Будь-які спроби зрозуміти, в яких умовах Україна буде реалізовувати свою велику стратегію у 2025 році, неможливі без означення ключових тенденцій і моментів 2024 року, вважає старший аналітик Центру ініціатив Повернись живим Микола Бєлєсков. Forbes Ukraine попросив його підбити підсумки воєнного 2024-го й окреслити стратегічний прогноз, чого очікувати від 2025 року та як підготуватися до викликів.
Стратегічна динаміка війни на виснаження
Протягом 2024 року РФ володіла ініціативою на полі бою внаслідок стабільного залучення особового складу та боєприпасів, масштабування використання коректованих авіаційних боєприпасів і розвідувально-ударних комплексів, а також подальшого нехтування життям особового складу. РФ знайшла для себе оптимальну воєнну стратегію в умовах війни на виснаження, котру вона може підтримувати ще певний час.
Водночас потенціалу міжвидового угруповання РФ і далі не вистачає для завдання поразки угрупованню Сил оборони України із подальшим швидким просуванням в глибину країни. Тобто для перемоги виключно військовими засобами.
Як наслідок Кремль продовжує реалізувати комплексну стратегію виснаження України. Поєднуючи дії по фронту, удари по обʼєктах інфраструктури в тилу та інформаційні операції впливу, РФ намагається підірвати нашу готовність продовжувати боротьбу і готовність партнерів допомагати самообороні України.
РФ намагається створити максимально позитивну для себе стратегічну динаміку, яка буде підтримувати сама себе. Локальні успіхи на фронті конвертуються в інструменти підриву моралі всередині України й на зовні для нових просувань на фронті. І так по колу, аж до можливості диктувати не лише територіальні умови врегулювання війни, але й умови з питань суверенітету (питання членства в НАТО) та кількості/якості Сил оборони України.
Важливим елементом великої стратегії РФ залишаються погрози неконвенційної ескалації. Але спроби вижати максимум із погроз без їх реалізації поряд з агресивною риторикою радше відображають роздратованість Кремля тим, що відбувається прогресивне знецінення доданої вартості відповідних погроз без швидкого завершення війни на умовах РФ.
Сили оборони України у 2024 році змушені були перейти до воєнної стратегії розміну територій на час із максимізацією втрат противника. Тобто відступати із боями – особливо на півдні Донецької області.
Такий стан справ нагадує перші 40 днів великої війни, коли Сили оборони України були змушені реалізовувати подібну стратегію. Причиною такого стану справ, поряд з означеними складниками поточної воєнної стратегії РФ, є криза кількості і якості української піхоти, а також проблеми в системі управління військами.
За 11 місяців 2024 року Україна втратила 2800 кв. км суверенних територій. В Україні тривають численні дискусії, як зважено трактувати відповідний розвиток подій.
З одного боку, просідання лінії фронту не є її проривом, та, згідно зі стандартами WWII, відповідні просування не є масштабними/швидкими. З іншого боку, просідання лінії фронту відображає наростаючі структурні проблеми Сил оборони України. Без їх вирішення фронт й далі просідатиме. РФ буде інструменталізувати локальні просування в поточній комплексній стратегії виснаження для підтримання вигідної для себе стратегічної динаміки.
Просідання лінії фронту відображає те, що стратегія України й західних партнерів, напрацьована у 2022 році, почала пробуксовувати, не даючи результатів. Підхід «поєднувати західні озброєння і БК та особовий склад України» ввійшов в кризу через низку причин.
На Заході наростає опозиція до відповідного рівня ресурсного залучення із боку різних крайніх політичних сил. В той час як Україні важче залучати особовий склад до Сил оборони. Україна опинилася в ситуації, коли не може не воювати, адже стикнулася з екзистенційною загрозою і вже зазнала втрат. Стає все важче діяти в рамках звичної стратегічної рамки.
Глобалізація проксі-конфлікту
У 2024 році продовжувалася подальша глобалізація найбільшої регіональної війни в Європі, яка попри все залишається масштабним проксі-конфліктом двох коаліцій (демократичної та авторитарної), а не світовою війною.
Перш за все КНДР перейшла від передачі боєприпасів до ствольної та реактивної артилерії та балістичних ракет до прямої участі в бойових діях шляхом залучення до лав армії Росії власного особового складу.
Зі свого боку окремі країни НАТО погодилися напряму фінансувати виробництво продукції ОПК України зі свого бюджету. Однак загалом країни формату «Рамштайн» і далі не можуть прийняти повною мірою логіку війни на виснаження, яка в тому числі про необхідність конвертувати більшу частку ВВП в бойовий потенціал.
23 країни НАТО із 32 відзвітувалися про те, що витрачають 2% ВВП на оборону. А потрібно від 3% до 5%. Як наслідок Кремль не отримав сигналів, які змушували б його переоцінювати плани та амбіції в бік їх зменшення.
Криза аргументації підтримки
У 2024-му стала очевидною певна криза в аргументації, чому нашим партнерам вигідно підтримувати Україну в війні із РФ. Фактично офіційний Київ і далі перепаковує чотири типи аргументів, які об’єднані одним лейтмотивом, – «кумулятивна ціна бездіяльності для партнерів буде більшою, ніж ціна проактивної підтримки України тут і зараз».
