Блеф Пригожина. Що приховує ватажок вагнерівців за гучними обіцянками вивести приватну армію з Бахмута /Getty Images
Категорія
Війна
Дата

Блеф Пригожина. Що приховує ватажок вагнерівців за гучними обіцянками вивести приватну армію з Бахмута

Getty Images

Командувач групи російських найманців «Вагнер» Євген Пригожин в останні дні зробив багато гучних заяв про вихід групи з Бахмута та припинення участі у війні. Але найімовірніше, що він лише повторює метод, який реабілітував його невдачу в Соледарі, намагаючись пояснити, чому Бахмут не захопили до 9 травня. 

Чому справа не в боєприпасах і як ватажок вагнерівців намагається перекласти відповідальність на Міноборони РФ, розбирався Forbes

Битва за Бахмут – одна з найдовших і точно найкривавіша у цій війні. 10 місяців російські війська продовжують штурмувати населений пункт і його околиці, витрачаючи життя десятків тисяч російських солдатів на відносно невелике містечко, взяття якого не повинно принести стратегічної зміни на полі бою. 

З погляду військової доцільності втрати російської сторони невиправдано високі. Але з іншого боку, ця битва мала принести Пригожину велику владу у РФ та фактично зробити його альтернативним міністром оборони.

Плани Пригожина

Восени минулого року група «Вагнер» почала зводити 200-кілометрову оборонну лінію – від Світлодарська через Лисичанськ до кордону з РФ. Фактично вагнерівці збиралися закривати весь фронт у Луганській області у випадку, якби Сватове деокупували ЗСУ під час Харківського контрнаступу й російські війська продовжили тікати з півночі Луганщини. 

Блеф Пригожина. Що приховує ватажок вагнерівців за гучними обіцянками вивести приватну армію з Бахмута /Фото 1

Зображення, опубліковане в пропагандистських ЗМІ РФ у жовтні 2022 року

На той момент Пригожин уже отримав безлімітний доступ до російських в’язниць. І почав масштабувати своє військове формування з відносно невеликої сили в 5000–10 000 найманців до повноцінної військової армії. 

Група «Вагнер» перетворилася на найнебезпечніше формування в структурі російських військ. 

Маючи дешевий ресурс з російських в’язнів, Пригожин отримав значну підтримку і популярність у РФ. Адже забезпечував просування лінії фронту, нехай і вкрай повільне. 

Але поступово фронт Пригожина скорочувався, як і його амбіції. 

Вербування близько 50 000 в’язнів впродовж літа-осені 2022 року не допомогло здобути істотного успіху. Спочатку «лінія Вагнера» скоротилася з 200 км до приблизно 50 км довкола Бахмута. А в березні ресурси найманців було зосереджено в зоні міських боїв. 

У січні Пригожина позбавили доступу до вербування в’язнів (створили підрозділ «Шторм» з ув’язнених у структурі військ Міноборони РФ). До того ж в Росії створюється дедалі більше нових приватних військових компаній. З газпромівською ПВК «Потік» у «Вагнера» навіть встиг виникнути конфлікт

Відсутність значних перемог призводила до зменшення ролі Пригожина та повернення лояльності у російського диктатора Володимира Путіна до штабних генералів.

«Вагнеру» не вдалося захопити Бахмут ні до кінця 2022 року, ні до річниці вторгнення. Остання запланована дата була 9 травня. Але і це завдання не виконано. Пригожин намагається перекласти відповідальність на інших, розуміючи, що від цього залежить його політичне, а можливо, й не тільки, виживання. 

Повторення Соледара

Загалом драматургія останніх подій дуже схожа на те, що відбувалося довкола Соледара, коли Пригожин раптом зрозумів, що анонсована ним швидка та блискавична перемога не буде ні швидкою, ні блискавичною. 

На початку січня лідер вагнерівців передчасно заявив про те, що Соледар уже фактично взято. Тоді групі дійсно вдалося прорвати лінію оборони українських військових на кількох напрямках, раптово перемістивши акцент своїх атак з Бахмута на Соледар.

