Категорія: Гроші
Дата: 25 серпня 2022 13:42

Економіка трьох вулиць. ОП, Кабмін та Нацбанк по-різному дивляться на економічну політику під час війни. Що на думці у їхніх керівників

Сергій Шевчук

Forbes

Іра Крицька

Forbes

8 хв читання

Колаж Олександра Карасьова/Анна Наконечна Фото Єлизавета Сергієнко/Прес-центр НБУ

Упродовж серпня Forbes поспілкувався з ключовими топпосадовцями економічного крила керівництва країни – Офісом президента, урядом, НБУ та Верховною Радою. Усі вони, хоч і знаходяться на трьох сусідніх вулицях у центрі Києва, проте часом мають надто різні погляди на те, якою має бути економічна політика держави в один із найскладніших періодів у її історії. Про які протиріччя йдеться

Співрозмовники Forbes, дотичні до Банкової, у розмовах про економічну політику називають президента Володимира Зеленського гарним проєктним менеджером, який, втім, не надто добре знається на економіці.

У перші місяці війни з Росією президенту, природно, не надто вистачало часу на економіку, але зараз ситуація поволі змінюється. Наприклад, Зеленський давав свій фідбек на радикальну податкову реформу «10-10-10», запропоновану економічним заступником керівника Офісу президента (ОП) Ростиславом Шурмою.

Загальна претензія Зеленського до економічного крила влади – йому не вистачає їхніх «креативних ідей», переказують настрої в Офісі два близьких до Банкової співрозмовника Forbes.

Та проблема може бути глибшою. Незважаючи на серйозний вплив ОП майже на усі ключові владні кабінети в країні, економічний блок часом дуже складно назвати єдиною командою.

Яскравий приклад – ідея зі збором у 10% на купівлю валюти під імпорт, яку публічно підтримали Шурма та голова НБУ Кирило Шевченко, але, як зазначає один із близьких до ОП співрозмовників, не розділяє очільниця Мінекономіки Юлія Свириденко та обережно коментує міністр фінансів Сергій Марченко.

«10-10-10» – теж дуже складна точка. Від неї, властиво, не у захваті Марченко та голова фінансово-податкового комітету Ради Данило Гетманцев. Суперечки Мінфіну та НБУ навколо фінансування держбюджету за рахунок емісії гривні – взагалі окрема тема.

Протягом серпня Forbes поспілкувався майже з усіма топпосадовцями, які відповідають за прийняття економічних рішень в країні. Чим зайняті думки кожного з них та якою зрештою може бути економічна політика в Україні, яку вже змінила війна?

Три проблеми: бюджет, інфляція та реформи для бізнесу

Проблеми, з якими через вторгнення Росії одночасно стикається українська економіка, можна розподілити за кількома напрямами.

Перший – безпрецедентно великий дефіцит бюджету – близько $30 млрд цього та наступного року. Економіка не генерує достатніх податкових доходів (їх ледь вистачає, щоб покривати дві третини тільки оборонних видатків), констатує міністр Марченко. Навряд чи щось зміниться і наступного року, оскільки війна дуже суттєво вдарила по українському бізнесу.

Питання джерел покриття дефіциту прямо повʼязане з другою проблемою: з початку війни НБУ вже «надрукував» на потреби бюджету 285 млрд грн (найбільше – у червні, 105 млрд).

30 млрд грн, які Нацбанк позичив Мінфіну у серпні – це максимум, на думку регулятора, який може дозволити собі українська економіка без суттєвого прискорення інфляції та обвалу курсу. На гривню і без того тисне неспівмірно більший обвал експортних галузей порівняно з імпортом.

За словами високопосадовця з урядових структур, який попросив не згадувати його імені у цій статті, на нарадах між Мінфіном та НБУ вже обговорювалися сценарії залежно від обсягів емісії, за яких курс долара чи не вдвічі перевищує поточний рівень, а інфляція є суттєво вищою, ніж навіть у пікові моменти 2015-го. Голова НБУ Шевченко каже, що єдиний шлях, за якого погані сценарії не справдяться – оптимізувати видатки та шукати додаткові доходи, зокрема за рахунок податків. Але не емісія.

Третя проблема – як поєднати такі міркування з необхідністю підтримувати бізнес, який і без того має дуже сильний запит на помітні ліберальні реформи. Відповідь одночасно шукають Шурма з Офісу президента та Свириденко з Мінекономіки.

