Колишній міністр оборони України Андрій Загороднюк та ексрадник Державного департаменту США Елліот Коен написали для Foreign Affairs статтю – як Україні здолати Росію та яку відповідальність та значення в досягненні цієї цілі має західна коаліція. Спойлер: Москва – не непереможна, але потрібна чітка стратегія, а не точкові кампанії з допомоги та підтримки. Forbes Ukraine публікує переклад статті.
Команда Forbes відібрала 250 найбільш перспективних компаній. Хто потрапив у перелік NEXT 250? Дізнавайтесь у новому випуску Forbes Ukraine! Купуйте журнал вже зараз!
США дуже вчасно надали допомогу Україні. Наприкінці квітня, безпосередньо перед голосуванням Палатою представників, а потім Сенатом, зруйнована війною Україна вичерпувала свої останні запаси боєприпасів та нормувала використання артилерійських снарядів. У результаті українські війська почали частково втрачати позиції на фронті.
Допомога у $60 млрд від США, яку вже частинами отримує Україна, допоможе змінити ситуацію, надаючи Києву можливість зупинити наступ Росії. До всього, американська допомога – ще й потужний психологічний стимул. Дає українцям впевненість, що найважливіший партнер України їх не покине.
Але сам пакет допомоги не може відповісти на головне питання, яке стоїть перед Україною: як виграти війну проти РФ. Як і допомога Європи та інших країн. Оскільки вони потрібні для того, щоб утримати Київ на плаву, поки триває війна.
Україні потрібна не лише західна допомога, а й теорія перемоги. Обговорення якої деякі партнери старанно уникають.
Україні потрібна стратегія перемоги над Росією
Плани США ніколи не передбачали довгострокової підтримки України. Вони завжди зосереджувалися на короткострокових маневрах (як-от довгоочікуваний контрнаступ ЗСУ у 2023 році), а не на життєздатних довгострокових стратегіях чи цілях, включаючи потенційну перемогу над Росією.
До кінця 2023 року офіційні особи США утримувалися навіть від публічного використання терміну «перемога». Америка загалом уникала декларувати свою мету допомоги Україні як поразку Росії. Єдина справжня довгострокова заява Вашингтона – підтримувати Україну «скільки буде потрібно» – сама по собі безглузда.
Україна ж чітко визначила свої цілі: звільнення всієї території в межах її міжнародно визнаних кордонів; повернення військовополонених, депортованих громадян, викрадених Росією дітей; правосуддя через переслідування військових злочинців і компенсацію та забезпечення довгострокових заходів безпеки.
Але Київ і його партнери ще не дійшли спільної думки, як цього можна досягти. Ніхто, здається, не придумав стратегії, як Києву перемогти.
Час це змінити
Захід має чітко заявити, що його метою є вирішальна перемога України та поразка Росії. Для цього він має взяти на себе зобов’язання надавати Києву пряму військову допомогу та підтримувати оборонну промисловість країни, що розвивається.
Тим часом ЗСУ повинні працювати над просуванням на фронті, поки не зможуть витіснити армію РФ з усієї окупованої території, включаючи Крим.
У міру просування України до цієї мети громадянам РФ стане зрозуміло, що вони продовжуватимуть втрачати не лише позиції в Україні, але й величезні людські та економічні ресурси. А також майбутні перспективи процвітання та стабільності Росії. На той момент режим президента РФ Володимира Путіна може зіткнутися зі значним тиском як зсередини, так і ззовні, щоб припинити війну на вигідних для України умовах.
Деокупувати Крим та завдати серйозної шкоди економіці та суспільству Росії буде важко. Але це більш реалістична стратегія, ніж запропонована альтернатива – врегулювання конфлікту шляхом переговорів, поки Путін є президентом РФ.
Путін ніколи не погоджувався поважати український суверенітет – і ніколи не погодиться. Риторика Росії про війну в Україні стала більш анігіляціоністською, заручившись підтримкою Російської православної церкви та припускаючи, що конфлікт є чимось на зразок священної війни з екзистенційними наслідками.
Будь-які переговори за чинних обставин у найкращому випадку залишили б Україну скаліченою, розділеною та під загрозою подальшого вторгнення Росії. У гіршому – це взагалі знищило б країну.
Сталого та довгострокового миру не можна досягти в результаті переговорів з агресором із геноцидними намірами. Україна та Захід повинні або перемогти, або зіткнутися з руйнівними наслідками.