Проте увійшовши в місто, найманці «Вагнера» зустріли жорстокий спротив 46-ї бригади ЗСУ й інших українських підрозділів. Позиції росіян стали відкритішими й вразливішими, а за кілька днів самі російські найманці почали скаржитися на великі втрати й записувати відео зі звинуваченнями Міноборони РФ. Буцімто швидке захоплення міста не відбулося саме через проблеми з постачанням боєприпасів.

Трохи пізніше Пригожин вперше опублікував фото із вбитими вагнерівцями й публічно звинуватив у їх смерті Міноборони РФ. За його словами, вони загинули не через тактику постійних лобових штурмів українських позицій, а через невиконання снарядних нормативів. 

Все те саме Пригожин повторив і зараз.  

2 квітня лідер ПВК заявив про «юридичне взяття» Бахмута. Російське суспільство було перегріто очікуваннями неминучої перемоги, яка мала статися от-от. І ймовірно, Пригожин дійсно планував дати йому цю перемогу до 9 травня. 

Але за лічені дні до цієї дати усвідомив, що і цей план не буде виконано. Що, безперечно, вдарить по його репутації й прихильності з боку Путіна.

Власник ПВК «Вагнер» застосував ті самі методи, що й у січні-лютому. Звернення до Міноборони на фоні вбитих вагнерівців, снарядні підрахунки, критика в бік російської влади. Щоправда, цього разу він зайшов значно далі у своїх звинуваченнях

Пригожин також оголосив про те, що «Вагнер» вийде з міста 10 травня.

Рокірування з Кадировим

Досить швидко почала з’являтися інформація, що нібито місце вагнерівців мають зайняти кадирівці. 

Глава Чеченської республіки РФ Рамзан Кадиров записав відео, яке підтверджувало цю інформацію, але записав його без особливого емоційного піднесення. 

Пізніше навіть почали з’являтися нібито офіційні документи про переміщення підрозділів чеченського підрозділу «Ахмат» Кадирова.

Проте виглядає ця інформаційна кампанія досить підозріло:

  • «Ахмат» має доволі сумнівну бойову спроможність. Під час захоплення Маріуполя кадирівці зазвичай не брали участь у прямих боях і частіше знімали відео, за які їх прозвали «тік-ток військами».
  • Після Маріуполя кадирівці переважно виконували роль загороджувальних загонів. Саме так відбувалося захоплення Сєвєродонецька, де кадирівці брали активну участь, але у якості другої чи третьої лінії атаки. 
  • Підрозділи Кадирова, ймовірно, не мають настільки великого ресурсу, який є у ПВК «Вагнер». Точна чисельність кадирівців в Україні невідома. ГУР називало цифру у 2500 бійців рік тому. ЗМІ публікували інформацію про нібито 10 000 кадирівців минулої осені. 

За даними витоків секретних документів Пентагону, на кінець лютого в Бахмуті воювало 22 000 вагнерівців. Окрім цього, «Вагнер» має власну артилерію, ППО й авіацію. 

Тож повірити в те, що формування Кадирова дійсно можуть повноцінно взяти на себе роль «Вагнера», складно. Хіба що разом з ними РФ перекине значні сили інших російських формувань, а кадирівці знову будуть виконувати роль загороджувальних загонів. Це автоматично означатиме ослаблення інших напрямків, що навряд чи допустимо для військового командування РФ напередодні українського контрнаступу.

Після виступів Кадирова з’явилася інформація про те, що Пригожин і Міноборони РФ все-таки зуміли домовитися. «Вагнеру» пообіцяли поставити необхідні боєприпаси, а від Міноборони РФ координацію з вагнерівцями має забезпечити екскомандувач російськими військами в Україні генерал Сергій Суровікін. Він, на відміну від чинного командувача обʼєднаного угруповання російських військ в Україні Валерія Герасимова та інших генералів РФ, мав підтримку у Пригожина та Кадирова. 

Чи справді у «Вагнера» мало боєприпасів

Заяви про «снарядний голод» у вагнерівців варто сприймати дуже скептично. Російські «норми» використання боєприпасів, очевидно, переписані ще з радянських військових методик, які цілковито спиралася на тотальне знищення всього на своєму шляху.

