Мирне врегулювання між Україною та Росією потребує не лише поступок сторін, а й активної участі Заходу. Попри зусилля Трампа відновити діалог, ключові проблеми залишаються нерозв’язаними – від безпекових гарантій до механізмів перемирʼя.
Поки США та Європа уникають конкретних зобовʼязань, а Москва розраховує на виснаження підтримки України, дипломатія зайшла у глухий кут. Foreign Affairs виділив шість важливих уроків невдалих переговорів 2022 року у Стамбулі, які варто врахувати в новому діалозі. Forbes Ukraine публікує головне з матеріалу
Оформлюйте передплату на 6 номерів Forbes Ukraine зі змістовними інтерв’ю, рейтингами та аналітикою, тепер зі знижкою 50%.
Минуло майже три місяці відтоді, як президент США Дональд Трамп розпочав спробу покласти край війні в Україні. Попри активні дипломатичні контакти, прориву не сталося. Президент РФ Володимир Путін прагне скористатися нетерплячістю Трампа, щоб схилити Україну до поступок, яких Росія не змогла досягти силою, пише Foreign Affairs.
Немає підстав вважати, що Трамп погодиться на російські вимоги. Навпаки – він дедалі частіше висловлює розчарування відсутністю прогресу і погрожує вийти з переговорів, тоді як Росія повільно, але вперто просувається в затяжній війні на виснаження.
- Категорія
- Рейтинги
- Дата
Цей дипломатичний глухий кут змушує знову звернутися до попередньої спроби досягти миру – в перші тижні повномасштабної війни. Тоді переговори між Україною та Росією привели до того, що до кінця березня 2022 року сторони сформували Стамбульське комюніке – рамкову домовленість, що передбачала постійний нейтралітет України без членства в НАТО в обмін на гарантії безпеки. Проте угоду не вдалося фіналізувати, і війна триває вже четвертий рік, підкреслює Foreign Affairs.
Поновлення переговорів після трирічної перерви – привід згадати уроки Стамбульської угоди 2022 року та оцінити, що можна винести з цього процесу для нинішніх дипломатичних зусиль.
Формат тієї угоди навряд чи стане основою нових домовленостей, але обидві сторони прагнуть гарантій безпеки на роки вперед. Без участі Заходу та його готовності гарантувати безпеку Україні угоди досягти складно. Як і раніше, надмірна віра у власні воєнні перспективи гальмує прагнення домовлятися. А безпека – це не лише геополітика, а й технічні деталі режиму припинення вогню, зазначає Foreign Affairs.
Ілюстративне зображення діалогу президента України Володимира Зеленського та президента Росії Володимира Путіна. Зеленський: «Кажуть, ви нарешті хочете миру в Україні!». Путін: «Ні, я мав на увазі шматок України» (гра слів, у якій peace та piece – омоніми, тобто однакові за звучанням слова, але різні за значенням) Фото ілюстрація: Domien Delforge / instagram.com/studio_stoutpoep
Далека перспектива
Стійкий мир між Україною та Росією неможливий без вирішення головного – довгострокових питань безпеки обох сторін, пише Foreign Affairs. Як і у 2022 році в Стамбулі, ці страхи й досі визначають позиції сторін. Тоді Кремль вимагав нейтралітету України, відмови від НАТО й обмежень на її збройні сили. Київ натомість наполягав на гарантіях від Заходу та праві на оборону.
Ці самі проблеми залишаються актуальними й тепер. Україна боїться повторного вторгнення РФ без реального захисту, а Росія – реваншу з боку озброєної України. Навіть відмова Трампа від ідеї вступу України до НАТО не заспокоює Москву, адже адміністрація США може змінити курс.
Безпека – це ключ. Але переговори все частіше зводяться до теми територій і можливого визнання російської окупації. Це відволікає від головного. Росія чудово обійшлася без офіційного визнання окупації Криму будь-якою країною з моменту анексії цієї території в березні 2014 року – і може жити далі, зазначає Foreign Affairs. Територіальні питання не розв’яжуться за столом переговорів, їх розв’язує війна.
Хоча Кремль не проти легітимізації своїх завоювань, і українці, безумовно, були б раді повернути території, які вони втратили на користь Росії, Стамбул продемонстрував, що статус окупованих Росією територій в Україні не буде таким важливим елементом переговорів, як його іноді зображують.
Ця тема важлива, але не визначальна. У 2022 році її навмисно оминали, а безпека – ось де справжній центр тяжіння будь-яких майбутніх домовленостей.
Дві сторони за столом переговорів
Переговори мають шанс на успіх лише тоді, коли за столом присутні усі сторони, інтереси яких зачіпає потенційна угода. Гасло «Нічого про Україну без України» справедливе, але Стамбул-2022 показав, що те саме стосується і Заходу, зазначає Foreign Affairs.
Тоді до переговорів не були залучені США, Велика Британія, Німеччина та інші, хоча йшлося про зобов’язання, які могли б їх безпосередньо торкатися. Західні посадовці зазначили Foreign Affairs, що Україна не консультувалася з ними до публікації Стамбульського комюніке. Цей виняток був значною мірою зумовлений надзвичайною ситуацією: російські війська тоді знаходилися на околицях Києва, тому переговірники не мали часу на багатосторонню дипломатію. Але це викликало обережність: не бувши учасником процесу, Захід не поспішав підтримувати його результати.
Переговори без повного складу гравців майже завжди неефективні. Якщо залучити всіх – і Україну, і Захід – від початку, процес буде значно стійкішим. Є й суто практичний вимір. Якби США і Європа діяли скоординовано, Путін мав би менше простору для маневру. А європейські гравці, ймовірно, не блокували б окремі елементи процесу, як-от продовження дії санкцій проти Росії чи присутність іноземних військ в Україні.
Міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу виголошує подяку під час мирних переговорів між делегаціями Росії та України в Президентському офісі Долмабахче в Стамбулі, 29 березня 2022 року Фото Getty Images
Зобовʼязання, а не театральність
Стамбульські переговори-2022 показали, що коли постало питання реальних гарантій безпеки, західні партнери не були готові запропонувати Україні те, чого вона потребувала, зазначає Foreign Affairs.
Країни Заходу дистанціювалися від Стамбульського комюніке не лише тому, що вони не брали участі в переговорах, що лежали в основі документа, але й тому, що гарантії безпеки, описані в документі, виходили далеко за межі того, що Вашингтон та столиці союзників були готові надати.
«Стамбульські рамки» зобовʼязали б США та союзників захищати Україну в разі повторного нападу Росії – формулюванням набагато конкретнішим (наприклад, положенням про запровадження безпольотної зони), ніж те, що міститься у ст. 5 Північноатлантичного договору, пункті про колективну оборону в статуті НАТО.
Минуло три роки, але позиція Заходу не змінилася. Ні адміністрація Трампа, ні його попередника Джо Байдена, ні європейські держави не готові взяти на себе пряму відповідальність. Вони уникають обіцянок навіть на випадок повторного вторгнення Росії, пише Foreign Affairs.
Суперечки про можливе відправлення європейських військ лише приховують головне питання, актуальне ще з часів Стамбула-2022: чи готовий Захід дати Україні справжні гарантії. Та й ці гарантії не обовʼязково вимагатимуть присутності західних військ в Україні (і Росія у будь-якому разі навряд чи погодиться на таку схему).
Поки відповіді немає, будь-які розмови про іноземний легіон в Україні – це радше політична вистава, ніж реальне зобов’язання.
Ситуація на полі бою
Як і у 2022 році, над столом переговорів у 2025-му височіє ситуація на полі бою. Якщо Росія відчуває перевагу й вірить, що Трамп залишить Україну без військової підтримки, вона робитиме ставку на ескалацію. Але якщо побачить, що провал переговорів ускладнить війну в майбутньому, то буде більш гнучкою, наголошує Foreign Affairs.
Нині, коли фронт важкий для України, Київ відкритий до діалогу. Проте покращення воєнної ситуації може переконати українців, що продовження бойових дій вигідніше за переговори з росіянами – саме так сталося після Стамбула 2022 року. Переговори зірвалися, коли після розгрому росіян під Києвом Володимир Зеленський вирішив, що може продовжувати боротьбу замість болісних компромісів.
США мають важелі впливу на сприйняття кожною стороною переваг і недоліків переговорів. Вашингтон має розумно використовувати допомогу, роблячи переговори привабливішими за продовження війни. Це потребує виваженого підходу до військової підтримки, сигналізуючи і Москві, і Києву, що США захищають суверенітет України та протидіють перемозі Росії, але не підтримують повне відновлення міжнародно визнаних кордонів.
Також Вашингтон має координуватися з європейськими союзниками, щоб вони обʼєдналися навколо однакових цілей.
Стратегія стримування й воєнної рівноваги – це шанс зробити мир більш реалістичним варіантом для обох сторін.
Заступник керівника Офісу президента України Михайло Подоляк робить заяву для преси після мирних переговорів між делегаціями Росії та України в Президентському офісі Долмабахче в Стамбулі, 29 березня 2022 року Фото Getty Images
Два фронти
Щоб переговори дали результат, потрібно одночасно розвʼязувати два питання: як зупинити бойові дії і як вибудувати повоєнний безпековий порядок. У Стамбулі у 2022 році українські та російські переговірники говорили лише про друге – про НАТО, роль України в Європі, зобовʼязання США щодо безпеки на пострадянському просторі. А от технічного плану припинення вогню у комюніке не було. Це відірвало переговори від воєнної реальності й зрештою зробило їх політично неспроможними, аналізує Foreign Affairs.
У 2025 році Трамп почав із заклику до негайного припинення вогню. Згодом його адміністрація закликала до безумовного 30-денного припинення вогню. Цю пропозицію підтримав Зеленський, але відкинув Путін. Подальші спроби погодити обмеження ударів по енергетиці чи судноплавству також провалилися.
Під час зустрічей у Парижі, а потім у Лондоні у квітні з представниками України та Європи, команда США представила багатопунктний мирний план, що охоплює низку найспірніших питань, починаючи від відмови Києва на вступ до НАТО і закінчуючи визнанням США окупації Криму Росією. Ця спроба укласти велику угоду також не досягла значного прогресу. Тим часом війна продовжується.
І досвід Стамбула, і нинішні події свідчать, що рухатися треба одночасно на обох напрямах. Без цього жодна мирна формула не спрацює.
Російський бізнесмен Роман Абрамович на мирних переговорах між делегаціями Росії та України в Стамбулі, 29 березня 2022 року Фото Getty Images
Можливе потепління
Переговори 2022 року показали, що попри публічний максималізм, і Путін, і Зеленський здатні на складні поступки, зазначає Foreign Affairs.
Тоді Путін погоджувався обговорювати статус Криму, визнавав євроінтеграційні прагнення України й не виключав ролі США в гарантуванні безпеки. Зеленський, зі свого боку, був готовий відмовитися від членства України в НАТО, дотримуючись постійного нейтралітету, і навіть відкрито закликав до прямих переговорів із Путіним для завершення угоди.
Це свідчить, що нинішні позиції сторін не межа. Заяви можуть бути стартовими торгами, а не остаточними умовами. Домовленість буде складною, а може, й неможливою. Але провал дипломатії, як і у 2022-му, залишає єдиний шлях – багаторічну війну.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
