Категорія: Війна
Дата: 27 травня 09:00

Анатомія КАБ. У модулі руйнівних російських авіабомб 71% елементів – зі США та Китаю. Як вони влаштовані

Марко Сировой

Forbes

7 хв читання

Росія використовує тисячі керованих авіабомб на місяць. Армія РФ уже «стерла» ними Авдіївку. Нині ж – бомбить Вовчанськ та передові позиції українських військ по всьому фронту. Що всередині цієї зброї?

Навесні 2023-го у Бєлгороді почали відбуватися дивні події. Близько 22:15 20 квітня російський літак Су-34 впустив посеред міста бомбу, що утворила 20-метрову вирву. Наступного дня мешканців 17 будинків евакуювали – поруч знайшли другу авіабомбу, яка не вибухнула. 4 травня виявили ще одну таку ж, у селі Головчино, за 10 км від кордону РФ з Україною.

«Російські авіабомби падали на російські ж міста. Ми не могли зрозуміти, чому так відбувалося», – пригадує Єгор. Він та його колеги Борис й Максим працюють у науково-дослідній інституції, яка вивчає трофейне російське озброєння та його уламки.

Forbes Ukraine змінив імена спікерів, не розкриває посад та назви інституції з міркувань безпеки.

Найімовірніше, навесні 2023-го росіяни тестували на Бєлгородщині авіабомби з універсальним модулем планерування та корекції (УМПК), каже Єгор. Саме завдяки цьому модулю згодом ворог зміг вивільнити потенціал потужних авіабомб в умовах сучасної війни.

«Ймовірно, були певні недопрацювання», – розмірковує Єгор про природу падінь бомб у Бєлгороді на околицях.

За рік керовані авіабомби з УМПК стали ледь не основною зброєю росіян. На піку битви за Авдіївку вони скидали до 80–100 бомб на місто площею 30 кв. км. Лише за квітень 2024-го застосували 3200 керованих авіабомб, за словами президента Володимира Зеленського.

Forbes Ukraine вдалося потрапити у науково-дослідну інституцію та поспілкуватися з дослідниками про те, як працює УМПК, як саме розвивається та з деталей яких іноземних компаній зроблений.

Вивільнення потенціалу

Перше, що дивує у модулі УМПК, – це його розмір. Він виглядає як невеличкий металевий літачок довжиною приблизно півтора метра. Доклавши трохи зусиль, його здатна підняти одна людина. Особливо маленьким він здається на тлі дрона Shahed-136, який ледве влазить у простору кімнату інституції.

УМПК – простий і дешевий у виробництві, розповідає Єгор. Алюмінієвий корпус і крила, пружини для розкриття крил, модуль із навігаційною системою та рулі, які приводять до руху китайські сервоприводи.

Перед застосуванням УМПК нагадує звичайну палку чи радше дощечку. Крила складені, а модуль кріпиться знизу до звичайної фугасної авіабомби, яка вже стоїть на пілоні літака-носія. Коли літак виходить на пусковий рубіж, бомба від’єднується, провертається, у цей момент розкриваються крила – і вона летить до заздалегідь заданої цілі.

«Немає жодної силової установки. Це як паперовий літачок, який запустили та корегують сигналами з супутника», – каже Єгор. Ідею УМПК росіяни, ймовірно, підгледіли в американської JDAM-ER, яку західна коаліція застосовувала під час війни у Югославії. Свого вони не вигадують.

ФАБ, КАБ, ФАБ з УМПК – у чому різниця?

В українському медіапросторі прийнято спрощено називати всі російські керовані авіабомби «КАБ». Це не зовсім коректно. Є кілька видів.

ФАБ – класична фугасна авіабомба, яка вільно падає з літака. Має версії у 250 кг, 500 кг, 1500 кг, 3000 кг.

КАБ – корегована авіабомба, яку розробили ще за часів СРСР. Уперше прийнята на озброєння у 1975 році та летить до 9 км.

УМПК – універсальний модуль планерування і корекції. Чіпляється до ФАБу та збільшує дальність бомби на десятки кілометрів.

Саме ФАБ з УМПК найчастіше застосовують росіяни.

Такий простий виріб, як УМПК, дав змогу росіянам вивільнити величезний потенціал, пояснює Борис. Ще за радянських часів вони зробили неймовірну кількість вільнопадаючих фугасних бомб, або ФАБ. «Тому Росія має їх вдосталь», – констатує Єгор.

Але ФАБ ворог майже не використовував у перший рік війни через насиченість фронту системами ППО, розповідають фахівці. Звичайний ФАБ можна було закинути максимум на 10 км: літаку перед скидом треба було піднятися різко вгору і запустити бомбу умовно за траєкторію «баскетбольного м’яча».

УМПК це змінив – тепер літак може бути у звичайному горизонтальному польоті та в ідеальних умовах запустити бомбу на відстань до 80 км.

Бомби з УМПК вибухають не завжди, розповідає Борис. Їм треба влучити в ціль ще й під певним кутом. Інакше просто «проковзають» по землі. Вони – не надто точні, але дуже потужні.

«Знайомі бійці з Кринків кажуть, що ці бомби жодного разу не влучили по них. Але якби бомба приземлилась за тією будівлею, – показує Борис на будинок у 150 м, – Ми б офігіли від «бабаху», навіть у підвалі отримали б контузії».

Серце і мозок УМПК. Модуль «Комета» та електроніка

У розпорядженні Forbes є опис дослідження УМПК №КН23-0027876, який потрапив до українських фахівців близько місяця тому.

Він вироблений російським державним науково-виробничим підприємством «Регіон» зі штаб-квартирою в Москві. З російського в УМПК – лише корпус та один чип. Більшість електроніки – зі США або Китаю.

