Прослухати матеріал
12:45 хвилинПерший ректор і почесний президент Києво-Могилянської академії Вʼячеслав Брюховецький пішов із життя у віці 79 років. У памʼять про видатного освітянина Forbes Ukraine зібрав спогади його колег і випускників Могилянки. Яким вони запамʼятали Брюховецького та його внесок в українську освіту?
Новий журнал Forbes Ukraine – у продажу з безкоштовною доставкою
Усередині — рейтинг «202 найбільші приватні компанії», 25 найдорожчих брендів України, зміна керівників у великому бізнесі, 10 перспективних косметичних брендів та 58 нових ресторанів у спецпроєкті «Смак країни».
12 листопада 2026-го помер Вʼячеслав Брюховецький – ініціатор відродження Києво-Могилянської академії, її перший і почесний президент. Про це повідомила пресслужба університету.
Брюховецькому було 79 років, 35 із яких він присвятив відродженню та розвитку Могилянки. НаУКМА першою впроваджувала і тестувала інновації в системі вищої освіти часів Незалежності України: від бакалаврських і магістерських програм до студентського самоврядування, ЗНО та вільного вибору дисциплін.
У 2024-му Києво-Могилянська академія очолила рейтинг українських університетів, куди вступають найбільш підготовлені абітурієнти та чиїх випускників найохочіше працевлаштовують українські компанії. Вихідці з Могилянки займають топпосади в бізнесі, міністерствах, дипслужбах, медіа, культурних інституціях та громадському секторі. Могилянська спільнота налічує десятки тисяч випускників, викладачів і співробітників, обʼєднаних спільними цінностями.
Всього цього не було би без Брюховецького, одностайні його колеги та випускники академії. Яку спадщину почесний президент НаУКМА залишив по собі? Forbes Ukraine зібрав спогади та думки чинного президента та членів Наглядової ради Києво-Могилянської академії, вихідців із університету і колег Брюховецького з освітянського середовища.
Пряма мова скорочена та відредагована для зрозумілості.
Заощаджуйте, отримуючи 6 журналів за ціною 4
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за 1 799 грн замість 2 400 грн. Читайте головні історії українського бізнесу, ексклюзивні рейтинги та глибоку аналітику в кожному номері.
Що відомо про Вʼячеслава Брюховецького?
Літературознавець, педагог і громадський діяч, Вʼячеслав Брюховецький працював в Інституті літератури Академії наук УРСР. У вересні 1991-го під час форуму української інтелігенції він запропонував відновити Києво-Могилянську академію – один із найстаріших українських університетів, заснований у 1632 році митрополитом Петром Могилою. У XVII-XIX ст. цей навчальний заклад був одним із найбільших і найвидатніших освітніх осередків Східної Європи.
Розпорядження про відновлення Києво-Могилянської академії зʼявилося 19 вересня 1991-го. За однією з версій, Брюховецький виграв приміщення університету під час гри у шахи з керівником Військово-морського політичного училища, яке на той момент займало будівлю Могилянки.
З 1992-го по 1994 рік Вʼячеслав Брюховецький був ректором НаУКМА. У 1994-2007 роках займав посаду президента Києво-Могилянської академії. В цей час в університеті відкрили перші бакалаврські та магістерські програми, а в 2008-му в Могилянці запустили Докторську школу з програмами підготовки докторів філософії. У 2007-му Брюховецький отримав звання почесного президента університету.
Сергій Квіт, президент Києво-Могилянської академії та міністр освіти і науки України в 2014-2016 роках
Вʼячеслав Степанович відродив Києво-Могилянську академію. Всі інновації в українській вищій освіті часів Незалежності спершу були апробовані в НаУКМА, а потім – поширені на всю систему. Зокрема, перші бакалаврські, магістерські та PhD програми, справжнє студентське самоврядування, перший job-центр і система внутрішнього забезпечення якості освіти, перша політика академічної доброчесності. Все це починалося з Могилянки.
Унікальна внутрішня культура, яка привела до створення могилянської спільноти, заснованої на цінностях і чеснотах, – наша візитівка. Без Брюховецького цього не було би. Він вчився протягом усього життя. Вивчав, як працюють західні університети, як реалізуються принципи всебічної університетської автономії.
Відроджуючи академію, Брюховецький брав на себе всю відповідальність. Він першим започаткував роботу зі стратегією: як повинна розвиватися академія, яка наша візія та місія. Понад 30 років тому створив Міжнародний фонд відродження Києво-Могилянської академії.
Інвестгід від Forbes Ukraine: нова розсилка про приватні інвестиції
Серед ідей Вʼячеслава Степановича, які досі не реалізовані в законодавстві, – створення перехідного періоду, коли новообраний президент навчального закладу певний час працює разом зі своїм попередником. Це поширена на Заході практика, яку він реалізував у рамках Києво-Могилянської академії.