11 серпня запрацював «Економічний штаб» при міністерстві Свириденко. Він охоплює топпосадовців, економістів та представників бізнесу. Ідея – щотижня обговорювати ключові проблеми, що турбують підприємців, та оперативно видавати рішення.

Від держави до складу «штабу», окрім Свириденко, яка тримає неформальне лідерство у його роботі, входять Шурма та очільник парламентського комітету з питань розвитку економіки Дмитро Наталуха. Представників НБУ, Мінфіну та голови фінансового комітету Ради Гетманцева у складі нової структури немає.

Судячи із серії розмов, які Forbes провів протягом останніх тижнів з усіма переліченими посадовцями, в економічного крила українського керівництва поки немає єдиного розуміння, як одночасно знаходити гроші на війну (проблема бюджету), утримувати фінансову стабільність (інфляція та курс) та забезпечити імпульс для більш суттєвого економічного зростання, ніж звичайні для України останніх 10 років 3–4% росту ВВП на рік.

Тож якою має бути економічна політика найближчого часу у розумінні кожного з них?

Ростислав Шурма, 38, головний з економіки в ОП, автор реформи «10-10-10»

Шурма зайняв посаду економічного заступника керівника ОП Андрія Єрмака у листопаді 2021-го після того як його попередниця Свириденко перейшла у Мінекономіки. Під час роботи в Офісі у них склалися непогані стосунки, розповідає на правах анонімності один із дотичних до Банкової співрозмовників. До того як стати замом Єрмака, Шурма пів року позаштатно консультував ОП з економічних питань.

Зараз у його полі зору дуже велика кількість тем – від термомодернізації та доступної іпотеки до програм підтримки бізнесу, податкової реформи та навіть певного «арбітражу» у спорі між Мінфіном і Нацбанком щодо обсягів емісії. Одним із завдань Шурми на посаді в ОП була якраз більш ефективна взаємодія з НБУ Шевченка – Офісу не подобалася «надмірна» самостійність рішень останнього, каже співрозмовник, близький до ОП.

Його відповідь на питання про адекватний масштаб «друку» грошей для потреб держбюджету – 30–60 млрд грн. Перевищити планку, на якій наполягає Нацбанк, без надмірного тиску на гривню, на думку Шурми, дозволить розблокування портів та відповідно додаткова експортна виручка.

Також він підтримує НБУ в ідеї запровадити збір у 10% на купівлю валюти під імпорт. «Це має знизити попит на валюту, вирівняти платіжний баланс та знизити тиск на гривню», – сказав Шурма в інтервʼю Forbes.

Саме у цій розмові посадовець вперше розповів про проєкт чи не найрадикальнішої податкової реформи часів незалежності, яка передбачає скорочення податку на прибуток, ПДФО та ПДВ до 10% кожен, а також ліквідацію ЄСВ і підвищення військового збору до 3%. У якості компенсатора Шурма пропонує посилити відповідальність за несплату податків.

Саму реформу він вважає за доцільне проводити невідкладно (базова дата запуску – 1 січня 2023-го), хоча й визнає, що для рішень такого масштабу потрібен консенсус усіх ключових держструктур. Поки цього немає. Зеленський, який бачив основні матеріали реформи, також мав запитання щодо розрахунків її впливу на держбюджет та економіку загалом.

Щоправда, є вірогідність, що відповідь шукатиме вже не Шурма: за інформацією двох співрозмовників Forbes, близьких до ОП, вже невдовзі він може очолити НАК «Нафтогаз».

Юлія Свириденко, 36, міністерка економіки, підтримує лібералізацію

Свириденко – четверта очільниця Мінекономіки за президентської каденції Зеленського. Війна спочатку похитнула і її позиції: президенту не подобалося, як Мінекономіки менеджерує паливну кризу. Але згодом ситуація покращилася, і тепер саме Свириденко та її команда (перш за все – заступник у міністерстві Денис Кудін) може стати «центром креативу», якого бракує Зеленському в економіці.

До того ж, ОП до того як Шурма анонсував реформу «10-10-10» свідомо дистанціювався від економічних питань через іміджеві ризики для президента (економіка – це складно та проблемно), розповідає один із консультантів, близьких до ОП.

До «штабу» при Мінекономіки входять і підприємці та громадські діячі Андрій Длігач, Анатолій Амелін та Михайло Кухар, які допомагали Шурмі з «10-10-10». Ця трійка контактувала з ОП і раніше, принаймні на рівні економічного радника Зеленського Олега Устенка.