Мозком УМПК є навігаційний модуль «Комета». Він веде УМПК за супутниковим зв’язком, розповідає Максим. Використовує американську систему GPS, європейську Galileo, російську ГЛОНАСС, китайську BeiDou.

Росіяни намагаються приховати всі чипи, які стоять на УМПК, тож затирають маркування. Але українським фахівцям вдалось встановити їх за допомогою незатертої «Комети», яку знайшли в дроні Shahed-136.

Майже всі чипи в «Кометі» – цивільні, призначені для промислового або цивільного виробництва, розповідає Борис. Їхніх характеристик достатньо для одноразового використання.

У «Кометі» є чотири чипи зі США: від компаній Intel та Linear Technology Corporation. Модуль – від швейцарської U-Blox та кварцевий генератор від російської «Морион».

Крім «Комети» в УМПК є інерційний вимірювальний модуль «Смарт», розповідає Максим. Залежно від алгоритму, супутникова та інерційна системи наведення мають корегувати одна одну.

У платі «Смарта» є елементи американських компаній Texas Instruments, Maxim Integrated, CTS Corporation, American Semiconductor; швейцарських STMicroeletrionics та AXICOM – TE Connectivity; китайських XLSEMI, YXC, MT Microsystems, Yangzhou Yangjie Electronic Technology.

На «хвості» УМПК стоять китайські сервоприводи. У платі їхнього двигуна також є два транзистори японської Din-Tek. По суті, це електромоторчики, які отримують сигнал та дають команду електричним рулям, щоб поправити політ бомби, спрощено пояснює Єгор.

Китайська загадка. Як УМПК еволюціонували за рік

За рік УМПК змінились. Співрозмовники виокремлюють три ключові зміни.

Корпус. У старих версіях він був фрезованим, тобто його вирізали з великих шматків металу. У нових – литий: металом заливають підготовлену форму, де він застигає.

Литий корпус свідчить про більшу масовість, налагодження серійного та дешевшого виробництва, пояснює Максим.

Вдосконалення модуля «Комета». У перших версіях був встановлений 4-канальний модуль, у пізніших – каналів стало вже вісім.

Завдяки цьому УМПК складніше подавити засобам радіоелектронної боротьби, пояснює Єгор. Чим більше каналів прийняття сигналу, тим більше потрібно джерел радіоелектронного випромінювання.

«Навіть чотири канали подавити складно, – додає Борис. – Для восьми ж потрібен КамАЗ з all inclusive РЕБ: величезна станція, яка працює на вісім діапазонів одночасно».

Китайські аналоги. На збільшеній у два рази «Кометі» зросла частка китайської елементної бази, каже Єгор. Один із прикладів: замість антенок ірландської компанії з’явилися нові – не затерті, а одразу виготовлені без маркувань.

Вони не мають жодних ознак для ідентифікації, каже Максим. За гіпотезою українських дослідників, це китайське виробництво. «Аналіз інтернет-пропозицій на сайтах виробників із Китаю показує, що вони можуть на замовлення виготовляти партії без маркувань», – додає Єгор.

Дати остаточну відповідь про виробника – задача для розвідки та фахівців із матеріалознавства. Борис пригадує, як вдалося довести іранське походження однієї з деталей «Шахеда».

Тоді просто взяли деталь із дрона й деталь іранського виробництва з цивільної китайської машини та провели фізико-хімічний аналіз. «Порівняли хімічний склад, фізичні властивості – отримали повний збіг. Такий припій використовують тільки в Ірані», – розповів Борис.

Канібали ноутбуків. Як Росія дістає електроніку

Наприкінці 2022-го – початку 2023-го Єгор із колегами дивувались. У нових партіях ракет Х-101 західну електроніку майже «витіснила» російська та китайська. «Здавалося – санкції запрацювали. Бо в перших зразках було багато західної компоненти», – пригадує він.

Росіяни «погрались» в імпортозаміщення буквально у двох-трьох партіях цих ракет, каже Борис. У середині 2023-го знову почали запускати по Україні ракети з купою західної електроніки.

Це підсвічує два моменти, вважає Єгор. Або росіяни навчились обходити західні санкції, або російська електроніка технічно не задовольняє вимоги для конкретних зразків зброї. «Скоріше за все, і те, й інше», – каже він.

Як Росія обходить санкції? Найчастіше співрозмовники вказують на створення в суміжних країнах підставних компаній, які й завозять до Росії електроніку.

Борис наводить приклад Вірменії: за даними Бюро промисловості та безпеки США, між 2021-м та 2022-м роками імпорт мікропроцесорів та мікросхем зі США до Вірменії збільшився приблизно на 500%.

«Питання: що ж виробляєте? Навіть за сприятливих обставин високотехнологічне виробництво можна збільшити максимум на 10% на рік», – каже Борис. Тому органи контролю західних країн попереджають основних виробників: якщо буде пікове зростання на ринку певних країн на понад 10%, експортні партії блокуватимуть.

Сірі схеми постачання значно здорожчують вартість електроніки для РФ. З ринковою вартістю у $100, кінцева ціна чипа в Росії може зростати до $1000, каже Єгор. Але витрати навряд чи зупинятимуть Кремль.

«Був випадок, коли росіяни закуповували велику партію ноутбуків, які містили деякі потрібні для них компоненти. Просто їх випаювали, а корпус і екран викидали», – пояснює Єгор. Жарти про чипи з пральних машин та мікрохвильовок у російських ракетах – це влучна алегорія.

Останній тренд – китайські електронні компоненти поступово витісняють західні з російської зброї. «Але поки надто повільно. Причина у якості та продуктивності», – підсумовує Єгор.

Матеріали по темі