Категорія: Життя
Дата: 31 березня 12:20

«Воїн – це назавжди». Військовий психіатр Чарльз Гоуґ десятиліттями вивчає повернення воїнів до мирного життя. Ось його поради українцям

Вероніка Масенко

Forbes

6 хв читання

Люди, які брали участь у бойових діях, змінюються назавжди, переконаний військовий психіатр і полковник армії США Чарльз Гоуґ. Він десятиліттями досліджує психофізіологічні наслідки боїв і повернення військових до мирного життя. У березні 2024-го його книга «Одного разу воїн – воїн назавжди» вийшла українською. Які поради автор має для захисників, їхніх близьких і працедавців – в інтерв’ю Forbes

«Нереалістично очікувати, що після повернення військових із фронту все буде, як раніше, – говорить військовий психіатр Чарльз Гоуґ. – Це не добре і не погано – це реальність». Його книга про реадаптацію ветеранів «Одного разу воїн – воїн назавжди» в березні 2024-го вийшла українською у видавництві «Наш формат». Раніше Forbes публікував із неї уривок.

Ключова теза Гоуґа: у більшості воїнів не розвивається ПТСР, але люди, які брали участь у бойових діях, змінюються, і це назавжди. Ветеранам притаманна низка автоматичних реакцій і навичок, що є наслідком воєнного досвіду. Головна мета реадаптації – навчитися жити з ними і «приглушати» їх у цивільному житті.

У книзі Гоуґ дає поради військовим і їхнім близьким про те, як повернутися до звичного життя після бойових дій. Він підкреслює: ярлик «ПТСР» часто використовують для безлічі нормальних і парадоксальних перехідних переживань, які виникають після повернення додому з фронту.

В інтерв’ю Forbes автор розповів, чому у ветеранів можуть виникати проблеми із субординацією на роботі, які професійні навички розвиває воєнний досвід і як навігувати конфлікти між ветеранами та їхніми цивільними колегами.

Чарльз Гоуґ

військовий психіатр, автор книги «Одного разу воїн – воїн назавжди»

Колишній полковник армії США Чарльз Гоуґ досліджує психофізіологічні та психіатричні аспекти участі в бойових діях і повернення військових до мирного життя. Зокрема, розглядає профілактику й лікування бойового стресу, ПТСР та інших психофізіологічних реакцій на війну.

Після 20-річної військової кар’єри почав лікувати військовослужбовців, які повернулися з Іраку та Афганістану, керував програмою досліджень наслідків війни в Іраку та Афганістані для психічного здоров’я, розслідував самогубства та вбивства військових після повернення додому з місць дислокації. Працював над програмою психічного здоров’я американської адміністрації у справах ветеранів.

Статті Гоуґа про посттравматичний стресовий розлад і черепно-мозкові травми опубліковані в медичних журналах New England Journal of Medicine і Journal of the American Medical Association.

У березні 2024-го українське командування оголосило ротацію у війську. Військові, які тривалий час виконували бойові завдання на «нулі», отримали можливість виходити на більш тривале відновлення. Що відбуватиметься з їхньою психікою в цей період та що варто про це знати оточенню?

Повернення додому з бойової ротації схоже на повернення до тривимірного світу після перебування в чотирьох вимірах. Важко зрозуміти, хто насправді збожеволів: ти чи інша частина світу. Військовослужбовці та ветерани часто відчувають, що інші люди не можуть зрозуміти їх.

Солдати у відпустці часом почуваються суперечливо. Їм подобається бути вдома з родиною, але також вони відчувають почуття провини за те, що не разом зі своєю військовою «сім’єю», де вони виконують унікальну роль, важливу для команди та місії. Це може викликати почуття порожнечі або тривоги.

Часто військові відчувають емоційне заціпеніння, коли повертаються додому з фронту. Це зворотний бік необхідної на війні здатності контролювати емоції. Для близьких це може стати неприємним відкриттям.

Загалом краще не мати надто багато очікувань від військових у період ротації, окрім того, що вони відпочиватимуть і спілкуватимуться з родиною. Це те, що їм найбільше потрібно.

Після повернення до цивільного життя українські військові все ще не в безпеці, адже війна триває і у них удома. Як це може вплинути на адаптацію?

Реакції, набуті в зоні бойових дій, як-от постійна пильність, є необхідною адаптивною фізіологічною поведінкою. Ветеранам важко «приглушити» ці реакції після повернення до цивільного життя. Набагато складніше зробити це, коли війна триває і вдома, тому що немає моменту, коли можна повністю втратити пильність.

З іншого боку, у цій ситуації більше шансів досягти розуміння між військовими та цивільними. Вони мають спільний досвід реагування на стресові фактори, пов’язані з війною. Чим більше людей розуміють, що це за фізіологічні реакції, тим краще населення підтримуватиме одне одного.