Свириденко поки прямо не коментувала реформу, але загалом вона теж підтримує ліберальну риторику. «Завдання уряду і Мінекономіки – працювати над максимальною лібералізацією економічного життя держави», – каже вона. Так, міністерка говорить про зменшення «розміру держави» з 45% до 30% ВВП, який вона перерозподіляє, зокрема через збір податків. Інша мета – зростання капітальних інвестицій з 15–20% до 35% ВВП впродовж не менше п’яти років.

«Одним з інструментів є створення вільного регуляторного середовища: менше регулювання – більше свободи бізнесу, – розповідає Свириденко. – Повинен діяти принцип: підприємець може робити все, що не протирічить нормам закону».

Данило Гетманцев, 44, фінансовий комітет Ради, скептик щодо реформ у війну

Длігач та Амелін, окрім участі у підготовці «10-10-10» та членства у «штабі» Мінекономіки, у травні також очолювали протест (поки невдалий) частини підприємців проти старожила економічного блоку команди Зеленського Данила Гетманцева, 44. Очільник фінансово-податкового комітету критикує підхід тих, хто просуває радикальне зниження податків.

«Ресурси бюджету йдуть на три цілі – військово-оборонний сектор, соціальну сферу та підготовку до зими. Щоб зменшити оподаткування під час війни, потрібні комплексні рішення, – зазначає він. – Наразі все виглядає так, що люди пропонують підтримати бізнес за рахунок зниження пенсій, зарплат медикам і вчителям».

Сергій Марченко, 41, міністр фінансів, щомісяця шукає 130 млрд грн для Міноборони

Ідеї ліберальних реформ дійсно поки не дають чіткої відповіді, де українській економіці брати ресурси на їх впровадження. Ця тема, ймовірно, загостриться вже за кілька тижнів – у середині вересня Мінфін має представити у Верховній Раді першу редакцію бюджету на 2023 рік.

Очільник міністерства Марченко, який прийшов до Мінфіну у 2020-му, на самому початку пандемії коронавірусу, каже, що план буде дуже консервативним: показник дефіциту бюджету, на який він орієнтується наступного року, сягає не менше $25–30 млрд. Міжнародну допомогу не можна використовувати на воєнніі потреби.

Мислячи вирішенням поточних завдань (таких як додаткова потреба Міноборони у 270 млрд грн на найближчі кілька місяців), Марченко не підтримує податкову лібералізацію під час війни. «Ні до чого, окрім втрати доходів бюджетів усіх рівнів, це не призводить», – вважає міністр.

З іншого боку, він не є прихильником і підвищення податків, хоча технічно це й могло б допомогти з доходами (у липні податкова та митниця зібрали 87,9 млрд грн, тоді як оборонні видатки на місяць – близько 130 млрд грн). Наприклад, Марченко закликав обережно поставитися до ідеї збору у 10% на імпорт через можливий негативний вплив на бізнес.

Як тоді бути з дефіцитом? Очільник Мінфіну вважає, що бюджету більше повинен допомагати Нацбанк, хоч і визнає ризики надмірної емісії для економіки.

«Давайте говорити чесно: враховуючи масштаби викликів, коли, наприклад, оборонний бюджет зріс у 10 разів, і девальвація, й інфляція – це ті «екстерналії», які дозволяють нам балансувати ситуацію, – каже Марченко. – Питання, як зробити, щоб ці речі не перетворилися на неконтрольовані процеси».

Кирило Шевченко, 49, голова НБУ, який відповідає за «друкарський верстат»

Голова НБУ Кирило Шевченко теж розуміє, що «друкарський верстат» у руках його команди може здаватися тією «магічною пігулкою», яка вирішує не лише поточні проблеми держбюджету, а й відкриває шлях потенційній податковій лібералізації.

Після реформ 2014–2015 років НБУ було заборонено підтримувати бюджет за рахунок емісії гривні, на час воєнного стану у 2022-му така можливість повернулася.

Шевченко визнає цей крок необхідним, але застерігає, що доступ до «друкарського верстата» є шкідливим, адже це демотивує політиків від непопулярних, але потрібних кроків, як-от максимальна оптимізація держбюджету.

Зовсім поганий сценарій, за якого емісія розганятиме «інфляційно-девальваційну спіраль», нівелює будь-які ліберальні реформи та призведе до втрати довіри населення до влади, нацвалюти та податкової системи на роки, каже Шевченко. «Таких прикладів є достатньо в історії, зокрема у латиноамериканських країнах», – нагадує він.

Над матеріалом також працювала стажерка Forbes Мілана Головань.

Матеріали по темі