США знову планують досягнення миру через угоди про мінерали. Після України у центрі уваги конфлікт між Конго та Руандою, який триває вже понад 30 років. У Демократичній Республіці Конго зберігається найбільше родовище кобальту у світі, яке фактично контролює Китай. Для адміністрація Дональда Трампа це ще один важіль впливу у світовій економіці. NYT, The Conversation, Reuters, CSIS та BBC розібрали, з чого почався військовий конфлікт у Східній Африці, і як США включаються у війну за ресурси.
Оформлюйте передплату на 6 номерів Forbes Ukraine зі змістовними інтерв’ю, рейтингами та аналітикою, тепер зі знижкою 50%.
На початку травня 2025 року Демократична Республіка Конго (ДРК) та Руанда вийшли на фінішну пряму у підписанні мирної угоди, яка може змінити розставляння сил у Східній Африці. Цей крок – кульмінація багатомісячних переговорів за посередництва США, які прагнуть не лише зупинити війну між ними, а й закласти основу для масштабних західних інвестицій у регіон, багатий на стратегічні мінерали, пише Reuters.
Вашингтон діє швидко, як і у випадку з «угодою про мінерали» з Україною. Її проєкт вже подано сторонам, а держсекретар США Марко Рубіо готується зустрітися з колегами в африканських столицях Кіншаси та Кігалі для фінального узгодження. Очікується, що всі документи – і мирна угода, і супутні економічні домовленості – будуть підписані протягом двох місяців за участі Дональда Трампа.
Угода передбачає не лише припинення бойових дій, а й відкриття дверей для мільярдних інвестицій американських і західних компаній у гірничу промисловість та інфраструктуру Конго і Руанди. Це одна зі стратегій адміністрації Трампа, яку імплементують в країни з невирішеними військовими конфліктами. Окремим рядком прописано створення нових потужностей із переробки мінералів у Руанді, яка теж має ресурси, щоправда, менші, ніж у Конго.
Втім, за лаштунками дипломатичних перемовин – жорстка реальність.
Бойові дії тривають, а гуманітарна ситуація погіршується з кожним тижнем. ООН і західні уряди прямо звинувачують Руанду у постачанні зброї та завоюванні територій у Конго, хоча сама Руанда наполягає: її сили діють виключно в межах самозахисту від загрози з боку армії Конго. Попри дипломатичний прорив, на сході ДРК щодня гинуть люди, а сотні тисяч залишають свої домівки.
Війна за ресурси та вплив
Війна між Руандою та ДРК має глибоке історичне коріння, яке сягає 1994 року. Тоді в Руанді відбувся один із найжахливіших геноцидів XX століття: екстремісти з етнічної групи хуту вбили близько 800 000 людей, переважно тутсі – протилежної етнічної групи, пише BBC. Після того, як повстанці-тутсі на чолі з чинним президентом Руанди Полем Кагаме захопили владу, близько мільйона хуту, включаючи багатьох причетних до геноциду, втекли на територію сусідньої ДРК (тоді – Заїр).
Втеча хуту до Конго різко загострила етнічну напругу у східних регіонах, де вже проживали спільноти тутсі. Руанда вважала присутність «геноцидерів» на кордоні прямою загрозою і двічі вводила війська до ДРК під приводом переслідування винних у геноциді.
У 1996–1997 роках руандійська армія підтримала повстання в Заїрі, що призвело до повалення диктатора Мобуту Сесе Секо й приходу до влади Лорана-Дезіре Кабіли. Однак уже через рік Кабіла розірвав союз із Руандою, дозволивши хуту відновити свої сили на сході.
Це спровокувало другу війну: Руанда та Уганда знову вдерлися до ДРК, а на боці Конго виступили Ангола, Намібія та Зімбабве. Ці дві війни у 1990-х отримали назву «світові війни Африки» і призвели до загибелі мільйонів людей.
Після офіційного завершення воєн у 2000-х роках у східній частині ДРК залишилися десятки збройних угруповань, які боролися за контроль над ресурсами та вплив у регіоні.
Жінки миють руду на кустарній мідно-кобальтовій шахті Каміломб, поблизу міста Колвезі на південному сході Демократичної Республіки Конго. Фото Getty Images
Особливо активними були угруповання, пов’язані з етнічними групами тутсі й хуту. Руанда продовжувала втручатися, мотивуючи це необхідністю захисту тутсі й боротьбою з ополченням FDLR (Демократичні сили визволення Руанди), яке складається в тому числі з учасників геноциду. Схожими методами користувалася Росія у 2014 році, коли почала захоплювати території Україні під проводом «захисту російськомовного населення».
У 2009 році між урядом ДРК і повстанським рухом під проводом тутсі була підписана мирна угода. Проте вже у 2012 році частина колишніх повстанців, невдоволена невиконанням домовленостей, сформувала нове угруповання – M23. Назва походить від дати підписання тієї самої угоди – 23 березня.
