Фешенебельний комплекс Лас-Вегаса Mandalay Bay, басейн із прозорими бортиками, яскраве підсвічування та діджеї. Понад сотня спортсменів з усього світу, серед яких 40 олімпійських медалістів, зустрілися 20 грудня 2019 року в фіналі чемпіонату International Swimming League. Змагання, радше схоже на водно-світлове шоу, організував власник групи Energy Standard Костянтин Григоришин.
⚡️Даруємо 700 грн знижки на річну підписку на сайт Forbes. Діє з промокодом 700 до 28.04 Оформлюйте зараз за цим посиланням
Bloomberg і Guardian пишуть про революцію у світі плавального спорту, затіяну Григоришиним, українські медіа – про занепад його машинобудівно-енергетичного конгломерату. Самого Григоришина втрата промислових активів в Україні вже не бентежить. У 1990–2000-х він збирав залишки радянської індустріальної міці, у 2010-х переконався в їхній безперспективності. Нині його цікавлять можливості постіндустріального світу. Якщо ставка на революцію в нішевому виді спорту виявиться виграшною, він заробить значно більше, ніж на тендерах для здеградованих держпідприємств.
•••
Випускника московського Фізтеху, Григоришина, 54, в Україні мало хто асоціює з олімпійськими видами спорту. Його головні активи – в енергетиці та машинобудуванні. Скуповуючи заводи з ситуативними партнерами, до початку 2000-х він став співвласником понад 160 компаній, пізніше об’єднаних у холдингу «Енергетичний стандарт». До нього входили дев’ять обленерго, два феросплавних заводи, «Дніпроспецсталь», «Запоріжтрансформатор» і НВО імені Фрунзе.
Партнерами Григоришина в енергетичному бізнесі встигли побувати брати Суркіси, Віктор Медведчук та Ігор Коломойський. У металургії він працював із Віктором Пінчуком. З Вадимом Новинським і Володимиром Лук’яненком ділив НВО імені Фрунзе в Сумах. Після серії корпоративних конфліктів «Енергетичний стандарт» дуже зменшився в розмірі, втративши два феросплавних заводи і «Дніпроспецсталь».
Найболючішим був конфлікт із сім’єю Лук’яненка та Новинським за контроль над НВО імені Фрунзе. У 2013-му партнери подали на Григоришина до Лондонського суду з вимогою виплатити їм $305,8 млн. Вони звинувачували його в порушенні опціонної та акціонерної угод. По-перше, Григоришин зобов’язався продати Новинському акції в певний термін, але не зробив цього. По-друге, Лук’яненко звинуватив Григоришина у виведенні коштів із підприємства. На думку позивача, той занижував дохід міноритарних акціонерів, продаючи продукцію через власні прокладки.
У 2017 році Лондонський суд присудив перемогу позивачам. Григоришин не зміг з ними розплатитися, і всі його активи були заарештовані. Після того як бізнесмен віддав акції Харківобленерго (29%), Харківенергозбут (29%) і контрольний пакет акцій НВО імені Фрунзе, у серпні 2019-го арешт із його активів зняли.
Bloomberg і Guardian пишуть про революцію у світі плавального спорту, затіяну Григоришиним
У випадку з НВО імені Фрунзе перемога виявилася пірровою. Опонентам Григоришина дістався завод із чистим збитком 2,2 млрд грн у 2018 році. Для порівняння: 2012 року чистий прибуток підприємства склав 239 млн грн. Що сталося з одним із гігантів радянського важмаша?
НВО виробляє обладнання для видобутку газу, електростанцій і хімічних заводів. Протягом тривалого часу одним з основних його споживачів був «Газпром», якому потрібно було багато компресорних станцій для будівництва нових газопроводів.
Із початком війни цього клієнта, звісно, втратили. Підприємство активізувало продаж державним «Енергоатому» й «Укргазвидобуванню». За даними YouControl, у 2014 році завод виграв тендери на 21 млн грн, у 2015-му – на 130 млн грн, а в 2016-му – на 482 млн грн.
Цього виявилося недостатньо. 2016 рік завод закінчив зі збитками 1,1 млрд грн. Далі все покотилося як з гори. «Нам довелося подавати в суд на НВО, щоб повернути 30% передоплати, внесеної за компресорну станцію, якої зрештою так і не зробили»,– розповідає Олег Прохоренко, який керував «Укргазвидобуванням» у 2015–2019 роках.
Керівництво НВО привозило робочих до Києва протестувати під офісом «Нафтогазу». Не спрацювало. «У моїх обов’язках немає нічого про те, що тільки Сумське НВО має вигравати тендери «Укргазвидобування», тому олігархам теж потрібно звикати до прозорих і конкурентних закупівель»,– відповів тоді Прохоренко на такі звинувачення.
