18 місяців повномасштабної війни — значний період, який дає змогу краще означити магістральні тенденції, підбити певні проміжні підсумки й поговорити про перспективи. /Getty Images
Категорія
Війна
Дата

32 роки незалежності й півтора року боротьби за життя. Дев’ять проміжних підсумків війни від воєнного експерта Миколи Бєлєскова

9 хв читання

18 місяців повномасштабної війни — значний період, який дає змогу краще означити магістральні тенденції, підбити певні проміжні підсумки й поговорити про перспективи. Фото Getty Images

Сьогодні рівно півтора року як російське військово-політичне керівництво прийняло фатальне рішення розширити масштаби агресії проти України, перетворивши локальну війну на Донбасі на найбільшу з 1945 року регіональну війну високої інтенсивності на Європейському континенті. Микола Бєлєсков, старший аналітик фонду «Повернись живим» та головний консультант Національного інституту стратегічних досліджень, підбив підсумки 18 місяців великої війни.

⚡️Даруємо 40% знижки на річну підписку на сайт Forbes. Ціна зі знижкою — 1079 грн/рік. Діє з промокодом JUNE до 23.06 Оформлюйте зараз за цим посиланням

24 серпня українці відзначають 32 роки з часу відновлення незалежності. На цей день припадає й інша дата. 

Рівно півтора року як російське військово-політичне керівництво прийняло фатальне рішення розширити масштаби агресії проти України, перетворивши локальну війну на Донбасі на найбільшу з 1945 року регіональну війну високої інтенсивності на Європейському континенті. 

18 місяців повномасштабної війни – значний період, який дає змогу краще означити магістральні тенденції, підбити певні проміжні підсумки й поговорити про перспективи.

Неспівмірність політичних цілей, сил і засобів сторін

Кожна зі сторін у цій війні переслідує масштабні політичні цілі, які тяжіють до максималізму.

РФ оголосила цілями зміну режиму й повне підкорення України. Неспроможність швидко їх досягти не лише не призвела до переоцінки політики з боку керівництва РФ, але й перетворила цю війну на боротьбу за виживання автократичного режиму, яку він намагається зобразити як війну за виживання самої РФ задля кращої мобілізації населення на її продовження. 

Неспроможність РФ досягнути кінцевих максималістських цілей тут і зараз щодо України не означає, що країна-агресор відмовилася від них остаточно.

Для України ця війна і далі має екзистенційний характер. Попри те, що протягом 2022 року вдалося звільнити понад 50% тимчасово втрачених після 24 лютого територій. При цьому виживання й розвиток України залежать не лише від розгрому міжвидового угруповання РФ і деокупації всіх суверенних територій, але й від початку трансформації РФ у напрямку постімперського транзиту.

Однак кожна зі сторін стикається з дефіцитом сил та засобів для швидкої й остаточної реалізації відповідних цілей. 

200-тисячного угрупування РФ виявилося недостатньо для бліцкригу в перший місяць після 24 лютого 2022 року. 

Так само оточення українського угрупування на Сході в рамках наступальної операції протягом квітня–липня 2022 року стало непосильним завданням для військ РФ, підсилених прихованою мобілізацією. Зрештою РФ була змушена в вересні 2022 року офіційно оголошувати мобілізацію і залучати допомогу озброєнням від таких держав-ізгоїв, як Іран і КНДР. 

Проте цього не вистачило, щоб захопити повністю ті території України, які РФ оголосила своїми наприкінці вересня 2022 року.

Однак і Україна, попри внутрішню й зовнішню мобілізацію, не може створити перевагу в силах і засобах, яка б дала можливість реалізувати відповідні політичні завдання. 

Хоча жодна зі сторін не може створити тотальної кількісної та якісної переваги в силах і засобах, кожна продемонструвала здатність залучати додаткові ресурси для продовження боротьби відповідного рівня інтенсивності.

Україна, попри внутрішню і зовнішню мобілізацію, не може створити перевагу в силах і засобах, яка б дала змогу швидко реалізувати відповідні політичні завдання. /Getty Images

Україна, попри внутрішню і зовнішню мобілізацію, не може створити перевагу в силах і засобах, яка б дала змогу швидко реалізувати відповідні політичні завдання. Фото Getty Images

Дисбаланс між політичними цілями та реальною здатністю військових їх досягти

У поточній війні критично важливим є не лише дисбаланс між загальними політичними цілями та воєнними потенціалами, але й між політичними цілями та здатністю військових воювати належним чином і, як наслідок, їх досягти. 