Ці чотири аргументи це:
- теорія доміно – гіпотетичний крах України буде прологом для нових актів агресії РФ в ЦСЄ);
- прецедент – успіх РФ у війні проти України остаточно поховає порядок на основі Статуту ООН;
- підрив престижу Заходу – Захід скільки інвестував в Україну ресурсів і престижу, що гіпотетичний програш України буде по ньому ударом;
- економія ресурсів – країнам формату «Рамштайн» дешевше підтримати Україну, ніж потім виходити в пряме протистояння із РФ.
Оскільки наша велика стратегія тримається на силі переконання, то криза аргументації є додатковим викликом для нас.
Очікування від 2025 року
Ключовими факторами успіху у війні на виснаження є збереження внутрішньої єдності, стабільне залучення додаткових ресурсів (гроші, озброєння і військова техніка, особовий склад) і утримання міжнародних коаліцій підтримки. Саме на це і далі будуть спрямовані зусилля як України, так і РФ.
У 2025 році РФ матиме достатньо ресурсів продовжувати реалізацію поточної воєнної стратегії, попри проблеми з економікою. При цьому Кремль бореться за покращення своєї переговорної позиції – за можливість диктувати умови врегулювання, які фактично зроблять Україну беззахисною перед можливими новими раундами агресії РФ.
Офіційна максималістська риторика Кремля, яка повернулася на порядок денний наприкінці 2023 року, відображає самовпевненість РФ. А саме те, що вдасться використати поточне вікно можливостей – поки не вичерпаються радянські запаси ОВТ, які втрачаються швидше, ніж відновлюються.
Водночас Україна бореться за те, щоб її переговорна позиція не просіла нижче тої межі, за якою РФ зможе диктувати умови врегулювання.
Ключовим поточним викликом для України у 2025 році буде стабілізація негативної стратегічної динаміки, яка неможлива без стабілізації лінії фронту. Загалом же вирішення відповідного завдання неможливе без нової великої стратегії, яка об’єднає українське суспільство і міжнародних партнерів на основі реалістичного трикутника «цілі-ресурси-інструментарій».
Схоже на те, що українське бачення кінця вересня 2024 року не змогло повною мірою виконати відповідне завдання.
Так званим known unknown буде фактор Дональда Трампа, який повернеться в Білий дім 20 січня 2025 року. Означене обраним президентом США бажання досягнути швидкого врегулювання війни (в цих умовах заморозки лінії фронту) буде явно конкурувати із питанням сталості врегулювання із погляду України.
На сьогодні Україні краще продовжувати чинити спротив попри погіршення умов. Та сподіваючись, що наступальний потенціал РФ вичерпається швидше, ніж Захід втратить інтерес підтримувати Україну. Адже альтернатива – згода на політичну рамку без гарантування її сталості – є лише згодою на розтягнуту в часі агонію України.
З іншого боку, є РФ, яка виходить із того, що і далі поки що може формувати нову реальність на землі, посилюючи свої переговорні позиції. Як наслідок будь-яка спроба посадити РФ за стіл переговорів вимагатиме від США додаткового тиску на РФ у формі постачань озброєнь і БК для Сил оборони України.
Трампу і компанії треба буде працювати із позиціями сторін, які радикалізувалися в процесі бойових дій і прямо суперечать одна одній.
Україна більше не хоче бути розмінною монетою, за рахунок безпеки та інтересів якої намагаються будувати формат співіснування із РФ. Офіційна риторика РФ все більше виходить із того, що її безпека та існування України як окремої держави є несумісними.
Разом з тим українські партнери поки що і далі важко приймають те, що згідно з результатами війни України й РФ, в Європі перестане існувати так званий пояс буферних неприєднаних держав (states in between). Якщо в Грузії чи Молдові лінії розлому проходять всередині суспільств, то в Україні ця нова лінія поділу чітко окреслена в формі фронту. Проте остаточна конфігурація і розміщення лінії нового фронту залежатиме від рівня залученості формату країн «Рамштайн».
Будь-які спроби шукати політичну рамку будуть відбуватися паралельно із продовженням бойових дій у 2025 році. Сторони намагатимуться і далі залучати потрібні ресурси.
У 2025 році все більш очевидною ставатиме тенденція, коли обидві сторони, будучи двома постіндустріальними постмодерними державами із відповідною демографією, намагаються вести війни, які тяжіють до тотальності першої половини XX століття.
Такий стан справ накладає свої обмеження на здатність підтримувати інтенсивність війни, продемонстровану у 2022–2024 роках. Такі обмеження рано чи пізно вступлять у конфлікт із максималістськими політичними вимогами – особливо в випадку РФ. Чи станеться це саме у 2025 році, сказати важко. Проте іншого варіанта, як чекати кризи в поточному російському трикутнику «цілі-ресурси-інструментарій», розуміючи власні проблеми й виклики, в України немає.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
