Заступник виконавчого директора МВФ Владислав Рашкован називає своїх фаворитів Нобелівської премії з економіки 2026 та розповідає про відкриття, за які можуть нагородити цьогорічних претендентів
Новий застосунок: вчасно про головне без чужих алгоритмів
Ми пропонуємо концентрат бізнес-знань за понад 40 напрямами. У застосунку зручно читати або слухати Forbes Ukraine у будь-яких умовах, навіть офлайн
Закінчується нобелівський тиждень. У понеділок, 12 жовтня, оголосять цьогорічних лауреатів Нобелівської премії з економіки. З 2019 року я намагаюся прогнозувати, хто може її отримати. Для мене це щорічна нагода перечитати щось про роботи претендентів і ще раз подумати, які теми сьогодні особливо актуальні з урахуванням порядку денного Міжнародного валютного фонду, де я працюю.
Вгадати переможців мені вдалося лише одного разу – у 2024 році, коли премію отримали Дарон Аджемоґлу, Джеймс Робінсон і Саймон Джонсон за дослідження ролі інституцій у добробуті країн. В інших випадках із кандидатами іноді щастило більше, ніж із роком. Пола Мілгрома я називав у 2019-му, а премію за теорію аукціонів він розділив із Робертом Вілсоном роком пізніше. Клаудію Голдін згадував у 2020-му, за три роки до її нагороди за дослідження становища жінок на ринку праці. На Бена Бернанке сподівався у 2021-му, а його внесок у розуміння банківських криз відзначили разом із роботами Дугласа Даймонда і Філіпа Дибвіга у 2022-му.
Минулого року моя ставка на Кеннета Рогоффа також не справдилася. Проте двох із трьох переможців, Джоела Мокіра та Філіпа Агіона, я також згадував у своїх попередніх колонках.
Зрозуміло, що відкриття, за які можуть нагородити цьогорічних претендентів, здебільшого були зроблені багато років тому. Тому переможці – це економісти, які змінили хід науки досить давно, але саме зараз результати їхньої роботи можуть бути найбільш актуальними.
Спробуємо поміркувати і в цьому році. До наукового прогнозування тут, звісно, далеко, але сам процес мені подобається.
Новий журнал Forbes Ukraine – у продажу з безкоштовною доставкою
Четвертий номер Forbes Ukraine у 2026 році – про людей і бізнеси, які вже сьогодні визначають майбутнє країни. Усередині – «30 до 30», 15 перспективних ветеранських компаній, 20 франшиз із потенціалом зростання, Говард Баффет і $1,4 млрд допомоги Україні, ціна війни для бізнесу та українське мистецтво воєнного часу.
Чотири актуальні теми
Перша тема, до якої я повертаюся вже кілька років, – це борги та фінансові кризи. МВФ у квітневому Fiscal Monitor прогнозував, що глобальний державний борг досягне 100% світового ВВП до 2029 року. Урядам потрібно більше грошей на оборону, соціальні потреби й обслуговування попередніх запозичень. Тому дослідження того, як країни накопичують борги, потрапляють у кризи та виходять із них, залишаються актуальними.
Друга тема стосується технологій, штучного інтелекту, автоматизації та праці. За оцінкою МВФ, впливу ШІ можуть зазнати близько 40% робочих місць у світі: частину завдань він автоматизує, а в інших допомагатиме людям працювати продуктивніше. Це повертає нас до питань, які економісти досліджують десятиліттями: кого технології замінюють, кому допомагають заробляти більше і як змінюють нерівність. Премія могла б відзначити роботи, які допомагають зрозуміти ці зміни.
Третя тема ширша – як працює цифрова економіка. За даними Світового банку у звіті Digital Progress and Trends Report 2025, світовий експорт інформаційно-комунікаційних послуг у 2024 році досяг 15% експорту всіх комерційних послуг. Онлайн-платформи, рекламні аукціони, використання даних для ціноутворення давно стали частиною нашого життя. За ними стоять економічні моделі, які пояснюють поведінку покупців і компаній та допомагають створювати правила цих ринків.