•••
Інший машинобудівний завод Григоришина, «Запоріжтрансформатор», теж залежав від постачань на держпідприємства. Він доправляв обладнання енергетичним компаніям, зокрема силові трансформатори для «Укренерго». «Здавалося, у вас є ринок і на найближчі 10 років ви повністю забезпечені»,– згадує ті часи Григоришин. У 2012 році «Запоріжтрансформатор», за даними YouControl, виграв тендерів на 175 млн грн. У 2015му – вже на 326 млн грн.
Інфографіка Леонід Лукашенко
Піковим став 2016 рік, коли підприємство в торгах здобуло 1,7 млрд грн. Левова частка цієї суми – постачання трансформаторів для «Укренерго». Ціни на обладнання, запропоновані «Запоріжтрансформатором», спровокували багато питань, і після втручання Антимонопольного комітету і СБУ їх довелося знизити. «Поки іноземців на ринку не було, Григоришин був у два рази дорожчим,– згадує Всеволод Ковальчук, який керував тоді «Укренерго».– Іноземці на ринку з’явилися – він став дешевшим».
Це була лебедина пісня «Запоріжтрансформатора». Потреби держкомпаній в обладнанні були задоволені, а основний ринок збуту, Росія, був наглухо закритий. У 2019 році завод із борговим навантаженням 10 млрд грн почав процедуру банкрутства.
«У якому б модерні-постмодерні ми не жили, а інфраструктура потрібна все одно»,– говорить Григоришин. На його думку, підприємство ще можна врятувати.
•••
«Я забезпечив свій життєвий простір і тепер можу думати про вічне, мене це влаштовує,– говорить Григоришин і додає: – Мене бізнес не дуже цікавить».
Точніше, бізнес в Україні, який він сприймає як запеклу гру нанайських хлопчиків із нульовою сумою. У Григоришина виникла ідея трохи краща – трансформація глобального спортивного ринку.
Плавання – його улюблений вид спорту. Сам Григоришин – майстер спорту міжнародного класу з плавання, його син Іван до 2018 року виступав за команду університету Берклі.
Ще 2012 року Григоришин-старший організував плавальний клуб Energy Standard, у якому тренувалися як юніори, так і спортсмени української збірної.
Згодом захоплення переросло в глобальну ідею. У 2017 році Григоришин створив міжнародну спортивну лігу International Swimming League (ISL).
У чому фішка? Григоришин змістив акцент з індивідуальних на командні змагання. У лізі беруть участь закріплені за містами клуби зі своїми емблемами, назвами й постійним складом.
Минулого року за перемогу боролися по чотири клуби зі США і Європи. Кожна команда – мінімум 24 людини (12 чоловіків і 12 жінок), які змагаються в різних видах плавання на коротких дистанціях, в естафетах і гонках на вибування за очки. Спортсмени, які отримують зарплати в клубах, заробляють ще й на очках, що їм присуджують за результати.
Клуби більш-менш схожі за рівнем. «Це додає в турніри ISL інтригу, яка рідко спостерігається на звичайних змаганнях з плавання»,– зазначає фахівець з маркетингу і менеджменту спорту Максим Мотін.
- Категорія
- Рейтинги
- Дата
У найближчі п’ять років Григоришин хоче зацікавити турнірами з плавання 100 млн осіб. Це дасть йому змогу продавати права на трансляцію і спонсорські контракти. Він вірить, що на інвестиціях у глобальний спорт можна заробити більше, ніж за часів ваучерної приватизації.
Ось як він рахує. Світовий ринок видовищного спорту – приблизно $220 млрд. Додайте до цього сферу спортивного одягу, обладнання, харчування для спортсменів, вийде ще майже $260 млрд. Міжнародна консалтингова компанія Kearney в дослідженні Winning in the Business of Sports наводить навіть більш масштабні оцінки світового ринку спортивної індустрії – $700 млрд.
На чемпіонат 2019 року Григоришин витратив $25 млн. Приблизно $4 млн пішло на зйомки та телетрансляції Фото Getty Images
«Наступний крок – поєднати спорт із шоу і зробити це інтерактивним,– пояснює Григоришин.– ISL– це не плавання, це зовсім інша гра».
Плавання на глобальному спортивному ринку займає скромну нішу, але це не проблема, впевнений засновник ISL. «Питання формату. Як ви продаєте плавання? Перший крок – зайняти якусь частку на ринку видовищного спорту. Потім поєднати це з ринком участі в спорті,– розповідає Григоришин.– Усі люди готові плавати, питання в тому, як їх втягнути в це». Перші успіхи у Григоришина вже є – минулорічний турнір у Лас-Вегасі транслювали Eurosport, CBC Sport, BBC Sport, ESPN.
Два роки тому Григоришин почав залучати до своєї ліги зірок плавання. Пообіцявши великі грошові призи, ISL заохотила до своєї орбіти майже сотню олімпійських призерів.
До Григоришина більшість змагань із плавання влаштовувала Міжнародна федерація плавання (FINA). Ця організація встановлює технічні правила, видає ліцензії на проведення міжнародних турнірів і участь спортсменів в Олімпійських іграх, засвідчує світові рекорди.
