Благодійна організація World Central Kitchen однією з перших зайшла в деокупований Херсон і почала годувати людей. Її засновник Хосе Андрес уже двічі відвідав місто та найближчі села, а WCK роздала там 400 000 обідів. 21 листопада Хосе отримав орден від президента Зеленського «За заслуги» II ступеня, а табличку з його ім’ям розмістили на Алеї сміливості у Києві. Forbes дізнався, як влаштована робота World Central Kitchen в Україні.
Новий номер журналу «Forbes Україна»
Цей матеріал із останнього номера Forbes. Придбати його можна за цим посиланням. У номері: Олександр Конотопський і його Ajax Systems, 30 стійких компаній України під час війни, список українських підприємців, які пішли воювати, та інше.
Увечері 27 лютого Юля Стефанюк, 44, голова кейтерингового напряму холдингу !FEST, валилася з ніг від утоми. Топменеджерка найбільшої ресторанної мережі України відпрацювала 18‑годинну зміну на кухні, готуючи їжу для біженців. За перші три дні до Львова приїхало 30 000 українців, що рятувалися від війни.
Дорогою додому вона розмірковувала, де взяти продукти на найближчі дні: складські запаси танули на очах, а потік біженців наростав. Тієї миті у WhatsApp надійшло повідомлення з незнайомого номера. «Привіт, мене звати Нейт Мук, я СЕО міжнародної організації World Central Kitchen (WCK). Ми хочемо допомогти вам. Чи зможете зустрітися з нами?» – прочитала Стефанюк. За день Мук, 41, та засновник фонду Хосе Андрес, 53, уже розмовляли зі Стефанюк у львівському ресторані !FESTrepublic.
Так почалось унікальне за масштабами партнерство фонду й сотні українських рестораторів, завдяки якому мільйони українців були нагодовані, а ресторанний ринок зміг пережити найскладніші перші місяці війни.
Тарілка надії
Титулований американський шеф‑кухар Хосе Андрес заснував благодійну організацію WCK у 2010 році. Він мав чітку місію – нагодувати потерпілих людей у перші години після стихійних лих. На практиці це виглядало так: кухарі організації мчать у всі куточки світу, що постраждали від землетрусів, ураганів, повеней, розгортають на місці польові кухні й годують людей.
«Гаряча їжа не просто тамує голод. Це тарілка надії, сигнал, що в найтемніші часи хтось дбає про тебе», – пише Андрес у привітанні на сайті. За 11 років роботи організація приготувала 200 млн порцій їжі у 40 країнах.
Український кейс не вписувався в концепцію WCK: вони не працюють у країнах, що воюють. Перші дні після вторгнення невелика команда фонду годувала українців, які перетинали кордон із Польщею. «Ми розмовляли з людьми та дізнавалися, що насправді відбувається в Україні», – згадує Мук.
З почутого стало зрозуміло, що допомоги WCK лише на кордонах недостатньо, треба заходити та працювати в Україні. Простіше вирішити, ніж зробити: WCK – невелика організація, весь штат 100 осіб. Для порівняння: World Foods Program – понад 20 000 людей.
Мук каже, що до ідеї партнерства з місцевими ресторанами він дійшов, коли побачив, як український народ та бізнес об’єдналися, аби допомагати одне одному та захищати Україну.
Хосе Андрес Фото з особистого архіву
1 березня до української місії фонду, в якій тоді було троє американців, приєдналася Стефанюк. Її Муку порекомендував знайомий тревел‑журналіст. «Юля миттєво почала діяти», – згадує Мук. В офісі !FEST розгорнули штаб. На стіну повісили велику карту України, позначили точки, де потрібна термінова допомога, та почали шукати партнерів у регіонах.
Партнерство WCK з українськими ресторанами будували так: організація платить ресторану, щоб він готував для людей, які постраждали від війни, волонтерів, рятувальників.
Обов’язок ресторану – впоратися з обсягами вчасно й дотриматися вимог щодо якості страв. У квітні організація вийшла на пік роботи в Україні. Партнери‑ресторани WCK в Україні та семи країнах, куди прибували люди, що тікають від війни, готували 2 млн порцій на день. За кожну порцію фонд сплачував від $2,5 до $3.