Російському міжвидовому угрупованню бракує сил та засобів пропорційно до цілей. Воно демонструє нездатність вести сучасні загальновійськові глибокі наступальні операції з метою швидкого прориву тактичної глибини оборони противника, розвитку прориву, ізоляції району ведення операції, оточення й знищення угруповання іншої сторони. 

Протягом цієї фази війни політичне керівництво РФ ставило своїм військовим завдання, на виконання яких їм бракувало сил і засобів, навичок і вмінь воювати, комбінуючи різні види й роди військ у сучасному загальновійськовому бою/операції. Саме це відбулося в перший місяць після 24 лютого, а також в рамках двох великих битв за Схід України.

Нездатність президента РФ Володимира Путіна змиритися з тим, що успішна наступальна операція є поза межами можливого для російських військ, грала на руку Україні, ослабляючи російські сили й створюючи можливості для наших контрнаступальних дій. 

Проте в 2023 році Україні вже недостатньо лише грати від оборони, використовуючи дисбаланс між визначеними політичними цілями й здатністю РФ воювати та покладаючись лише на контрудари. 

Україна на початку червня 2023 року почала наступальну операцію на материковому Півдні з метою повного звільнення Запорізької й Херсонської областей. Подальший розвиток подій показав, що для України теж є певним викликом правильно співвіднести безпосередні політичні цілі й нашу реальну здатність воювати в рамках наступальної операції.

Оборона чи наступ пропорційно до політичних цілей

Кожна зі сторін комбінувала оборону чи наступ пропорційно до поточних політичних цілей.

У 2022 році Україна грала від стратегічної оборони, використовуючи помилки й прорахунки противника для проведення успішних контрнаступальних операцій. У той час як у РФ не було іншого варіанту, окрім як наступати з метою нав’язування своєї політичної волі.

На відміну від 2022-го, коли Україні було достатньо ефективно оборонятися, у 2023-му ми не можемо сидіти лише в обороні й змушені проводити класичну наступальну операцію на материковому Півдні. 

До цього підштовхує не лише необхідність звільняти населення й території, але й очікування партнерів, які із січня 2023 року надавали допомогу саме на проведення класичної наступальної операції. 

Водночас для РФ аби посилити свої переговорні позиції щодо фіксації поточного статус-кво і загального ослаблення міжнародної коаліції на підтримку України достатньо лише проведення успішної оборонної операції. 

Таким чином, зараз Україна і РФ щонайменше помінялися місцями щодо того, який формат дій необхідно проводити пропорційно до наявних політичних завдань.

У 2023 році ми не можемо сидіти лише в обороні й змушені проводити класичну наступальну операцію на материковому Півдні.

У 2023 році ми не можемо сидіти лише в обороні й змушені проводити класичну наступальну операцію на материковому Півдні.

Триваюча боротьба за стратегічну ініціативу

Захоплення й утримання стратегічної ініціативи визначається як одна з ключових умов для перемоги. Стратегічна ініціатива – спроможність змушувати противника грати за твоїми правилами, обираючи час і місце для власних активних наступальних дій і ставлячи таким чином противника в заздалегідь програшне становище. 

Досягається вона шляхом вмілого комбінування оборонних і наступальних дій, внутрішньої й зовнішньої мобілізації з метою створення кількісної та якісної переваги в силах і засобах над противником.

На сьогодні ні РФ, ні Україна не змогли повністю захопити, утримати й використовувати стратегічну ініціативу для повного та остаточного досягнення політичних цілей. 

Протягом кампанії 2022 року РФ через численні прорахунки не лише зазнала значних втрат, але й створила вікно можливостей для українських наступальних операцій. Проте українські успіхи спочатку на Півночі й Миколаївщині, далі на Харківщині й Херсонщині не стали остаточним стратегічним переломом на користь України. 

Офіційна мобілізація дала змогу РФ стабілізувати лінію фронту протягом останнього кварталу 2022 року і навіть замахнутися на нову наступальну операцію на Сході в січні–травні 2023 року. Однак цього виявилося недостатньо для завоювання стратегічної ініціативи. 