Минулого літа російська артилерія на піку своїх спроможностей витрачала 50 000–60 000 снарядів на день – близько 1,5 млн снарядів на місяць. Це майже стільки ж, скільки ЗСУ витрачає за рік (зазвичай витрату снарядів української артилерії оцінюють в 5000 боєприпасів на день). Тоді вогнева перевага ворога сягала 1/10 або навіть більше. 

Те, що називають «снарядним голодом» у росіян зараз, на практиці означає, що вони втратили цю десятикратну перевагу порівняно з українською артилерією. Але це не означає, що вони вистрілюють менше снарядів, ніж ЗСУ. Ймовірно, перевага в кількості боєприпасів все ще залишається на боці РФ.

Російські публічні особи, такі як Ігор Гіркін (Стрєлков) та Олександр Ходаковський, не раз зазначали, що ситуація з боєприпасами у «Вагнера» не гірша, ніж в інших підрозділах РФ. У часи Суровікіна вагнерівці нібито мали привілейоване становище в питанні забезпечення. 

Бахмут зазнав тотальних руйнувань від російської артилерії. І продовжує зазнавати руйнівних обстрілів щодня. Тож говорити про те, що росіяни відчувають справжній «снарядний голод» – перебільшення. Мова йде радше про загальне зниження інтенсивності вогню, але на окремих напрямках ворог все ще може концентрувати достатньо артилерійської потужності. 

Отже, скарги Пригожина пов’язані не з тим, що «Вагнер» отримує мало або недостатньо боєприпасів. Це лише різниця від захмарної «норми», яку підтримувати довгий час у цій війні Росія не змогла. 

Чи може Росія відмовитися від штурму Бахмута

Так само було б неймовірно оптимістично готуватися до того, що ворог відступить з Бахмута. 

Українські війська контролюють близько 15% міста. Росія витратила колосальні ресурси, щоб просунутися вглиб міста й витіснити ЗСУ на західні околиці. Рішення про відступ з міста буде мати величезні репутаційні наслідки для того, хто його ухвалить. 

Відступ із Херсона коштував Суровікіну посади. Але те рішення можна було пояснити військовою доцільністю. Багатомісячний штурм міста заради відступу буде ганебною невдачею на тлі тривалих очікувань.

Інтенсивність боїв зараз лише збільшується, розповів комбриг 127-ї бригади Тероборони Роман Грищенко. 

Отже, «Вагнер», ймовірно, залишатиметься у місті до кінця. Можливо, на допомогу підрозділам найманців надішлють інші формування РФ, але навряд чи Пригожину дадуть вийти з цієї «історії».

«Не відходять вони, і кількість боєприпасів у них не зменшилась, а збільшилась. Інтенсивність артилерійських обстрілів зростає», – зазначив комбриг Грищенко.

Такої самої думки й командувач Сухопутними військами ЗСУ генерал-полковник Олександр Сирський.

«Силам оборони вдається зривати плани ворога на бахмутському напрямку. Але росіяни все ще сподіваються захопити місто. Наше завдання – не допустити цього», – написав він у своєму Telegram-каналі 7 травня.

Судячи з цього, ціль проведеної Пригожиним «великої» інформаційної кампанії – пояснити російському глядачу, чому «Вагнер» не зміг захопити Бахмут до 9 травня. 

Пригожин відчайдушно намагається зберегти свою репутацію «ефективного» військового командира, який знає, як досягати результату. 

Очевидно, він готовий зайти досить далеко у внутрішньому конфлікті з Міноборони РФ, аби зберігати прихильність російської публіки й Путіна особисто. Після битви за Бахмут група «Вагнер», ймовірно, втратить свій статус провідної військової сили РФ. Попри це, не варто очікувати, що Пригожин відмовиться від цілі здобути бодай якусь перемогу за будь-яку ціну.

Матеріали по темі

Ви знайшли помилку чи неточність?

Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.

Виправити
Попередній слайд
Наступний слайд
Новий номер Forbes Ukraine

Замовляйте з безкоштовною кур’єрською доставкою по Україні