За роки, що ви вивчали адаптацію ветеранів і процес повернення воїнів додому, який висновок чи інсайт став для вас найбільш несподіваним?

Одним із головних уроків стало розуміння, що кожна реакція, пов’язана з війною – підвищена пильність, нетерпимість до помилок, почуття провини чи сорому, притуплення емоцій, гнів, які медичні працівники можуть називати «симптомами», насправді є навичками адаптації в контексті зони бойових дій.

Мета реінтеграції не у тому, щоб вимкнути ці реакції, а в тому, щоб навчитися їх розпізнавати, розуміти, бути в змозі «приглушити» їх та інтегрувати у свій життєвий досвід так, щоб радіти, мати відчуття сенсу і зв’язок із близькими.

Ви пишете, що у професійній сфері воїни можуть стикатися зі складнощами із субординацією. Які стратегії для розв’язання цієї проблеми можете запропонувати ветеранам і працедавцям?

Служба сприяє розвитку багатьох професійних навичок, що є перевагою на робочому місці, наприклад, стійкість і лідерські якості. Більшість ветеранів добре розуміє, яка поведінка відображає хороше і не дуже хороше лідерство. Вони схильні висловлювати думку більш прямолінійно.

Через вкрай необхідну в зоні бойових дій увагу до деталей будь-які дрібниці на робочому місці можуть здаватися ветеранам важливими. Колегам варто це прийняти і постаратися бути точними й послідовними. Наприклад, якщо керівник обіцяє дати фідбек протягом певного часу, важливо дотримуватися слова або принаймні попередити про затримку. В іншому випадку його професіоналізм і лідерство навряд чи будуть визнані.

Як навігувати можливі конфлікти між ветеранами та їхніми цивільними колегами?

У США є стереотип, що ветерани більш схильні до агресії через бойовий досвід, але це помилка. Воїни навчаються надзвичайному терпінню та емоційному контролю під час роботи в зоні бойових дій. Хоча вони близько знайомі з насильством у контексті бойових дій, це не робить їх більш схильними до насильства.

Коли виникають розбіжності або конфлікт, часом найкраще просто розійтися і зробити паузу, доки не вляжуться емоції. Можна знову поговорити, коли обидві людини будуть здатні сприймати погляди одна одної.

Цивільним краще не запитувати ветеранів про бойовий досвід. Якщо військовий хоче поділитися чимось, це його рішення, але загалом краще уникати прямих запитань про службу, якщо немає нагальної потреби в цій інформації.

Ветерани повертаються, зокрема, на робочі місця, повні гучних звуків та інших тригерів. Як зменшити ризики ретравматизиції і не спричинити флешбек або іншу небажану реакцію?

Тригерів важко уникнути. Тут, у США, я завжди раджу цивільним реагувати на окремі прояви поведінки ветеранів, що лежать поза звичним соціальним досвідом, як на нормальні. Наприклад, коли гучний шум викликає у воїна переляк або він раптово падає на підлогу, слід розглядати це як природну фізіологічну реакцію на досвід, набутий у зоні бойових дій.

Спираючись на ваш досвід досліджень процесу повернення воїна додому, які три ключові принципи цього процесу важливо усвідомити українцям зараз?

По-перше, слід розвивати розуміння того, як тіло тримається за воєнний досвід та рефлекси виживання, і прийняти факт, що тіло і розум – це не окремі сутності. По-друге, не боятися звернутися по психіатричну допомогу, коли це необхідно, і якщо досвід лікування спочатку не виявився корисним, не відмовлятися від спроб отримати необхідну допомогу.

По-третє, важливі зв’язок і розуміння серед близьких, друзів і ветеранів, як підтримати військового. Соціальні взаємодії краще структурувати навколо здорових видів діяльності. Ветеранам слід бути обережними, щоб не потрапити в порочне коло «самолікування» алкоголем чи наркотиками або призначеними заспокійливими препаратами, як-от бензодіазепіни. Вони лише погіршать перехідний період.

Тисячі українських військових повертаються з фронту додому через фізичні травми. Як суспільство може допомогти їм із адаптацією, які інструменти та інфраструктура потрібні?

Найбільш корисною є інфраструктура для фізичної та професійної реабілітації. Важливо мати програми для реінтеграції та сприяння освітнім і професійним можливостям для ветеранів, а також зменшувати стигму щодо психіатричної допомоги.

Потрібні цілісні підходи до реабілітації, що враховують як фізичні, так і психологічні травми. Цьому може сприяти регулярний скринінг психічних розладів, як-от ПТСР і депресія, коли військовослужбовці звертаються по звичайну медичну допомогу. Військовим лідерам слід розповідати про власний досвід отримання психологічної допомоги.

Матеріали по темі