Після поїздки на ЗАЕС у місії МАГАТЕ розповіли про роботу станції і про те, що співробітники працюють у постійній напрузі, але, ймовірно з дипломатичних причин, вирішили не вдаватися у деталі. А от журналісти The Associated Press поговорили зі співробітниками ЗАЕС, яким вдалося втекти з окупації, і вони розповідають приголомшливі історії.
Forbes вибрав і переклав головне з матеріалу.
📲 Forbes Ukraine у WhatsApp. Підписуйтесь й читайте головне про бізнес та економіку
Сергій Швець – колишній український військовий і охоронець на Запорізькій атомній електростанції. І він на власній шкурі відчув, що таке «рускій мір». У травні до нього в квартиру прийшли шість озброєних російських солдатів: коли вони увійшли, то одразу відкрили вогонь – Швець почав стріляти у відповідь. У результаті чоловік дістав поранення у руку, стегно, вухо і живіт.
Швець один зі співробітників ЗАЕС, які наразі живуть у постійному страху перед викраденням і катуваннями. Українські чиновники розповідають, що росіяни погрожують і застосовують насильство, щоб змусити співробітників станції продовжувати роботу. А ще це їхній спосіб карати тих, хто висловлює підтримку Києву.
«Тут відбуваються жахливі речі»
За словами Дмитра Орлова, міського голови Енергодару, який відмовився співпрацювати з окупантами і виїхав на підконтрольну Україні територію, понад 1000 людей, серед яких співробітники ЗАЕС, вкрали з Енергодару. Очільник «Енергоатома» Петро Котін каже, що в полоні перебуває ще 100–200 осіб.
Орлов розповів, що перше викрадення сталося 19 березня, коли росіяни захопили його заступника Івана Самойдюка – досі невідомо, де він зараз. Після цього, каже Орлов, кількість викрадень лише зростала.
«Переважно вони викрадали людей із проукраїнською позицією, які брали активну участь у русі опору», – каже Орлов.
Орлов вважає, що викрадені українці зазнавали тортур у різних місцях в Енергодарі, таких як відділок поліції, різні підвали і навіть сама ЗАЕС.
«Тут відбуваються жахливі речі, – каже він. – Ті, кому вдавалося вибратися з полону, розповідають про катування струмом, побиття, зґвалтування, розстріли… Дехто не вижив».
Катівні знаходили і на деокупованих територіях Харківської області; там люди теж розповідають про звірства, які вчиняли російські окупаційні війська.
Працівник станції Андрій Гончарук помер у лікарні 3 липня невдовзі після того, як росіяни його, побитого і непритомного, відпустили. Орлов каже, що чоловіка затримали за те, що він відмовився виконувати накази окупантів на станції.
Олексій, який працював на станції контролером турбін, утік з Енергодару у червні, коли дізнався, що російські військові розшукують його.
«Психологічно було дуже тяжко, – розповідає Олексій. – Ти приходиш на роботу, бачиш окупантів – і тебе одразу поглинає пригнічення».
Він каже, що багато працівників станції «відвідали підвали» і зазнали там тортур.
«У лісі навколо міста почали зʼявлятися могили. Всі розуміють, що вони не зʼявилися там із доброго дива, – каже Олексій. – Вони викрадають людей із проукраїнською позицією або тих, у кого в телефонах знаходять якісь Telegram-канали. Цього достатньо для затримання».
Інший співробітник станції, який попросив про анонімність, сказав, що не боявся працювати на станції під обстрілами, але вирішив утекти у вересні після того, як його колег взяли у полон. Він розповів, що росіяни навідувалися до нього двічі, поки його не було, і йому нестерпно було думати про те, що його можуть катувати.
Сергію Швецю пощастило тоді вижити після рейду росіян: лікарі давали йому 5% шансів на виживання після того, як він втратив майже дві третини крові. Він знав, що росіяни по нього прийдуть, адже одразу після повномасштабного вторгнення чоловік записався у загін територіальної оборони.
Зараз Сергій у Запоріжжі і шкодує лише про те, що одержані травми не дають йому змоги піти до армії.
«Я нащадок запорізьких козаків, – каже з гордістю Сергій. – Вони ніколи не здавалися. Для них стояв вибір лише між волею і смертю. Навіщо ж мені життя без волі?»
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.