Поки США та ЄС розмірковують над тим, чи допомогти Києву уникнути цієї жахливої долі, офіційні особи Америки повинні пам’ятати: якщо Захід похитнеться, Росія розширить свої загарбницькі наміри. Вище військове керівництво та розвідка європейських країн бʼють на сполох щодо такої перспективи. Росія вже погрожує іншим своїм сусідам, у тому числі країнам НАТО. Вона може зробити цей крок, якщо підпорядкує собі Україну.
Перемога Росії у війні з Україною також підігріла б територіальні амбіції Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні, оскільки підкреслила б межі зобов’язань Заходу щодо захисту суверенітету своїх партнерів. Негативний ефект відчує весь світ.
Стратегія перемоги – час настав
Повномасштабна війна триває два з половиною роки, а в України та її партнерів немає стратегії перемоги, це серйозна проблема. Лідери в Києві, Вашингтоні та Брюсселі приймають ключові рішення поступово і в кінцевому підсумку непослідовно. Україна може досягти локальних успіхів, але не повного розгрому ворога.
Зі свого боку, західні партнери Києва схильні думати лише про наступний транш поставок допомоги. А без стратегічної картини буде важко підтримувати моральний дух і волю до боротьби в Україні та за її межами.
Окреслити стратегію перемоги сьогодні набагато важче, ніж це було б у 2022 році, коли Росія розпочала своє повномасштабне вторгнення. Відтоді Росія мілітаризувала свою економіку, готувалася до тривалої війни, зуміла мобілізувати людей і наростила великі запаси військового обладнання. Але, попри такі успіхи, російська доктрина сухопутної війни все ще недосконала. Зосереджена на використанні невеликих груп піхоти за підтримки кількох одиниць бронетехніки для наступу на різні точки на лінії фронту, яка простягається на понад 1600 км.
Завдяки такій тактиці, Росія отримала деякі територіальні здобутки, але ціною втрати величезної кількості військ і зброї. Втрати Росії на фронті (тисяча або більше осіб на день) приблизно відповідають залученню до армії нових військових, які мають набагато нижчу кваліфікацію, ніж у 2022 році.
Попри величезні інвестиції, можливості Москви не безмежні. Наприклад, щомісяця Росія втрачає стільки транспортних засобів, скільки може виробити, та «спалює» запаси старої броньованої техніки шаленими темпами. І, що важливо, Росія стикається як з нестачею робочої сили, так і з нестачею ресурсів. Останнє – частково завдяки поєднанню західних санкцій, заходів експортного контролю та кампанії атак України проти нафтопереробної інфраструктури РФ, яка обмежує її можливості переробляти та продавати нафту.
Москва – не непереможна сила. Невеликі успіхи Росії стали можливими лише завдяки її перевазі у вогневій потужності, що сталося лише в результаті зриву західної допомоги. Якщо Україна зможе наростити точні удари далекобійної артилерії, то зможе змінити арифметику війни проти Росії та нав’язати Москві неприйнятні темпи виснаження. Згодом Росія не зможе швидко відновлювати живу силу та техніку. Економіка країни просто не подужає цю війну в умовах постійних втрат.
Якщо Україна матиме достатньо запасів, то зможе стримати російську артилерію. Завдяки посиленню протиповітряної оборони (включаючи залучення винищувачів F-16 із ракетами «повітря-повітря» великої дальності) Україна зможе протидіяти російським атакам на критичну інфраструктуру, а також зможе вибивати російські військові об’єкти, дислоковані поблизу фронту.
Щоб перемогти, потрібно перестати боятися
Україна вже йде назустріч цьому виклику. Київ нарощує військові кадрові резерви, знижуючи призовний вік і скасовуючи звільнення від військової служби.
Це болісний крок, але необхідний. Захід на чолі зі США продовжує навчати українських військових та надає консультації, особливо для командирів. Захід має продовжувати постачати Україні допомогу, зокрема побачивши, як її затримки можуть дати Росії перевагу на фронті. Це важливо для успіху Києва.
Але є ще один потужний внесок, який може зробити Захід: пряма співпраця з оборонною промисловістю України. Сектор стрімко виріс за останні два роки. Індустрія дронів, наприклад, пройшла шлях від виробництва кількох безпілотників у 2022 році до виробництва десятків тисяч сьогодні.
