Прагнення відсторонитись від політики та державотворення в сучасних умовах не є продуктивним, а тези на кшталт «ми поза політикою» чи «нас це не обходить» більше не працюють. Ця війна є визвольною, а перемогою у ній має стати незалежна українська держава нової якості. Як бізнес може долучитися до розбудови саме такої України, розповідає з власного досвіду трансформації державної служби Олександр Стародубцев, заступник керівника апарату Національного агентства з питань запобігання корупції.
Інвестгід від Forbes Ukraine: нова розсилка про приватні інвестиції
«У нас відбулось «увласнення» армії, але поки що не відбулось «увласнення» держави», – відмітив в одному з інтерв’ю Євген Глібовицький, викладач Українського Католицького Університету.
Під час навчання на військовій кафедрі в 90-х я звернув увагу на те, що наші викладачі навіть не намагались приховати свого лояльного ставлення до хабарництва. Схожим було ставлення суспільства до численних скандалів з майном Міноборони на початку 2000-х та 2010-х.
Армія в тодішній соціально-політичній дійсності виглядала кумедною, висміяною в анекдотах про недоумкуватих прапорщиків, крадіїв-завгоспів та генералів, яким строковики будують дачі замість того, щоб викладатися на полігонах. Відповідно, щирі та одночасно наївні наміри юнака піти служити в армію викликали хіба що співчутливу посмішку у тих, хто знав про тодішні армійські реалії.
Коли у 2014 році Росія пішла на Україну війною, ставлення українців до військових змінилось. Щоправда, не до всіх. Ми з усіх сил підтримували добровольців і волонтерів, проте продовжували скептично ставитись до регулярної армії, небезпідставно вважаючи всю її господарсько-адміністративну структуру корумпованою, а тому мало на що здатною.
Ми не могли сповна сприймати ту армію своєю. Вона все ще залишалась для нас уламком радянщини, спадком минулого, від якого ми намагались відмежуватись.
Заощаджуйте, отримуючи 6 журналів за ціною 4
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за 1 799 грн замість 2 400 грн. Читайте головні історії українського бізнесу, ексклюзивні рейтинги та глибоку аналітику в кожному номері.
Повномасштабний злам
Все змінилось 24 лютого 2022 року. Вразливість української армії стала викликом для всієї країни. Суспільство більше не могло миритися зі своїм ставленням до неї й в один момент «увласнило» її з усіма проблемами та недоліками.
Ніхто не обирав, в ряди яких саме формувань мобілізуватись. Волонтери та фонди закривали всі запити незалежно від військової частини чи роду військ.
Результатом такого «увласнення» стало те, що ми всі в певному сенсі стали армією, зупинили ворога, а на кількох напрямках відкинули його назад. Попереду нас чекають великі перемоги на полі бою саме тому, що багато українців «стали армією».
Проєкція на державу
Тепер так має статися з усією державою Україна. Для того щоб втриматись сьогодні й у майбутніх геополітичних протистояннях, нам необхідно досвід «увласнення» збройних сил екстраполювати на всю державу, основою якої є публічна служба – так звані чиновники та «бюджетники».
Багатотисячний штат українських службовців, які у багатьох українців викликає недовіру і бажання відмежуватись, має бути «увласнений» нами так само, як збройні сили. Прагнення відсторонитись від політики та державотворення в сучасних умовах не є продуктивним, а тези на кшталт «ми поза політикою» чи «нас це не обходить» більше не працюють.
Адже за що ми взагалі воюємо? У мене є гіпотеза, що ця війна є визвольною. А отже перемогою у ній має стати незалежна українська держава нової якості. Доброчесна спроможна публічна служба. З акцентом на слові «служіння». Іншими словами – державна машина, яка гарантує безпеку, справедливість і можливості для самореалізації громадян. Саме це є стратегічною метою в цій визвольній війні.
Як людина, яка майже 10 років провела в українському урядуванні, знаю, наскільки ми зараз далекі від вищезгаданої доброчесної та спроможної публічної служби. Але ще більшою проблемою є те, що українське суспільство поки що не готове до «увласнення» всієї держави і її чиновницького апарату. На жаль, для усвідомлення необхідності «увласнення» армії нас спонукало військове вторгнення РФ. Сподіваюсь, привід для «увласнення» публічної служби буде менш драматичним.
Як допомогти публічній службі
Прийшовши у публічну службу з приватного сектору і на власному досвіді переконавшись, наскільки загальні принципи менеджменту можуть бути корисними в державних інституціях, маю декілька ідей для українських бізнесменів.
Вони можуть стати орієнтиром для власників та топменеджерів компаній, як без надзвичайних зусиль і додаткових витрат допомогти зробити публічну сферу в Україні еталоном служіння.
Чотири напрямки, з яких кожен бізнес може обрати для себе найзручніший:
1. Допомогти з управлінською спроможністю.