Із цифровим світом пов’язана й четверта можлива тема: конкуренція та ринкова влада. Контроль технологічних гігантів над чипами, хмарними сервісами й обчислювальними потужностями впливає на те, хто може розробляти та впроваджувати ШІ. У дослідженні OECD 2025 року показано, як концентрація цієї інфраструктури та високі бар’єри входу можуть обмежувати конкуренцію. Це робить особливо актуальними дослідження того, як оцінювати ринкову владу компаній, наслідки їхніх злиттів і можливості регулювання, яке захищає конкуренцію та зберігає стимули до інновацій.
Залишаються також й інші можливі напрями: монетарна політика та боротьба з інфляцією, вплив податків і соціальної допомоги на рішення людей працювати, споживати й заощаджувати, роль бюджетної політики в економічному зростанні. У кожному з них є кандидати, які чекають на визнання вже багато років.
Пройдемося тепер по кожній із цих тем і поміркуємо, хто може отримати премію. Мені здається, визначити основних претендентів у кожному напрямі легше, ніж вгадати сам напрям. Комітет відзначає науковий внесок, значення якого перевірене часом. А я у своєму прогнозі спробую врахувати ще й те, як ці дослідження допомагають зрозуміти сьогоднішні проблеми світової економіки.
Кеннет Рогофф і проблема боргів
Минулого року моєю головною ставкою був Кеннет Рогофф, професор Гарварду та колишній головний економіст МВФ. Кеннета я давно знаю, мав можливість багато разів із ним спілкуватися, а як претендента на премію вперше називав ще у 2019 році.
Думаю, наступна глобальна криза цілком може початися саме із суверенних боргів. Коли урядам доводиться дедалі більше витрачати на відсотки та рефінансування, втрата довіри інвесторів може швидко перетворити бюджетні труднощі на фінансову кризу.
За дослідження боргових і фінансових криз Рогофф міг би розділити премію зі своєю колегою з Гарварду, Кармен Райнхарт, з якою вони також написали спільну книжку «Циклічна історія фінансових криз», яка допомагає зрозуміти, як накопичуються ризики і чому країни повторюють помилки, переконуючи себе, що цього разу обставини особливі. Ця книжка, яка охоплює майже вісім століть економічної історії, для мене особисто є прикладом надзвичайної глибини дослідження.
Але внесок Рогоффа охоплює також теми валютних курсів та міжнародної валютної системи. Його нещодавня книжка Our Dollar, Your Problem про роль долара у світовій економіці та майбутнє його домінування викликала жваве обговорення в економічних колах.
Якщо комітет вирішить відзначити дослідження валютних причин фінансових криз, можливим співлауреатом Рогоффа я бачу Баррі Айхенгріна з Берклі. Для мене Баррі також є одним із найкращих у світі знавців плану Маршалла. Ми навіть написали спільну статтю про архітектуру відбудови України. Цього року він видав книжку Money Beyond Borders: Global Currencies from Croesus to Crypto, яку я почав читати. Вона продовжує його багаторічні дослідження міжнародних валют, які роблять Баррі також серйозним кандидатом на премію.
Давід Аутор, або Чи замінить ШІ робітників
Цього року я слухав декілька лекцій Давіда Аутора з MIT, у тому числі в МВФ. В одному з інтерв’ю (де він був разом зі своїм колегою, Дароном Аджемоґлу) Аутор пожартував, що на їхньому економічному факультеті легше отримати Нобелівську премію, ніж не отримати. Може, він щось знає? У своїй лекції в цьому році та нещодавньому подкасті про економіку ШІ я багато говорив про його дослідження впливу технологій на зайнятість, зарплати та нерівність.
Заощаджуйте, отримуючи 6 журналів за ціною 4
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за 1 799 грн замість 2 400 грн. Читайте головні історії українського бізнесу, ексклюзивні рейтинги та глибоку аналітику в кожному номері.
Аутор займається цією темою вже десятиліттями. Ще в статті 2003 року, написаній із Френком Леві та Річардом Мернейном, він показав, як комп’ютеризація замінює людей у виконанні рутинних завдань і водночас підвищує попит на навички розв’язання складних проблем та комунікації.
Сьогодні Аутор, якого точно можна назвати ШІ-оптимістом, бачить у цій новій технології можливість допомогти більшій кількості працівників виконувати завдання, які раніше потребували вузької експертизи, і завдяки цьому зміцнити середній клас. Але він також вказує, що позитивний результат не гарантований і залежить від того, як саме компанії впроваджуватимуть ШІ.