Такі успіхи України не випадкові: країна була центром аерокосмічної промисловості за часів Радянського Союзу. Має багато кваліфікованих інженерів та підприємницький дух. Але Україні потрібні західні технології, компоненти, виробниче обладнання, фінансування постачальників і партнерство, щоб повністю розкрити свій потенціал.
Якщо Захід зможе надати ці ресурси, виробничі потужності України стрімко зростуть. Це зміцнить успіх країни на полі бою. З допомогою Заходу, наприклад, Київ зміг би на порядок збільшити виробництво безпілотників і ще швидше виводити їх на поле бою. Спільна промислова стратегія Заходу й України є такою ж важливою, як і військова.
Якщо Захід зможе допомогти українській оборонній промисловості наростити потужності, це підкосить позиції Росії. Тактика армії РФ не подужає тривалої та широкомасштабної кампанії з використанням безпілотників. А авіаудари України, які демонтують російську матеріально-технічну базу, посилюють тиск на російську економіку та військову інфраструктуру й знищують (а не нейтралізують) Чорноморський флот РФ, що спричиняє потрясіння в середині РФ і, ймовірно, поставить під загрозу режим Путіна.
Москва – не непереможна
Зараз оточення Путіна вірить, що РФ зможе виграти війну в Україні. Лише зламавши цю віру через поразки Росії, Україна та Захід можуть підштовхнути РФ до виводу військ з України або остаточного повалення режиму Путіна. За таких умов він, швидше за все, зробить ставку на самозбереження. Якщо ж з якихось причин він цього не зробить, інші можуть зробити цей вибір за нього.
У будь-якому випадку Україна повинна продовжувати повертати захоплені РФ території. Інша можливість сухопутного наступу, коли Київ досягне переваги в повітрі за допомогою кампанії безпілотників, могла б ізолювати та звільнити Крим.
Деякі західні аналітики, побоюючись ядерної ескалації, остерігаються такої української перемоги. Путін підживлював такі побоювання протягом останніх двох років, натякаючи, що може застосувати ядерну зброю. Особливо коли Захід розглядав можливість надання Україні танків, ракет та винищувачів.
Але все залишалося на словах, навіть коли Захід переходив кожну з цих червоних ліній. Натомість Україна, чекаючи рішень про допомогу від США та ЄС, зазнавала втрат. Влітку 2022 року, поки партнери обговорювали варіанти підтримки України, Київ втратив критичні можливості отримати вигоду від перших успішних контратак.
Реальність така, що російська ядерна атака спровокує таку жорстку відповідь Заходу, особливо з боку США, що Путін навряд чи ризикне. Враховуючи, що друзі Путіна в Пекіні проти таких ударів.
Загальний страх Заходу перед нестабільністю має реальні підстави: вирішальна поразка РФ може справді означати кінець путінізму, залишаючи Росію в стані політичної невизначеності. Але врятувати злочинний режим від краху не є завданням Заходу.
Росія сьогодні є державою, яка вчиняє масові вбивства, тортури та зґвалтування; проводить диверсії на території НАТО та кампанії з дезінформації та політичного втручання. Вона декларує ворожість до Заходу не через те, що Захід підтримує Україну, а через те, що він просто існує. Іншими словами, режим Путіна давно вийшов зі спільноти цивілізованих країн.
Єдиний шанс у Росії повернутися до нормального життя – це поразка, яка розтрощить імперські амбіції Путіна та дозволить країні тверезо переглянути свій шлях і, зрештою, знову приєднатися до суспільства цивілізованих націй. Це не означає, що стратегія Заходу має бути відкрито спрямована на зміну путінського режиму. Але це означає, що Україні та її партнерам не варто боятися самознищення Путіна та його апарату контролю.
У цій війні Захід переважає РФ ресурсно, фінансово та технологічно. Якщо це все в достатніх обсягах спрямувати в Україну, в тому числі в її оборонну промисловість, Київ може виграти. Росії ж просто не вистачає військової потужності, щоб перемогти Україну, яку підтримує Захід.
Єдина надія РФ – маніпулювати інтересами Заходу. Тому урядам країн НАТО давно пора припинити потрапляти в пастку Путіна. А для перемоги Заходу потрібно перестати боятися Росії. Тільки так можна досягти безпеки для себе та України, яка так багато пожертвувала, захищаючи свою та світову свободу.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