M23 швидко захопило значні території, включно з важливим стратегічним містом Гома. Їх звинуватили у воєнних злочинах, а Руанду – у підтримці бойовиків зброєю, логістикою та навіть прямим командуванням. Під тиском міжнародної спільноти M23 вибили з країни у 2013 році, частина бойовиків інтегрувалася в армію ДРК.
Після кількох років відносної тиші M23 знову активізувалося у 2021 році, звинувативши уряд ДРК у невиконанні обіцянок щодо захисту тутсі. З 2022 року угруповання почало новий наступ, а у 2024–2025 роках, за даними ООН і західних урядів, за підтримки тисяч руандійських солдатів захопило ключові міста ДРК — Гому і Букаву, а також стратегічні райони країни з видобутку мінералів.
M23 контролює значну частину кордону з Руандою, через яку йде контрабанда колтану, золота й інших цінних ресурсів, що фінансують війну. Щомісяця до Руанди вивозиться до 120 т колтану – компоненту, необхідного для виробництва смартфонів, оцінює ООН.
Зараз конфлікт між ДРК і Руандою – це не лише питання етнічної ворожнечі, а й боротьба за контроль над запасами кобальту, міді, колтану, золота та літію.
США, Китай та ЄС змагаються за вплив у регіоні, оскільки ці ресурси критично важливі для майбутньої «зеленої» економіки, пише CSIS. Попри спроби укласти мирну угоду за посередництва США, бойові дії тривають, а гуманітарна ситуація критична, додає Reuters.
Протестувальник тримає плакат з написом «Немає Конго — немає телефону» під час демонстрації в Гаазі, Нідерланди, 1 лютого 2025 року. Учасники маршу вимагали справедливості за триваючий геноцид у Східному Конго, який багато хто пов’язує з втручанням Руанди. Фото Getty Images
Мінеральний джекпот
Демократична Республіка Конго – найбільший у світі виробник кобальту, ключового металу для акумуляторів електромобілів та «зеленої» енергетики. На Конго припадає 70% світового видобутку кобальту, пише The Conversation. Саме ці ресурси – головна причина, чому США, Китай та ЄС змагаються за вплив у регіоні.
Китай за останні 20 років побудував у Конго справжню ресурсну імперію. Через угоди «інфраструктура в обмін на ресурси» китайські компанії отримали контроль над більшістю великих шахт.
У 2016 році американська Freeport-McMoRan продала одну з таких - Tenke Fungurume, китайській компанії China Molybdenum, і це стало однією з найбільших стратегічних поразок США в Африці, додає CSIS.
Сьогодні Китай володіє або контролює частки у 15 найбільших шахтах ДРК, а 65% світового кобальту для батарей обробляється саме на китайських підприємствах.
Вантажівки вивозять руду з кар'єра на шахті Тенке Фунгуруме – одній із найбільших у світі копалень міді та кобальту, що належить китайській компанії CMOC, на південному сході Демократичної Республіки Конго, Фото Getty Images
США намагаються змінити ситуацію: адміністрація Дональда Трампа пропонує Демократичній республіці Конго масштабні інвестиції та гарантії безпеки в обмін на доступ до ресурсів. Президент Конго Фелікс Чісекеді прямо порівнює ситуацію з війною в Україні, адже ідеться не лише про території, а й про майбутнє глобальних ланцюгів постачання. Як і у випадку України, США виступають посередником і потенційним гарантом безпеки, а питання миру тісно пов’язане з прозорістю, реформами та залученням західного капіталу.
Втім, багатством ДРК надрами, не означає добробут для населення. Понад 74% жителів країни живуть у злиднях. Кошти від видобутку копалин концентруються у руках еліт, а місцеві громади не отримують реального покращення життя, пише The Conversation. Значна частина видобутку копалин – кустарний, із залученням дитячої праці та корупційними схемами. Політика уряду Конго, ухвалена у столиці Кіншасі чи шахтарських регіонах, безпосередньо впливає на світові ланцюги постачання акумуляторів та електромобілів.
У 2022 році уряд ДРК тимчасово зупинив експорт із найбільшої шахти, що належить китайській компанії, – це одразу скоротило 10% світового виробництва кобальту, додає The Conversation. Місцеві еліти здатні перегруповувати міжнародних гравців відповідно до власних інтересів, а навіть місцеві вибори у шахтарських містах можуть впливати на глобальні ринки.
Як і у випадку України, питання миру і розвитку тісно пов’язані з доступом до стратегічних ресурсів та здатністю країни захищати свої інтереси на глобальному ринку. Але для Конго ця ситуація складніша через вплив Китаю на видобуток мінеральних копалин, тиск M23 та Руанди, а також бідність регіонів навколо шахт. Країна або стане черговою жертвою геополітичних ігор, або перетворитися на ключового гравця у світовій енергетичній революції, коментує CSIS.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