Навпаки, загальні російські втрати в рамках другої битви за Схід України створили вікно можливостей для триваючого українського наступу на материковому Півдні. 

Проте ми маємо таку конфігурацію лінії фронту і такі сили та засоби, що унеможливлюють швидкий вихід на кордони 1991 року внаслідок однієї наступальної операції з наявними в нас зараз можливостями.

Роль ядерної зброї

На щастя, Росія не використала ядерну зброю в рамках бойових дій після 24 лютого 2022 року, попри численні опосередковані й прямі погрози

Ці погрози виявилися чи не ключовим інструментом РФ, який вона використовувала для сповільнення, зменшення й інколи обмеження допомоги Україні із боку Заходу.

Хоча ставка РФ на погрози неконвенційної ескалації не зіграла так, як того хотіли в Кремлі, з боку країн Заходу є певні межі в допомозі. Наприклад, постачання ОТРК ATACMS та перспективи швидкої інтеграції України до НАТО.

Натомість США не мали на 24 лютого 2022 року готових рішень, як поводитися на випадок повномасштабної агресії ядерної супердержави проти свого сусіда. Досвід холодної війни, де в основному воювали між собою клієнти ядерних супердержав або ці супердержави були залучені до боротьби з повстанськими рухами в третіх країнах, не давав готових рецептів, як поводитися. 

США дійсно керувалися розрахунками управління ескалацією, обережно прораховуючи варіанти того, як допомогти Україні в реалізації права на самооборону і при цьому перекласти відповідальність за неконвенційну ескалацію на РФ. 

І зробили в цьому значний поступ. Цей досвід може бути цінним і в можливому протистоянні з КНР за майбутнє Республіки Китай на Тайвані. 

Позиція США і втрачені можливості

Позиція адміністрації президента США Джо Байдена щодо війни Україна–РФ після 24 лютого 2022 року визначалася необхідністю підтримувати баланс між двома ключовими завданнями: допомогти Україні реалізувати право на самооборону та уникнути прямого зіткнення із РФ. 

У 2022 році в політиці щодо війни в Україні США керувалися підходом «Не дозволити РФ перемогти, попередити поразку України». Ціллю було зірвати максималістські плани РФ. Підхід передбачав нанесення ураження міжвидовому угрупованню військ РФ такого рівня, що унеможливило б у найближчому майбутньому повернення до агресії проти України в великих масштабах. 

Саме про це йшлося, коли в рамках внутрішніх дискусій представники адміністрації Байдена говорили про «стратегічну поразку РФ».

Проте «не дозволити РФ перемогти, попередити поразку України» не означало те ж саме, що забезпечити перемогу України шляхом створення передумов для проведення каскаду класичних наступальних операцій. Успішні контрнаступальні дії України на Харківщині й Херсонщині восени 2022 року були перш за все результатом низки критичних російських прорахунків – Україна тоді вдало зіграла від стратегічної оборони.

Інша справа, що саме тоді Україна не змогла використати по максимуму період пікової слабкості РФ – поки оголошена в вересні 2022 року мобілізація не почала давати результат. 

Україна, на жаль, не мала достатньо сил і засобів, щоб завдати удар по Мелітополю, хоча і пропонувала його партнерам влітку 2022 року. 

Лише в січні 2023 року Захід змінив позицію – від забезпечення здатності України проводити успішну оборону до створення угруповання кількістю до двох корпусів (до 60 000 осіб), яке було б спроможне провести класичну наступальну операцію. 

Однак втратили критично важливий час, адже РФ змогла створити класичну ешелоновану оборону на напрямках основних ударів. Як наслідок, наше оперативно-стратегічне угрупування військ «Таврія» вирішує завдання наступальної операції в максимально важких умовах.

Успішні контрнаступальні дії України на Харківщині й Херсонщині восени 2022 року були перш за все результатом низки критичних російських прорахунків – Україна тоді вдало зіграла від стратегічної оборони.

Успішні контрнаступальні дії України на Харківщині й Херсонщині восени 2022 року були перш за все результатом низки критичних російських прорахунків – Україна тоді вдало зіграла від стратегічної оборони.

Артилерійська війна, яка тяжіє до позиційності

Оскільки жодна зі сторін не може захопити домінування в повітрі, основна роль в нанесенні ураження припадає на ракетні війська й артилерію. 

