Попри зусилля Заходу в Росії все ще залишаються союзники. Хоча їх не так багато, як намагається переконати країна-агресор. The Economist створив індекс підтримки Росії й розподілив країни, які ще не відвернулися від неї, за трьома категоріями. Forbes пропонує вибірку головного з матеріалу.
⚡️Даруємо 700 грн знижки на річну підписку на сайт Forbes. Діє з промокодом 700 до 28.04 Оформлюйте зараз за цим посиланням
«Плани Заходу щодо ізоляції Росії провалилися, – похвалився нещодавно головний російський дипломат Сергій Лавров. – Ми посилюємо добросусідські відносини… із міжнародною більшістю». На перший погляд, може здатися, що Лавров має рацію.
23 лютого, за день до першої річниці повномасштабного вторгнення в Україну, 39 країн відмовилися підтримати резолюцію ООН про засудження російської війни в Україні. Попри санкції США і союзників російська економіка й торгівля тримаються напрочуд добре. А російський дипломатичний корпус активізував свою роботу в багатьох столицях.
Дипломатична стійкість Росії змушує Захід нервувати, а журналісти та аналітичні центри нарікають на те, що Захід не зміг ізолювати Росію чи перетягнути на свій бік багато країн, що розвиваються.
Втім дані, які зібрав The Economist про військові, економічні і дипломатичні дії різних країн, показують не таку однозначну картину. За допомогою цих даних видання створило так званий Індекс приятелів Путіна.
Цей індекс враховує 11 видів підтримки чи потенціал до примусу в трьох категоріях.
- Дипломатична. Голосувала країна проти Росії в питанні ключових резолюцій ООН, утрималася чи підтримала Росію?
- Військова. Чи є у країни офіційний договір про співпрацю з Росією? Чи є на території країни російські війська або найманці? Чи постачала вона зброю Росії після початку війни? Чи ця країна залежить від російської зброї? Чи проводила спільні військові навчання з Росією від початку війни?
- Енергетична та економічна. Країна залежить від російського газу чи ядерних технологій? Чи складає торгівля з Росією значну частку від загальних обсягів торгівлі? Чи виріс експорт до Росії від початку війни?
Цей індекс не призначений для того, щоб відображати нюанси дипломатичної позиції кожної країни. Він лише пропонує загальну оцінку того, як країни обирають свою позицію щодо Росії і чи можуть вони бути вразливими до примусу.
Пів десятка країн, які отримали найвищі бали індексу, переважно повʼязані з Росією політикою, історією та географією, такі як Вірменія, Білорусь, Іран і Киргистан. Далі розташувалися країни з менш тісними звʼязками із Росією, як-то Китай, Індія, Болівія і Малі.
«Індекс приятелів Путіна». Рейтинг найближчих до Росії країн станом на березень 2023 року. Фото Скріншот зі статті The Economist
Видання виокремило три категорії, до яких відносяться країни, що потрапили до Індексу. Про кожну категорію детальніше далі.
«Коаліція невдах»
На папері у Росії пʼять офіційних союзників в Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ): Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргистан і Таджикістан. Всі вони зобовʼязані за договором приходити на допомогу одне одному в разі нападу на одну з них. Проте жодна з цих країн не підтримала Росію у її війні в Україні власними військами. Навіть Білорусь надає лише свої території як військову базу.
Дехто навіть намагається дистанціюватися від війни. Вірменія гнівається, що російський військовий контингент не допоміг їй під час війни з Азербайджаном у 2020-му. Вона відмовилася приймати військові навчання ОДКБ цього року і запросила місію ЄС для моніторингу кордону з Азербайджаном.
Казахстанський президент Касим-Жомарт Токаєв розкритикував війну в Україні в обличчя Путіну в червні минулого року – і це попри те, що Казахстан є близьким союзником Росії. А в лютому з офіційним візитом до Казахстану прибув держсекретар США Ентоні Блінкен.
Окрім Білорусі, лише Іран і Північна Корея постачали Росії зброю. Американський уряд вважає, що Північна Корея поставила «значну» кількість боєприпасів, але цього недостатньо, щоб поповнити нестачу Росії чи змінити хід війни. Іран постачав Росії ударні дрони та спеціалістів з управління безпілотниками.
Попри постачання безпілотників Іран на роздоріжжі в тому, наскільки сильно зближатися з Росією. Радикальна партія країни сподівається, що за свою підтримку Іран отримає винищувачі й протиповітряні ракети. Але більш помірковані політики країни не хотіли б надто гнівити Захід чи підтримувати вторгнення в сусідні країни (СРСР вторгався в Іран під час Другої світової).
У дипломатичному плані Росія здається майже ізольованою. Лише чотири країни (Білорусь, Нікарагуа, Північна Корея та Сирія) завжди були на її боці під час голосувань за сім резолюцій ООН про вторгнення Росії ще з 2014-го.
У країн цієї категорії багато спільного. Режим жодної з них не можна назвати демократичним. Уряди деяких країн, таких як Сирія, залежать від російських військ чи найманців у питанні виживання. Інші, як-от Еритрея, самі є паріями і покладаються на дипломатичну підтримку Росії в Раді Безпеки ООН.
Проте і ця коаліція зменшується. У 2014-му під час голосування ООН з приводу засудження анексії Криму Росію підтримали 10 країн. З того часу деякі змінили свою думку, як-от Болівія і Судан.
«Товариство памʼяті СРСР»
Приблизно 30 інших країн номінально є нейтральними й зазвичай утримуються в голосуваннях ООН з приводу України.
