Україна розпочала програму «Зброя», яка має стати основою для розвитку експорту оборонних технологій і створення стабільної ринкової моделі. Це дозволить країні не тільки забезпечити власні потреби, а й стати конкурентоспроможним постачальником на світовому ринку зброї. Як програма «Зброя» змінить майбутнє оборонної індустрії України? Розповідає виконавчий директор Української ради зброярів Ігор Федірко
Заощаджуйте, отримуючи 6 журналів за ціною 4
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за 1 799 грн замість 2 400 грн. Читайте головні історії українського бізнесу, ексклюзивні рейтинги та глибоку аналітику в кожному номері.
Минулого тижня на третьому Міжнародному форумі оборонних індустрій DFNC³ президент Володимир Зеленський оголосив про старт програми «Зброя» – контрольованого експорту українських оборонних розробок. Йдеться не просто про «вивезення надлишків». Мова про створення стабільної, зрілої ринкової моделі, де фронтові технології перетворюються на індустрію світового рівня.
Сьогодні понад 40% озброєнь, які використовуються на фронті, вироблені в Україні або спільно з українськими компаніями. Наступна ціль – довести цей показник до 50% найближчим часом.
Темпи зростання оборонно-промислового комплексу України давно перевищили темпи країн-союзників. Настав час поділитися нашим досвідом з партнерами, відкривши для них три головні переваги української оборонки.
Перша перевага: швидкість інноваційного циклу
11 років війни створили середовище, в якому бойовий досвід миттєво стає інженерним рішенням. Українські виробники працюють у безперервному циклі «військо – цех», скорочуючи класичні R&D-цикли з років до тижнів.
Саме ця швидкість і практичність роблять українські продукти конкурентними у світі, де великі оборонні корпорації звикли діяти повільніше та дорожче.
Наразі в Європі розпочалася дискусія – як побудувати систему оборонних закупівель, що враховуватиме необхідність оновлення продукту ледь не кожні декілька місяців? Адже досі довгострокові контракти в основному передбачали постачання одного й того ж продукту, що означає – продукт може застаріти набагато швидше, ніж закінчиться контракт.
Цей процес – результат аналізу саме українського бойового досвіду та української оборонки.
Розсилка Forbes AI: штучний інтелект очима тих, хто ризикує грошима
Друга перевага: автономність та гнучкість
Морські безпілотники стали символом переваги нових, гнучких автономних рішень над старими, великогабаритними та великоваговими. Вони змінили баланс сил у Чорному морі, довівши ефективність українських інженерів.
Платформи Magura та Sea Baby продемонстрували точність, дальність і стійкість у бойових умовах. Саме ці вироби стануть першими у переліку дозволених для контрольованого експорту.
Зацікавленість в українських морських дронах уже демонструють партнери з Європи, Азії та Африки. Для багатьох країн це – готове рішення для захисту портів, енергетичних об’єктів і морської логістики.
Останні тижні Європа сама відчула, наскільки реальними стали гібридні загрози. Серія неідентифікованих прольотів дронів над цивільними й військовими аеропортами у Скандинавії наприкінці вересня спричинила тимчасові закриття, затримки рейсів і, без перебільшення, суттєве занепокоєння серед європейців.
Попит на системи контрдронів і РЕБ різко зріс. Тут Україна має те, чого бракує багатьом союзникам: практичний досвід протидії таким атакам.
Водночас важливо наголосити: експорт планують максимально обережно. Йдеться лише про ті категорії, які не створюють ризиків для оборони.
Сучасна війна вже вийшла за межі «бронетанкової логіки». Успіх операцій визначає мобільність, точність і програмне управління. Один FPV-дрон вартістю близько 20 000 грн здатен знищити техніку, що коштує у десятки разів дорожче. Це базовий принцип асиметричної війни – коли результат залежить не від тоннажу, а від інтелекту.
Український морський дрон Magura. Фото Уляна Букатюк
Третя перевага: ціна як результат бойової оптимізації
Українські протитанкові ракетні комплекси «Стугна-П» та «Бар’єр» давно довели свою ефективність. Вартість однієї ракети «Стугна-П» у відкритих джерелах оцінюється близько $20 000. Це у кілька разів дешевше, ніж західні аналоги. Це один із найяскравіших прикладів того, як Україна поєднує інженерію та економічну ефективність.
Українські виробники конкурують не за рахунок демпінгу, а завдяки бойовій оптимізації. Для порівняння: США у 2023 році закупили 106 коптерів Teal-2 за $1,8 млн, тобто близько $17 000 за одиницю. Польща придбала комплекс FlyEye 3.6 за понад $2 млн. Українські ж аналоги виконують ті самі завдання у пʼять-сім разів дешевше завдяки локальному виробництву, спрощеній логістиці та відсутності надлишкових компонентів, за оцінками аналітиків.
Аналогічна тенденція простежується і в сегменті наземних роботизованих систем. Українські розробки, які проходять випробування на полігонах Brave1 і «Залізний полігон», коштують у 5–10 разів менше за закордонні аналоги без втрати функціональності. Це означає, що бойова інженерія в Україні не просто ефективна – вона економічно доцільна.
Протитанкові ракетні комплекси «Стугна-П» під час виставки української військової техніки до Дня Незалежності в центрі Києва, 23 серпня 2018 року. Фото Getty Images
Ключова перевага: стійкість для України
Потенціал оборонного експорту України коливається від $0,5 млрд у базовому сценарії до $10 млрд у стратегічному, за аналітичними оцінками Української ради зброярів. Саме у межах Build with Ukraine формується нова модель співпраці: партнери відкривають спільні виробництва поруч із нашими інженерами, щоб розвивати технології разом, а не імпортувати готові рішення.
Навіть одиничні контракти приносять ефект мультиплікатора: продаж одного морського дрона здатен профінансувати виробництво десятків FPV-дронів для фронту.
Це і є формула стійкості: експорт = інвестиції = нові можливості для оборони.
Контрольований експорт не означає вільний продаж зброї. Кожен контракт проходитиме державну ліцензію, перевірку кінцевого користувача, заборону реекспорту і післяпоставочний моніторинг.
Експорт буде можливим лише там, де повністю закриті потреби Збройних Сил України. У разі навіть потенційного дефіциту постачання можуть бути призупинені.
Паралельно формується нова інституційна рамка: Національне агентство з експорту озброєнь, мережа представництв у Брюсселі, Вашингтоні, а також сертифікаційні полігони за стандартами НАТО та ЄС. Це зробить український експорт прогнозованим для партнерів і безпечним для самої держави.
Баланс, а не компроміс
Після заяви президента на DFNC³ минув тиждень, але вже є помітне зростання інтересу з боку іноземних компаній, інвесторів і партнерів.
За кілька днів кількість запитів і контактів суттєво збільшилася – від приватних фондів до технологічних компаній, які розглядають можливість створення спільних виробництв або постачань. Це створює передумови для сотень нових перемовин і потенційних колаборацій, зокрема у форматі спільних виробництв та технологічних альянсів.
Головне в цьому процесі, аби держава забезпечила чіткий і прозорий механізм контролю, щоб експорт залишався винятково в межах національної безпеки.
Україна не продає зброю, якщо вона потрібна на фронті. Контрольований експорт – не загроза, а продовження оборонної стратегії. Він дає державі ресурс утримувати виробничий темп, зберігати кадри, залучати інвестиції й підтримувати технологічну модернізацію армії.
Україна входить у нову фазу – від країни, що просить зброю, до країни, яка її постачає. І це не про торгівлю війною, а про здатність забезпечити стабільність для себе і союзників.