Можливим співлауреатом Аутора є Лоуренс Кац із Гарварду. У 2025 році Clarivate відзначила Аутора та Каца разом за дослідження зарплат, нерівності, освіти й технологічних змін. Взагалі цією щорічною відзнакою нагороджують впливових дослідників, яких вважають імовірними майбутніми нобелівськими лауреатами. Тож побачимо.
Вплив цифрових технологій і ШІ на продуктивність також досліджує Ерік Бріньолфссон зі Стенфорду. Його роботи з колегами показують, що допомога ШІ може бути особливо корисною менш досвідченим працівникам. Але якщо премію дадуть за вплив технологій на працю та нерівність, пара Аутор – Кац видається мені найбільш переконливою.
Сюзан Ейті, або Як працює цифрова економіка
Сюзан Ейті зі Стенфорду я згадував як потенційну кандидатку ще в 2021-му, а минулого року писав про неї детальніше. У 2007-му вона першою серед жінок отримала медаль Джона Бейтса Кларка, одну з найпрестижніших нагород в економічній науці. Торік я припускав, що для відзначення її робіт може бути ще трохи рано. Але з розвитком ШІ, соціальних мереж і цифрової торгівлі її дослідження допомагають відповісти на дедалі більше практичних питань.
Ейті досліджує цифрові аукціони, правила роботи платформ і вплив алгоритмів на поведінку споживачів. Вона також стала однією з піонерок поєднання машинного навчання з методами оцінки причинно-наслідкових зв’язків. Її роботи допомагають визначати, як зміна ціни, рекомендаційного алгоритму чи правил платформи впливає на різні групи користувачів. Це дає змогу перевіряти економічні рішення на великих масивах даних і краще розуміти їхні наслідки.
Передусім можливим співлауреатом Ейті я бачу Хала Варіана з Берклі, колишнього головного економіста Google. Його роботи про інформаційні товари, мережеві ефекти та рекламні аукціони також пояснюють економіку цифрового бізнесу: як встановлювати ціни, коли створення продукту коштує дорого, а додаткова копія майже нічого, і як цінність платформи залежить від кількості користувачів. У цьому році Clarivate відзначила саме Ейті та Варіана разом за дослідження економіки інформаційних технологій. Якщо комітет обере цю тему, така пара виглядає цілком логічною.
Аріель Пейкс та ринкова влада
Аріеля Пейкса з Гарварду я також уже згадував у попередніх прогнозах. Він є одним із засновників сучасної емпіричної економіки галузевих ринків, яка досліджує, як компанії конкурують, встановлюють ціни та інвестують. Його ключовий внесок полягає в поєднанні економічних моделей із даними, щоб кількісно оцінювати ринкову владу та наслідки рішень компаній для споживачів. Сьогодні, коли стільки уваги прикуто до технологічних гігантів, ці інструменти особливо потрібні.
Найвідоміша робота Пейкса, написана у 1995 році зі Стівеном Беррі та Джеймсом Левінсоном, дала назву методу BLP, який дозволяє оцінювати попит на товари, враховуючи їх характеристики і відмінності у вподобаннях покупців. Наприклад, якщо два автовиробники об’єднаються, як це вплине на ціни?
Відповідь залежить від того, які автомобілі покупці вважають взаємозамінними та що оберуть після подорожчання. BLP допомагає моделювати такі рішення, а отже, оцінювати наслідки злиття ще до його проведення. У нещодавньому інтерв’ю Федеральному резервному банку Міннеаполіса Пейкс розповідає, як ці методи сьогодні використовують американські антимонопольні органи.
Внесок Пейкса охоплює й інші фундаментальні інструменти. Разом зі Стівеном Оллі в 1996 році він запропонував метод Olley – Pakes для оцінки продуктивності підприємств, який враховує їхні інвестиційні рішення та вихід із ринку. А з Річардом Еріксоном Пейкс розробив модель того, як конкуренція змінюється з часом через інвестиції, появу нових компаній і вихід старих.
Взагалі дослідження Пейкса дуже пов’язані і з попередніми темами цифрової економіки та ШІ. Великі технологічні компанії одночасно керують платформами, накопичують дані та контролюють інфраструктуру, від якої залежать інші учасники ринку. Їхній масштаб дозволяє фінансувати дорогі розробки, але може й ускладнювати появу конкурентів. Тому регуляторам потрібно розуміти, коли придбання стартапу допомагає розвинути технологію, а коли усуває майбутнього суперника, і як обмеження ринкової влади вплине на інвестиції та інновації. Інструменти Пейкса дають основу для кількісного аналізу таких питань.
І якщо премію присудять саме за питання конкуренції та ринкової влади або за емпіричні дослідження в теорії організації промисловості (industrial organization), то, згідно з думками економістів, Пейкс є одним із найсильніших кандидатів, особливо беручи до уваги, що остання премія в цій галузі була в 2014 році (Жан Тіроль). Відтоді вплив технологічних гігантів лише посилив увагу регуляторів до цих питань. Якщо ж основою нагороди стане саме метод BLP, природними співлауреатами Пейкса були б його співавтори, професори Єльського університету Стівен Беррі та Джеймс Левінсон.
Інші теми для премії
Серед інших кандидатів та тем я передусім би назвав Майкла Вудфорда з Колумбійського університету. Його дослідження пояснюють, як процентні ставки та очікування щодо майбутніх рішень центробанку впливають на інфляцію й економічну активність. Вони стали важливою частиною теоретичної основи сучасної монетарної політики.
У ширшій темі макроекономічної стабілізації кандидатами також можуть бути Олів’єр Бланшар із MIT та Грегорі Менк’ю з Гарварду, чиї роботи допомагають зрозуміти економічні коливання та можливості держави їх пом’якшувати.
Інший напрям пов’язаний із податками та соціальною політикою. Річард Бланделл з Університетського коледжу Лондона досліджує, як податки й допомога впливають на рішення людей працювати, споживати та заощаджувати. Його внесок поєднує розвиток мікроеконометричних методів із практичною оцінкою реформ: кому вони допомагають і як змінюють поведінку домогосподарств.
Роберта Барро з Гарварду я називаю серед претендентів уже багато років. Він досліджував, чому одні країни зростають швидше за інші та як на це впливають державна політика, освіта й інституції. Окрема частина його внеску стосується бюджетних дефіцитів і державного боргу. Після минулорічної премії за інновації та зростання ще одна нагорода на близьку тему видається мені менш імовірною, але це лише припущення щодо вибору комітету.
Звісно, цими іменами список не вичерпується. У минулі роки я також згадував Едварда Глейзера за дослідження економіки міст, Тома Пікетті, Еммануеля Саеза та Габріеля Цукмана за роботи про нерівність доходів і багатства, а Раджа Четті за дослідження соціальної мобільності.
Окремо я б назвав Джанет Єллен. Підставою для її нагородження була б не робота на чолі ФРС, а дослідження економіки праці. Серед моїх кандидатів були й Джон Ліст – за розвиток польових експериментів, Маріанна Бертран – за дослідження дискримінації на ринку праці, а також Вейн Фуллер і Девід Дікі – за методи аналізу часових рядів. У кожному з цих напрямів є роботи, які можуть заслуговувати на увагу Нобелівського комітету.
Фінальна ставка
Цього року я б розділив свій прогноз на дві частини: за кого вболіваю і на кого поставив би.
Мені хотілося б, щоб премію отримав Давід Аутор за дослідження впливу технологій на зайнятість, зарплати та нерівність. Ця тема мені близька професійно, а розвиток ШІ робить його роботи особливо актуальними. Також буду радий нагороді для Кеннета Рогоффа та Баррі Айхенгріна, яких давно знаю особисто і чиї дослідження міжнародної валютної системи та фінансових криз дуже ціную.
Якщо ж обирати одну головну ставку, цього року я поставив би на Аріеля Пейкса. У його випадку переконливо поєднуються фундаментальний науковий внесок, три десятиліття практичного застосування його методів та актуальність проблем конкуренції й ринкової влади.
Але незалежно від рішення комітету ці щорічні міркування для мене є нагодою ще раз оцінити роботи всіх цих дослідників. І подякувати їм за те, що вони розвивають економічну науку, допомагають нам краще розуміти світ і знаходити рішення, які можуть зробити його кращим.