Спочатку команда складалася з дев’ятьох осіб – трьох американців і шістьох українців. Вони запустили роботу WCK у Львові та Одесі. У Львові WCK годувала 35 000 людей на день. До травня штат зріс до 50 осіб, не враховуючи 500 співробітників складу та 5000 волонтерів, а кількість ресторанів‑партнерів в Україні та за кордоном – до 500.
Урятувати не рядового ресторатора
Стати партнером фонду в областях, що постраждали від війни, відносно просто: треба мінімально знати англійську, мати обладнання й людей, аби готувати багато, швидко та дотримуватися санітарних норм. Фонд контролює партнерів, але немає типової для некомерційного сектора бюрократії. З більш як трьох сотень ресторанів в Україні, яким WCK платила за їжу, співпрацю достроково припинили лише із шістьма: вони не змогли забезпечити санітарні вимоги та якість їжі.
«Щотижня ми надсилали звіт до WCK, в якому були фото порцій їжі щодня, кількість приготовлених порцій та сума компенсації»,– розповідає Оксана Волочаєва, директорка з розвитку мережі ресторанів La Famiglia. Кілька разів співробітники фонду приїздили на кухню і проводили аудит, каже Волочаєва.
«Із ними було комфортно працювати, – каже київський ресторатор Дмитро Борисов. – Вони мають звітність, яку треба вести, але не було таких дурних пунктів, як у деяких організацій». За його словами, співробітники фонду були в Україні й ставали на їхнє місце.
«Це було пекло. Ти щодня вирішуєш мільйон нерозв’язних завдань: як забезпечити безпеку та розвантажити склади у зоні обстрілу? Як довезти працівників на роботу, коли транспорт стоїть? Як доправити тисячі порцій їжі нужденним?» – згадує Борисов. Він визнає, що в таких умовах не все йде за ГОСТом. Приміром, співробітники могли не дістатися на роботу і на кухні працювали гості ресторану, які мешкали поблизу. «А деякі фонди вимагали такі звіти, що для їх заповнення потрібен окремий штат»,– пояснює ресторатор.
Сім’я ресторанів Gastrofamily Борисова, «Київський ринок їжі» Алекса Купера та Михайла Бейліна і мережа La Famiglia останнього – одні з найбільших партнерів WCK у Києві. «Я так і не познайомився з Андресом, але мені видали диплом із відзнакою як одному з найбільших та найнадійніших партнерів в Україні»,– хвалиться Борисов. Його ресторани у програмі з WCK приготували 172 531 порцію на суму 17,2 млн грн.
Ресторани Бейліна, за словами Волочаєвої, приготували 245 603 порції їжі. Свою відзнаку отримав і засновник WCK Хосе Андреас: 11 серпня Володимир Зеленський нагородив його орденом Ярослава Мудрого.
Для багатьох українських ресторанів співпраця з WCK стала рятувальним кругом. Власник харківського ресторану Yaposhka Дмитро Брезинський каже, що без WCK вони б не вистояли. «Ми почали співпрацювати 1 березня, – згадує він. – Тоді у Харкові був великий дефіцит і фонд нам та ще кільком ресторанам привіз продукти».
Завдяки роботі із WCK Брезинський зміг розплатитися з боргами перед постачальниками, масштабувати волонтерську діяльність, дати роботу 300 людям, які у квітні готували та розвозили близько 20 000 порцій на день.
Столичні ресторатори не говорять про порятунок, але охоче визнають, що фонд дуже допоміг. «Співпраця з WCK допомогла нам розширити нашу волонтерську діяльність та залучити до неї більше співробітників», – згадує Волочаєва.
На гроші WCK ресторани La Famiglia готували їжу для цивільних, а свої резерви витрачали на харчування військових.
Хосе Андрес
Засновник WCK
«Я сів на літак у Маямі 24 лютого і за 24 години був у Польщі».
«Як я можу боятися, коли бачу жінок, старих та дітей, які допомагають? Ти відчуваєш себе сміливішим поряд із людьми, які захищають демократію Європи».
«Діяльність WCK в Україні – це історія не про мене. Юля (Стефанюк. – Forbes) і такі, як вона, – мої герої. Без них нічого б не вийшло».
«Допоки я керуватиму WCK, доти буду поряд з українцями. До вашої перемоги».
«Треба розказувати про війну всіма можливими способами, аби ні в кого у світі не залишилося сумнівів, що у цьому винні лише Путін та Росія».