Завдяки допомозі партнерів ЗСУ вдалося зменшити кількість снарядів, які використовує РФ, і наростити власні темпи їх відстрілу. На сьогодні Україна використовує приблизно до 8000 артилерійських боєприпасів на день. Це абсолютний рекорд, але повною мірою не відповідає всім нашим потребам. 

Паралельно сторони шукають засоби компенсації браку вогневої могутності – ними стали різні БпЛА-камікадзе.

З точки зору технологій і тактик використання, кількості різноманітного озброєння і військової техніки, ця війна є унікальним поєднанням Першої й Другої світових війн та сучасних підходів, які характеризуються наявністю різного за дальністю, потужністю й вартістю високоточного озброєння. 

Проте на практиці після низки маневрових дій – як з боку противника, так і з боку України – із середини листопада 2022 року значних змін у конфігурації фронту не відбулося. Повним провалом став другий російський наступ на Сході України в січні–травні 2023 року. Так само для Сил оборони України є певним викликом подолати позиційність у рамках поточної наступальної операції на материковому Півдні. 

Зарано робити остаточні висновки щодо успішності поточного українського наступу, адже успіх українського підходу щодо ослаблення системи оборони РФ перш за все залежить від систематичних постачань артилерійських боєприпасів.

Новий стратегічний підхід РФ

РФ не володіє потенціалом та якістю його використання, щоб шляхом каскаду загальновійськових операцій швидко досягнути своїх максималістських політичних цілей щодо України. 

Однак це не свідчить про відмову від мети знищити Україну. Москва перейшла від стратегії швидкої анігіляції до повільного виснаження й перетворення України в неспроможну державу в перспективі наступних 5–10 років.

У короткостроковій перспективі – РФ докладатиме максимальних зусиль, щоб одночасно ослабити готовність українців чинити спротив і зменшити бажання країн Заходу допомагати їм озброєнням і військовою технікою. 

У середньостроковій перспективі – РФ, здійснюючи удари БпЛА та ракетами по всій території України, підтримуючи перешкоди для свободи судноплавства на Чорному морі й загалом використовуючи те, що бойові дії ведуться на території України, максимально ускладнить процес відбудови й економічного розвитку нашої країни, що відлякуватиме інвестиції та людей.

Бахмут, 2023 рік. /Getty Images

Бахмут, 2023 рік. Фото Getty Images

Час важливих рішень для України

Україна знову наближається до етапу прийняття важливих рішень, від яких залежить подальший розвиток подій. Прибічники фіксації статус-кво серед західних політиків і аналітиків будуть знову намагатися підштовхувати Україну до переговорів. 

Серед аргументів варто очікувати розповідей про брак швидких українських успіхів на фронті, про необхідність часу для нарощення спроможності західного ОПК виробляти достатню кількість боєприпасів і техніки, про електоральні цикли у низки країн-партнерів.

Влада України вже стикалася з відповідною дилемою – як врівноважити політичні амбіції та наявний потенціал. Чи зменшувати рівень амбіцій, чи, навпаки, залучати додаткові ресурси на продовження відповідної боротьби. 

У кінці березня – на початку квітня 2022 року Київ прийняв рішення залучати додаткові ресурси. Необхідний час, щоб ОПК США наростив виробництво осколково-фугасних боєприпасів калібру 155 мм до показника щонайменше 90 000 на місяць. Це планується зробити у 2025 фінансовому році, який у США стартує 1 жовтня 2024 року. 

До того часу Силам оборони України прийдеться імпровізувати за допомогою таких речей, як БпЛА-камікадзе на основі технології FPV, і перейти до стратегічної оборони. 

Проте саме чітка безкомпромісна позиція, що Україна не буде купувати фейкове відчуття нормальності коштом життя наших людей та територій, фактично унеможливить країнам Заходу будь-який інший варіант поведінки, окрім як шукати симетричні й асиметричні можливості в подальшому допомагати Україні.

Цей матеріал – особиста думка автора, а не офіційна позиція фонду «Повернись живим» чи Національного інституту стратегічних досліджень.

Матеріали по темі
Контриб'ютори співпрацюють із Forbes на позаштатній основі. Їхні тексти відображають особисту точку зору. У вас інша думка? Пишіть нашій редакторці Тетяні Павлушенко – [email protected]

Ви знайшли помилку чи неточність?

Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.

Виправити
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий номер Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні