий інвестувати, пропонують, за словами Вадатурського, «злочинно» низькі ціни. «Українські активи дуже дешеві, тому, звісно, до них є інтерес, – каже він FT. – Питання в тому, чи варто зараз їх продавати».
Томаш Фіала, гендиректор і засновник інвестиційного банку і розпорядника активами Dragon Capital, погоджується.
«Фірми приватного капіталу та інші іноземні інвестори точно зацікавлені і використовують цей час, щоб зібрати фонди, – каже він. – Хоч люди дуже співчувають, 95% цих грошей не буде інвестовано, поки не закінчиться війна».
Зараз великі надії покладаються на успішний наступ України навесні, який наблизить закінчення війни, відкинувши загарбників з якомога більшої частини територій. Також індустрія сподівається на розширення зернової угоди за підтримки ООН, щоб вона включала миколаївський порт і обʼєкти «Нібулона». Поки у продовжену 18 березня угоду нові порти не додали.
«Майбутнє компанії дуже залежить від «зернового коридору», – каже Джайлз Меттетал, колишній директор агробізнесу в ЄБРР і член міжнародної консультативної ради «Нібулона». – Вона може сама себе фінансувати, якщо досягне певного рівня експорту».
Тягар спадкоємця
Влітку 2022 року 74-річний Олексій Вадатурський і його дружина Раїса були вбиті російською ракетою у себе вдома в Миколаєві.
«Я пам’ятаю кожну хвилину того дня, – каже єдиний син Олексія Андрій, якому раптово довелося взяти на себе контроль за компанією. «Мій батько й мати були вбиті 31 липня. Я став виконавчим директором 4 серпня. 5-го я влаштував його похорон і мав переконатися, що у нас достатньо грошей, аби виплатити працівникам зарплату».
Андрію Вадатурському треба було не лише продовжувати підтримувати корпоративну спадщину свого відомого батька, а й справлятися із особливостями воєнного часу.
40% довоєнного штату компанії не може працювати: багато хто пішов на фронт, живе на окупованій території або переїхав. Але Вадатурський каже, що все одно намагається «платити людям зарплати, не звільняти їх і зберегти команду». Згідно з опитуванням Національного банку України, близько 80% українських компаній говорять те саме.
Він зібрав міжнародну консультативну раду і розділив основні функції компанії (сільське господарство, логістика, торгівля зерном і кораблебудування) на окремі центри прибутку. Саме такі сучасні і прозорі корпоративні практики потрібні Україні, щоб привабити міжнародні інвестиції й інтегруватися у європейські ринки після війни.
Проте наразі для Вадатурського головним питанням залишаються кредитори. Він говорить, що із кредитними канікулами і готівкою «Нібулон» зможе профінансувати наступну посівну, незалежні фермери зможуть уникнути банкрутства, вдасться виростити продовольство, Україні знадобиться менше західної допомоги, а споживачі по всьому світу отримають дешевшу їжу.
«Без грошей ти нічого не можеш зробити, – каже він. – Натепер це мій головний пріоритет».
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