Ірина Іванчик, членкиня Наглядової ради НаУКМА та засновниця благодійного фонду «Повір у себе»
Вʼячеслав Брюховецький був візіонером. Вирісши в радянському світі він бачив перспективи побудови сучасного університету: виступав за корпоративне управління та платне навчання.
У 90-х він поставив за мету відкрити новий університет у країні, де на той момент було 300 вишів. Як бізнесмен, який розглядає ринок, переповнений конкурентами, він створив пропозицію з такою ж назвою – університет, але наповнену ціннісною складовою.
Членкиня Наглядової ради НаУКМА Ірина Іванчик на заході Forbes University
Вʼячеслав Брюховецький також запровадив систему тестування. Могилянка обирала студентів не тільки за знаннями, а й за ціннісними показниками. Це мали бути проукраїнські люди, налаштовані на відбудову країни. Не просто отримати диплом і знайти собі кращу роботу, а стати творцями власної держави майбутнього. Багато хто з перших випускників саме такими і став.
Віталій Дятленко, випускник Києво-Могилянської академії, співзасновник і член наглядової ради Uklon
Для мене Вʼячеслав Брюховецький був людиною, з якої почалася Могилянка. Коли я вступав у 2005 році, академія жила лише чотирнадцятий рік, але вже стала легендою. Усі знали, що 16 листопада 1991 року Брюховецький підписав наказ №1 по Академії, якої тоді фактично не існувало. Не було студентів, викладачів, грошей. Були тільки корпуси на Подолі, в яких сиділо військово-морське політучилище, і чотири століття історії, яку треба було повернути.
Могилянка першою в Україні запровадила вступне тестування. З нього потім виросло ЗНО. Я знав, що мене оцінять чесно і що ніхто не «домовиться» за мене. Це здавалося дивом. А коли в 2010–2011 роках він публічно і без страху виступив проти політики міністра Табачника, я зрозумів, що його цінності – не гарні слова для посвяти в студенти. За них він був готовий стояти, навіть коли більшість ректорів мовчала.
Найголовніше, чого навчила мене Могилянка – велике будують не з ресурсів, а з принципів. Вʼячеслав Степанович мав лише ідею і віру в неї. З цього він за кілька років створив університет, на який рівняється країна. Коли я сьогодні дивлюся на стартапи і команди, бачу той самий закон. Виграють ті, хто з першого дня закладає правильну культуру і не зраджує її, коли стає важко.
Друге – свобода разом із відповідальністю. Ми самі обирали курси, складали свій шлях і відповідали за результат. Так я навчився ухвалювати рішення, а не чекати вказівок.
Третє – нетерпимість до нечесності. На Могилянці списування було соромом, а не студентською хитрістю. Цей внутрішній стандарт залишився зі мною назавжди: в тому, як я працюю, кому довіряю і з ким будую справу.
Він дав нам нашому поколінню те, чого найбільше бракувало пострадянській Україні: живий доказ, що можна інакше. Коли хабарі на вступі, плагіат і радянська інерція здавалися нормою, на Контрактовій площі існував острів, де все було по-чесному і по-європейськи. Бакалаврат і магістратура, кредитна система, українська як мова науки, академічна свобода. Більшість цих речей держава згодом запровадила для всіх, але починалися вони саме як сміливі експерименти Брюховецького.
Він виховав людей, які не вміють мовчати. Могилянці стояли на Помаранчевій революції, на Майдані, а сьогодні служать у війську, волонтерять, будують бізнес, державу і культуру. Це і є його головна спадщина: не корпуси і не рейтинги, а тисячі людей, яких він навчив бути вільними.
Ми втратили людину, без якої не було б ні Могилянки, ні багатьох із нас такими, якими ми є. Дякую, пане Брюховецький. Ваша Академія жива, і ми продовжимо.
Відроджуючи академію, Брюховецький брав на себе всю відповідальність, каже Сергій Квіт. Фото Микола Лазаренко/POOL/УНІАН
Олеся Островська-Люта, випускниця Києво-Могилянської академії та директорка Мистецького арсеналу
Я вступила в Києво-Могилянську академію, коли мені було 16. Будучи продуктом радянської школи, я потрапила в зовсім інше середовище. Могилянка була місцем горизонтальної взаємодії, де студент міг спілкуватися з викладачем, а в разі проблеми піти до директора чи президента. Створені Вʼячеславом Брюховецьким, ці демократичні взаємини, де немає страху говорити з кимось вищим за тебе і немає прагнення з боку старшого чи досвідченішого відмахнутися від тебе, стали для мене визначальними.
Ми всі ніжно називали його Брюх. Ніхто не сприймав це як щось неконвенційне, радше як тепле домашнє прізвисько.