«Українці вільні й показують усьому світу, як святкують життя й водночас не забувають підтримувати армію, одне одного».
Дорога Україна
$380 млн витратив WCK в Україні за перші сім місяців війни, каже Стефанюк. Гроші пішли на закупівлю продуктів, на оплату роботи ресторанів, логістику тощо. Це більше, ніж п’ятірка найбільших недержавних українських фондів «Повернись живим», Фонд Сергія Притули і т. д. разом узятих.
Звідки фінансування? Бюджет WCK майже на 70% наповнюється за рахунок пожертв від десятків тисяч американців, решта – великі компанії та фонди. Найбільші донори WCK для українського проєкту – фонд Майкла Блумберга, пожертвування сина Воррена Баффета Говарда та фандрейзингова кампанія гравців Fortnite.
«Особливість WCK у тому, що вони не просто приходять із грошима, – каже голова «Укрзалізниці» Олександр Камишін. – Вони купують локальні продукти й дають роботу місцевим ресторанам, створюючи робочі місця, чим підтримують економіку». У державного монополіста і фонду склалося ефективне партнерство.
У перші тижні війни росіяни обстрілювали залізничну інфраструктуру, намагаючись зупинити рух поїздів, розповідає Камишін. Фонд годував десятки тисяч пасажирів, які застрягли на вокзалах і в потягах. Разом з УЗ фонд оперативно доправляв їжу на щойно звільнені території. «Хосе і Нейт (Мук.– Forbes) одержимі своєю роботою так само, як ми в УЗ,– каже Камишін.– Оперативність, послідовність, чіткість – секрет їхнього успіху».
Мук вважає, що запорука ефективності фонду – у підприємницькому підході. «Бізнес успішний, коли людям пропонують хороший продукт. Те саме стосується фондів, – каже він. – Люди підтримуватимуть роботу, якщо організація надає якісний, прозорий продукт чи послугу».
Winter is coming
Діяльність WCK змінює фокус майже щомісяця. «Ми постійно розмовляємо з людьми на місцях, аби розуміти реальні потреби», – каже Мук. Співпраця з ресторанами скоротилася у рази. Вартість за порцію зменшили до $1,20. «Багато ресторанів відновили роботу, і в ціну більше не потрібно закладати норму рентабельності», – пояснює Стефанюк.
Якщо спочатку організація готувала лише гарячі обіди, то пізніше стало зрозуміло, що людям на звільнених територіях більше потрібні готові продуктові набори. Коли звільнили Бучу та Ірпінь, засновник WCK був в Україні. «Хосе приїхав до супермаркету, закупив цілий автобус продуктів і відвіз до цих міст»,– розповідає Стефанюк.
Бізнес успішний, коли пропонує людям хороший продукт. Те саме стосується благодійних фондів. Люди підтримують роботу, якщо організація надає якісний, прозорий продукт чи послугу.
Після цього у WCK з’явився перший склад, куди звозили продукти і фасували в набори по 13 кг, з таким розрахунком, що сім’я з чотирьох осіб змогла б харчуватися тиждень. «У таких містах, як Бородянка, Ірпінь, Буча та Макарів, ми приїжджали й роздавали по 1000 пакетів з їжею на день, магазини були зачинені»,– згадує Стефанюк.
Окремий напрям – доставка на тимчасово окуповані території. Наприклад, до деокупації Херсону, організація могла відправляти лише до 20 продуктових наборів за раз. Усі продукти фасуються в пакети без розпізнавальних знаків, щоб не підставити людей, які отримають допомогу. «Ми називаємо такі доставки героїчними і знаємо кожну людину, яка отримала пакет із їжею»,– каже Стефанюк.
З вересня фонд повертається до звичної для WCK форми роботи – екстреної допомоги, та готується до зими. Андрес назвав програму Winter is coming. Команда зосередить сили на організації харчування на вокзалах та мобільних польових кухонь, які могли б виїжджати на звільнені території, зігрівати і давати гарячу їжу людям.
WCK точно працюватиме в Україні до кінця року. Продовження місії обговорюватиметься окремо. «Робота в Україні – це потужний досвід, – зізнається Мук. – Я був у багатьох країнах після найбільших природних катаклізмів, але робота в Україні не схожа ні на що». Несхожість у реакції суспільства на проблему, додає Мук: у кожного українця є роль у цій війні, і ніхто не відступає.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