Управлінська спроможність (англ. – management capacity) є найбільшою проблемою публічного сектору. Люди, які роками були закуті мільйоном правил і вибірковістю покарання з боку правоохоронців, часто впадають в стан «паралічу аналізу». Вони не можуть оцінити ситуацію і прийняти правильне рішення.
Порадьте своєму знайомому керівнику державної організації створити неформальну групу радників і періодично проводити оцінку ситуації та прогресу. Цей інструмент не працює без запиту від керівника, проте з тисячі державних організацій точно знайдеться хтось, хто потребує такої допомогти.
Новий журнал Forbes Ukraine – у продажу з безкоштовною доставкою
Четвертий номер Forbes Ukraine у 2026 році – про людей і бізнеси, які вже сьогодні визначають майбутнє країни. Усередині – «30 до 30», 15 перспективних ветеранських компаній, 20 франшиз із потенціалом зростання, Говард Баффет і $1,4 млрд допомоги Україні, ціна війни для бізнесу та українське мистецтво воєнного часу.
2. Робити свої компанії доброчесними.
Будь-яку організацію можна вдосконалювати в площинах доброчесності (integrity) і спроможності. З доброчесністю в будь-якій організації (не тільки державній) працюють дві функції: compliance та HR. Мова не тільки про додаткові антикорупційні правила, а й про етику, мораль і соціальні норми.
В Україні ситуація з корупцією кардинально зміниться тоді, коли красти стане не тільки страшно, а й соромно. НАЗК працює з публічним та приватним сектором щодо методологічної та консультаційної допомоги, будемо раді поділитись своїми напрацюваннями.
3. Цікавитись політикою і формувати власну обізнаність та позицію.
Це найбільший виклик для всього громадянського суспільства. Останні 30 років бізнес і громадяни перебувають під впливом нав’язаного наративу – мовляв, «політика – це брудна справа» і «чесній людині в ній не місце».
Поки ми не подолаємо ці упередження і не усвідомимо, що політика починається з «чатику» ОСББ в соцмережах, не зможемо ставити адекватні задачі та оцінювати прогрес українського публічного сектору.
З цього починається усвідомлення власних політичних прав і обовʼязків.
4. Активно брати на роботу людей з публічного сектору та без вагань віддавати своїх працівників в публічний сектор.
Зміна корпоративної культури – це та трансформація, якої потребує вся українська публічна служба. Наведу приклад трансформації НАЗК, яка пройшла складний шлях перебудови внутрішньої культури.
Перезавантаження почалось з визначення стратегії, в якій пріоритетом є доброчесна влада, а суспільство – клієнтом. Так НАЗК почала свій шлях від державного органу старого совкового зразка до органу з відкритою корпоративною культурою, що базується на цінностях: доброчесність, взаємодія, розвиток, відповідальність та амбітність.
Рекрутери агентства постійно добирають людей з відповідними цінностями, так створюється команда державних службовців нового зразка із необхідною мотивацією. Для цього запровадили унікальну для держорганів процедуру рекрутингу, яка, зокрема, передбачає проведення інтервʼю за компетенціями.
В агентстві активно застосовується розроблена модель компетенцій не лише в рекрутингу, але й під час проведення оцінки (assessment) для просування по службі.
З іншого боку, у НАЗК відсутня політика утримання фахівців: ми без ревнощів відпускаємо людей в інші органи влади, оскільки віримо, що вони далі нестимуть нашу корпоративну культуру і наше розуміння сенсів публічної служби.
Тобто взаємообмін людей з приватним сектором – важлива складова трансформації публічної служби. З одного боку, це розконсервовує публічну службу і сприяє інноваціям. З іншого – дає великій кількості людей розуміння механізмів державного управління, знімаючи наявні упередження. Приймаючи до себе працівників з публічного сектору, бізнес краще розуміє, що там відбувається. А віддаючи своїх працівників у публічний сектор, долучається до побудови успішної держави.
Є безліч можливостей для співпраці публічного та приватного секторів в інтересах побудови успішної країни. Наприклад, ради професійних бізнес-HR при місцевих громадах зможуть «без бюджету» розвʼязувати питання кадрового голоду і культурних трансформацій. Так само як релокація бізнесу в адекватні громади зі сплатою там податків буде стимулювати місцеву владу «боротись» за бізнес.
Сьогодні вже всі розуміють, що стара пострадянська державна машина зламалась, і Україна потребує нових інструментів управління в публічному секторі. Про механізми застосування цих інструментів в різних царинах державної служби ми можемо публічно дискутувати. Лиш зауважу, що всі вони мають ґрунтуватися на розумінні необхідності «увласнення» своєї держави. «Без цього ми не виграємо ані війни, ані миру», — як зазначив український підприємець і громадський діяч Валерій Пекар.
Нинішня російська агресія стала можливою саме через наше ставлення до власної держави. Бо якщо ставитись до неї як до «не своєї», вона стає спочатку мішенню і врешті – здобиччю ворога. На країни з сильними урядами вороги нападати не наважуються.