Брюх був дуже амбітним чоловіком. Він створив щось настільки нетипове і прогресивне, що мало з чим можна порівняти в Україні. Аби вступити в Могилянку в перші роки, требу було бути шкільним медалістом або закінчити щонайменше один курс іншого вишу з середньою оцінкою за сесію 4 чи 4,5. Уявіть, яку когорту високоінтелектуальних і водночас авантюрних людей це привабило.
Ця комбінація специфічної когорти студентів, високих амбіцій Брюховецького та викладачів академії, які мали багато свободи, стала формотворчим феноменом для мого покоління. Брюх створив в університеті дух пошуку та інтелектуальної свободи. Він залишив по собі велику інституцію. Не з точки зору розміру. Могилянка – це як важкі тіла у фізиці. Вони маленькі, але багато важать.
Брюх навчив мене сервісному лідерству, коли ти маєш право бути лідером лише тоді, коли піклуєшся про свою спільноту. Могилянка стала наслідком його неймовірного мрійництва та здатності втілити ці мрії в реальність.
Тарас Добко, ректор Українського католицького університету
Вʼячеслав Брюховецький був феноменом 90-х. Він запропонував альтернативу до пострадянської парадигми вищої освіти, яка за інерцією перейшла у спадок незалежній Україні. Брюховецький розбурхав статус-кво і показав, що в Україні можна створювати яскраві освітні феномени. Головним його спадком є випускники Могилянки, без яких Україна не стала б субʼєктною і спроможною.
Могилянка Брюховецького встановлювала стандарти ліберальної освіти. Вона першою запровадила два рівні освіти, які тепер є нормою – бакалаврат і магістерку. Брюховецький послідовно втілював і відстоював принципи університетської автономії – академічної, управлінської, фінансової.
Ректор УКУ Тарас Добко відкриває захід Forbes Ukraine «Надлюди»
Могилянка Брюховецького була серед ініціаторів Консорціуму університетів за університетську автономію, яка стало нормою нашого життя і законодавства аж після Революції Гідності. В ній народжувався і апробувався експеримент з PhD програм та одноразових рад із захисту дисертацій. Тепер це правило. Вона була першою, хто запроваджував освітні програми з подвійними дипломами у співпраці з провідними міжнародними партнерами.
Могилянка повинна не тільки показувати приклад, а й обʼєднувати інші університети навколо великих і значних ідей. Якщо вона існуватиме сама для себе, Брюховецький буде навідуватися до своїх наступників у снах. Тоді він не буде скупим на міцне слівце, але це буде завжди з притаманним тільки для нього гумором.
Геннадій Зубко, голова Наглядової ради НаУКМА
Вʼячеслав Брюховецький як особистість і як президент Києво-Могилянської академії був однаковим. В нього був чистий настрій, гумор, цінності, на яких він стояв. Відродження Києво-Могилянської академії було його життєвою метою. Він завжди мислив вільно і навчив нас цьому ж.
У часи Помаранчевої революції всі очікували від держави зміни. Брюховецький вчив нас і власним прикладом показував, що треба самому братися і міняти. Він демонстрував стандарти, цінності і принципи, на яких зараз стоїть Могилянка: толерантність, повагу одне до одного, єдність.
Для Брюховецького Могилянка була стовпом ідентичності України. Він завжди казав, що академія не може існувати без незалежної держави України. І сама незалежна держава Україна не може існувати без Могилянки. Тобто ми говоримо не лише про знання, які здобувають студенти Могилянки, а й те, що їх виховують як особистостей, які можуть змінювати не просто бізнес, а цілі галузі, Які готові змінювати країну.
Ганна Новосад, випускниця Києво-Могилянської академії, міністерка освіти і науки України у 2019-2020 роках і співзасновниця благодійного фонду savED
Я вступала в Могилянку в 2007-му, у пілотний рік запровадження ЗНО. На той момент Могилянка була одним із небагатьох вишів, який безапеляційно не сприймав жодних проявів корупції. Ми вступали за прозорими правилами, складаючи один великий могилянський тест.
Щороку Вʼячеслав Степанович читав першокурсникам лекцію про університет вільних наук, яким була Могилянка. Памʼятаю ту лекцію до сьогодні. Відчувалося, що це не просто якийсь колишній почесний ректор, який із високої трибуни декларує щось молодим студентам. Брюховецький щиро переживав, аби ми зрозуміли, на яких принципах побудована Могилянка.
Ключові речі, які дала академія десяткам тисяч могилянців – свободолюбивість, яка виражається в дії. Могилянці завжди виходили на великі суспільні протести: Помаранчеву революцію, Революцію Гідності. Саме могилянці були першими серед українського студентства, хто вийшов на Майдан. Ходу від академії тоді очолював сам Вʼячеслав Степанович.
