Україна розпочала програму «Зброя», яка має стати основою для розвитку експорту оборонних технологій і створення стабільної ринкової моделі. Це дозволить країні не тільки забезпечити власні потреби, а й стати конкурентоспроможним постачальником на світовому ринку зброї. Як програма «Зброя» змінить майбутнє оборонної індустрії України? Розповідає виконавчий директор Української ради зброярів Ігор Федірко
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за ціною чотирьох номерів. Якщо ви цінуєте якість, глибину та силу реального досвіду, ця передплата саме для вас.
Минулого тижня на третьому Міжнародному форумі оборонних індустрій DFNC³ президент Володимир Зеленський оголосив про старт програми «Зброя» – контрольованого експорту українських оборонних розробок. Йдеться не просто про «вивезення надлишків». Мова про створення стабільної, зрілої ринкової моделі, де фронтові технології перетворюються на індустрію світового рівня.
Сьогодні понад 40% озброєнь, які використовуються на фронті, вироблені в Україні або спільно з українськими компаніями. Наступна ціль – довести цей показник до 50% найближчим часом.
Темпи зростання оборонно-промислового комплексу України давно перевищили темпи країн-союзників. Настав час поділитися нашим досвідом з партнерами, відкривши для них три головні переваги української оборонки.
Перша перевага: швидкість інноваційного циклу
11 років війни створили середовище, в якому бойовий досвід миттєво стає інженерним рішенням. Українські виробники працюють у безперервному циклі «військо – цех», скорочуючи класичні R&D-цикли з років до тижнів.
Саме ця швидкість і практичність роблять українські продукти конкурентними у світі, де великі оборонні корпорації звикли діяти повільніше та дорожче.
Наразі в Європі розпочалася дискусія – як побудувати систему оборонних закупівель, що враховуватиме необхідність оновлення продукту ледь не кожні декілька місяців? Адже досі довгострокові контракти в основному передбачали постачання одного й того ж продукту, що означає – продукт може застаріти набагато швидше, ніж закінчиться контракт.
Цей процес – результат аналізу саме українського бойового досвіду та української оборонки.
Друга перевага: автономність та гнучкість
Морські безпілотники стали символом переваги нових, гнучких автономних рішень над старими, великогабаритними та великоваговими. Вони змінили баланс сил у Чорному морі, довівши ефективність українських інженерів.
Платформи Magura та Sea Baby продемонстрували точність, дальність і стійкість у бойових умовах. Саме ці вироби стануть першими у переліку дозволених для контрольованого експорту.
Зацікавленість в українських морських дронах уже демонструють партнери з Європи, Азії та Африки. Для багатьох країн це – готове рішення для захисту портів, енергетичних об’єктів і морської логістики.
Останні тижні Європа сама відчула, наскільки реальними стали гібридні загрози. Серія неідентифікованих прольотів дронів над цивільними й військовими аеропортами у Скандинавії наприкінці вересня спричинила тимчасові закриття, затримки рейсів і, без перебільшення, суттєве занепокоєння серед європейців.
Попит на системи контрдронів і РЕБ різко зріс. Тут Україна має те, чого бракує багатьом союзникам: практичний досвід протидії таким атакам.
Водночас важливо наголосити: експорт планують максимально обережно. Йдеться лише про ті категорії, які не створюють ризиків для оборони.
Сучасна війна вже вийшла за межі «бронетанкової логіки». Успіх операцій визначає мобільність, точність і програмне управління. Один FPV-дрон вартістю близько 20 000 грн здатен знищити техніку, що коштує у десятки разів дорожче. Це базовий принцип асиметричної війни – коли результат залежить не від тоннажу, а від інтелекту.
Український морський дрон Magura. Фото Уляна Букатюк
Третя перевага: ціна як результат бойової оптимізації
Українські протитанкові ракетні комплекси «Стугна-П» та «Бар’єр» давно довели свою ефективність. Вартість однієї ракети «Стугна-П» у відкритих джерелах оцінюється близько $20 000. Це у кілька разів дешевше, ніж західні аналоги. Це один із найяскравіших прикладів того, як Україна поєднує інженерію та економічну ефективність.
Українські виробники конкурують не за рахунок демпінгу, а завдяки бойовій оптимізації. Для порівняння: США у 2023 році закупили 106 коптерів Teal-2 за $1,8 млн, тобто близько $17 000 за одиницю. Польща придбала комплекс FlyEye 3.6 за понад $2 млн. Українські ж аналоги виконують ті самі завдання у пʼять-сім разів дешевше завдяки локальному виробництву, спрощеній логістиці та відсутності надлишкових компонентів, за оцінками аналітиків.
Аналогічна тенденція простежується і в сегменті наземних роботизованих систем. Українські розробки, які проходять випробування на полігонах Brave1 і «Залізний полігон», коштують у 5–10 разів менше за закордонні аналоги без втрати функціональності. Це означає, що бойова інженерія в Україні не просто ефективна – вона економічно доцільна.
Протитанкові ракетні комплекси «Стугна-П» під час виставки української військової техніки до Дня Незалежності в центрі Києва, 23 серпня 2018 року. Фото Getty Images
Ключова перевага: стійкість для України
Потенціал оборонного експорту України коливається від $0,5 млрд у базовому сценарії до $10 млрд у стратегічному, за аналітичними оцінками Української ради зброярів. Саме у межах Build with Ukraine формується нова модель співпраці: партнери відкривають спільні виробництва поруч із нашими інженерами, щоб розвивати технології разом, а не імпортувати готові рішення.
Навіть одиничні контракти приносять ефект мультиплікатора: продаж одного морського дрона здатен профінансувати виробництво десятків FPV-дронів для фронту.
Це і є формула стійкості: експорт = інвестиції = нові можливості для оборони.
Контрольований експорт не означає вільний продаж зброї. Кожен контракт проходитиме державну ліцензію, перевірку кінцевого користувача, заборону реекспорту і післяпоставочний моніторинг.
Експорт буде можливим лише там, де повністю закриті потреби Збройних Сил України. У разі навіть потенційного дефіциту постачання можуть бути призупинені.
Паралельно формується нова інституційна рамка: Національне агентство з експорту озброєнь, мережа представництв у Брюсселі, Вашингтоні, а також сертифікаційні полігони за стандартами НАТО та ЄС. Це зробить український експорт прогнозованим для партнерів і безпечним для самої держави.
Баланс, а не компроміс
Після заяви президента на DFNC³ минуло кілька тижнів, але вже є помітне зростання інтересу з боку іноземних компаній, інвесторів і партнерів.
За кілька днів кількість запитів і контактів суттєво збільшилася – від приватних фондів до технологічних компаній, які розглядають можливість створення спільних виробництв або постачань. Це створює передумови для сотень нових перемовин і потенційних колаборацій, зокрема у форматі спільних виробництв та технологічних альянсів.
Головне в цьому процесі, аби держава забезпечила чіткий і прозорий механізм контролю, щоб експорт залишався винятково в межах національної безпеки.
Україна не продає зброю, якщо вона потрібна на фронті. Контрольований експорт – не загроза, а продовження оборонної стратегії. Він дає державі ресурс утримувати виробничий темп, зберігати кадри, залучати інвестиції й підтримувати технологічну модернізацію армії.
Україна входить у нову фазу – від країни, що просить зброю, до країни, яка її постачає. І це не про торгівлю війною, а про здатність забезпечити стабільність для себе і союзників.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