На чемпіонат 2019 року Григоришин витратив $25 млн. Приблизно $4 млн пішло на зйомки та телетрансляції
У FINA, що визнається Міжнародним олімпійським комітетом, є один недолік. Вона не дуже вигідна для спортсменів. Призовий фонд ISL в 2019 році склав $5 млн. Призові кубка світу за версією FINA були вдвічі меншими.
«У ISL заробляють усі учасники, головне зайняти 1–4 місця. Гроші платять за набрані очки. На звичайному етапі одне очко коштує $300, у фіналі одне – $900,– перераховує учасник плавального клубу Energy Standard Сергій Шевцов.– За участь у фіналі команда додатково одержує $1000, а за перемогу – $10 000».
Шведська плавчиня, олімпійська чемпіонка 2016 року Сара Шестрем за перемогу в змаганнях вільним стилем отримала від ISL $50 000.
Функціонери FINA визнали Григоришина небезпечним конкурентом. 4 червня 2018 року Федерація попередила всіх спортсменів, що не визнає ISL і що їхні результати на змаганнях ISL не враховуватимуть. Організація пригрозила відібрати у спортсменів ліцензію на участь у змаганнях FINA і в Олімпіаді, а також не видала ISL ліцензії на проведення міжнародних змагань. Через це в грудні 2018 року зірвалися змагання ISL в Турині.
Григоришин не здався. 7 грудня 2018 року два олімпійських чемпіони та чемпіон США подали на FINA в суд, звинувативши федерацію в зловживанні монопольним становищем і порушенні конкурентного законодавства. Позов подала і ISL.
ISL цікава спортсменам не лише грошовою винагородою, пояснює Шевцов. «ISL спонукає працювати не тільки на особисті результати, а й на командні,– говорить він.– Ти сповна віддаєш у кожному запливі й розумієш, що працюєш не лише на свій результат, а й на команду».
FINA знадобилося менше ніж півтора місяця, щоб піти на поступки. 15 січня 2019 року федерація визнала, що спортсмени мають право брати участь у будь-яких змаганнях, і пообіцяла врахувати всі рекорди, які вони встановлювали під час альтернативних спортивних подій. ISL, зі свого боку, прийняла правила проведення змагань FINA.
Після струсу, що влаштував Григоришин, FINA вирішила провести свій чемпіонат Champions Swim Series з рекордним призовим фондом €3,5 млн.
«І МОК, і НОК, і FINA пора замислюватися над тим, що спорт уже не такий, як був раніше,– каже Станіслав Крот, керівник плавального клубу No Stars.– Я думаю, що в спорті все одно багато зміниться і Григоришин буде до цього готовий. Він придумав міжнародні клубні змагання, в історії плавання такого ще не було».
Скільки коштує організація плавальної ліги? За сім місяців до старту шоу Григоришин розповідав порталу insidethegames про плани витратити $20 млн у перший рік. Близько $7 млн – це призовий фонд плюс гонорари спортсменам і тренерам, $4 млн – видатки на організацію зйомки і трансляції, ще $4 млн – логістика, понад $2 млн – оренда басейнів. На організацію шоу (музика, світло і т. д.) витрачено близько $1 млн, $2 млн – на зарплати помічникам, які супроводжують вісім команд, і бонуси запрошеним зіркам спорту. Григоришин сказав Forbes, що в 2019-му витратив на лігу $25 млн, але не уточнив, на що були витрачені «понадкошторисні» $5 млн.
У змаганнях брали участь вісім команд і 204 спортсмени, з яких 40 – олімпійські медалісти. До змагань не допускалися плавці, викриті у вживанні допінгу.
Минулий сезон Григоришин проводив, щоб протестувати свою ідею. Цього року Ліга мала сконцентруватися на просуванні, виправленні помилок, розширенні мережі бродкастерів, запуску своєї ОТТ-платформи ISL.tv. У поточному сезоні Григоришин обіцяє вкласти $20 млн.
Інфографіка Леонід Лукашенко
Бізнесмен не розкриває, скільки заробив на продажу квитків або прав на трансляцію. Планувалося, що ISL вийде в точку беззбитковості в 2020 році, але через пандемію цей дедлайн переноситься.
«Робимо кілька виправлень у форматі, адаптуємо до електронних ігор і ринку ставок, будемо розвивати платформи для злиття з віртуальною реальністю»,– ділиться планами Григоришин.
Точний термін виходу на точку беззбитковості його не бентежить. «Якось переживу, не куплю собі літака,– каже бізнесмен.– Мені важко оцінити, коли ISL виросте – за рік або за три, але я не сумніваюся в тому, що вона виросте».
Наступне змагання ISL заплановане на вересень, імовірно в Австралії. У ньому візьме участь 10 команд, які змагатимуться в 10 матчах і в фіналі. Місто для фіналу поки не обрали. Якщо карантин триватиме, матчі проведуть без глядачів і як реаліті-шоу покажуть по всьому світу.
Опубліковано в другому номері журналу Forbes (липень-серпень 2020)
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