Частина цих країн утворює таке собі товариство памʼяті СРСР. Вони не пропонують якусь серйозну дипломатичну чи військову підтримку, але часто схиляються на бік Росії, проводячи спільні військові навчання чи повторюючи російські наративи про розширення НАТО й провину України за війну.
Частково ці країни, як-от Алжир, Ангола і ПАР, висловлюють симпатії до Росії через історичні звʼязки із СРСР (хоч вони, схоже, забувають, що Україна теж входила до Союзу) або через те, що памʼятають СРСР як союзника пригнічених народів, які протистоять імперіалізму (іронічно, правда?).
Та не лише історична памʼять впливає на ці країни. Багато правлячих партій в африканських державах завдячують своєю позицією фінансовій підтримці Росії. Африканський національний конгрес ПАР, наприклад, отримав великі пожертви від видобувних компаній, що повʼязані з Росією.
Російська дипломатія в Африці зосереджена на безпековій допомозі та продажі зброї. Але Росія не просто постачальник зброї, а збройний дилер останньої надії для країн, яким Захід заборонив постачання зброї через перевороти чи порушення прав людини. Це стосується, наприклад, Малі і Центральноафриканської Республіки.
Втім, не обходилося і без визначних провалів. Мадагаскар, приміром, повернувся спиною до Росії після того, як в країні дізналися про спробу втручання в президентські вибори для перемоги проросійських кандидатів у 2019-му. А після того, як пʼятьох «вагнерівців» обезголовили джехадисти Мозамбіку, країна звернулася за допомогою до Руанди й Заходу.
За словами автора книжки «Росія в Африці» Самуеля Рамані, помилки, які допускає Росія в бідних країнах, схожі на ті, яких вона припустилася в Україні. Наприклад, вона переоцінює популярність своїх місцевих ставлеників чи лідерів. «Переважно це загальна некомпетентність і неправильне прочитання ситуації», – каже Рамані.
Ядерна енергія – це ще один важіль впливу Росії. «Росатом» – це найбільший експортер ядерних реакторів у світі. За даним звіту у виданні Nature Energy, принаймні девʼять країн, серед яких Бангладеш і Єгипет, можуть бути вразливими до політичного впливу, бо вони залежать від атомних електростанцій, які збудувала чи обслуговує РФ.
Але й тут Москва може здавати позиції. Порушення угод про газові поставки Європі можуть заплямувати репутацію Росії як надійного постачальника енергоресурсів.
«Опортуністи»
Третя група країн вважає санкції Заходу шансом збільшити власну торгівлю з Росією на вигідних для себе умовах. За перші кілька місяців після повномасштабного вторгнення російський імпорт впав на понад 40%, але до вересня переважно відновився завдяки Китаю і Туреччині.
Заходу не вдається повністю перекрити постачання в Росію високих технологій, таких як чипи, які використовують у виробництві зброї. Росія продовжує імпортувати від третини до половини того обсягу чипів, який у неї був до війни, переважно через велике збільшення імпорту з Китаю.
Пекіну вигідно тримати увагу Вашингтону на Європі, а не на Азії й питанні Тайваню. Китай офіційно проголошує нейтралітет у питанні війни в Україні, але все частіше постає питання про те, чи почне Китай постачати зброю Росії. Відповідь можна буде дізнатися після візиту Сі Цзіньпіна до Росії, який може відбутися наступного тижня.
У Туреччини складні відносини з Росією. З одного боку, Туреччина – член НАТО й вона постачала Україні дрони і зброю. Плюс вона конкурує з Росією за вплив на Середньому Сході і в Центральній Азії.
З іншого боку, Анкара залежить від російського газу й допомоги Росії у будівництві атомних електростанцій. А ще російські туристи приносять країні мільярди доларів щороку. Туреччині економічно вигідний конфлікт Росії і Заходу, а Росія готова закрити очі на постачання зброї Україні, аби тільки торгівля з Туреччиною продовжилася.
Індія, схоже, більше виграє від торгівлі з Росією, ніж Москва. Делі навідріз відмовляється засуджувати повномасштабне вторгнення РФ і збільшила поставки російської нафти (хоча зараз говорить про дотримання обмежень цін, які встановив Захід). Вона продовжує купувати зброю у Росії.
Але в той же час Індія не стала великим постачальником товарів для Росії в обхід санкцій. Насправді вартість індійського експорту в Росії впала з часу повномасштабного вторгнення.
Перейматися чи не перейматися?
Підтримка Заходом України і його санкції наразі утримують деякі країни, такі як Білорусь та Іран, від активної участі в війні чи постачання балістичних ракет, що могло би вплинути на хід війни. Але союзники України не сходяться в думці про те, як і чи взагалі варто протидіяти російському впливу на бідні країни.
Деякі експерти вважають, що не варто переоцінювати значення «турпоїздок» російських дипломатів, які максимум призводять до утримання під час голосування в ООН чи символічних жестів солідарності.
Але в той же час Захід може вдатися до відносно дешевих кроків для протидії поширенню впливу групи «Вагнер» у Африці. Достатньо озброїти й підтримати регіональні сили безпеки та дружні уряди, щоб вони не зверталися до Росії.
Якщо говорити про опортуністів, то Заходу варто обережно й чітко визначати власні червоні лінії, а також не виступати проти збільшення торгівлі з Росією, якщо це не поставки зброї чи високих технологій. Так економічна потужність Росії буде слабнути і відваджувати Китай та інших від поставок зброї та боєприпасів країні-агресору.
Росія не така ізольована, як хотілося б Заходу, але в неї не так багато друзів, як стверджує Лавров.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
