Бути поруч із людьми, допомагати матеріально та не уникати болючої теми в комунікації з командою – рецепт Ігоря Хижняка, СЕО компанії Comfy, яка пережила загибель своїх працівників. Що ще робить український бізнес, аби колектив менш травматично проходив горе через втрату колег. Forbes зібрав кейси Comfy, Ferrexpo, «Укрзалізниці» та ДТЕК
27 червня, близько 16:00, російська ракета Х-22 влучила у торговельний центр «Амстор» у Кременчуці. Внаслідок терористичної атаки загинуло 22 людини. 10 з них – працівники магазину Comfy. Генеральний директор мережі Ігор Хижняк із командою топменеджерів того ж дня приїхав до Кременчука з Дніпра.
Він був присутній на похованнях загиблих співробітників. «Ми не могли не поїхати», – каже Хижняк. Він пояснює, що його участь у прощальних церемоніях була природним кроком, адже загиблі були членами родини Comfy. «Я ніколи в житті не був на такій кількості поховань», – каже він.
Після трагедії в магазинах компанії тиждень був траур. На всіх моніторах демонстрували не рекламу, як зазвичай, а чорний фон із цифрами 27.06.2022. Музику в магазинах у ті дні теж не вмикали.
Колеги з Кременчука – не єдині загиблі співробітники Comfy. Ще троє загинули від російських обстрілів у своїх будинках, п’ятеро – були військовослужбовцями. «Втрачати людей найскладніше», – зітхає Ігор Хижняк.
Смерть співробітника може завдати психологічної травми колегам і сильно вплинути на команду, каже СЕО консалтингової компанії Wellbeing Company Олена Бондар. У частини колективу, фрустрованого горем, можуть виникнути відчуття провини або несправедливості, а також сумніви в доцільності роботи.
Люди можуть втрати сфокусованість, почати уникати прийняття рішень. На думку Бондар, непророблена травма буде непомітно руйнувати команду зсередини, як корозія.
Загроза на роботі. Працівники залізниці щодня стикаються з небезпекою на робочому місці. На фото – обстріляне депо «Харків-Сортувальний». Фото Getty Images
Працювати з трагедією обов’язково треба, погоджуються всі співрозмовники Forbes. Питання – як?
Рецепт Хижняка – бути поруч із людьми так довго, наскільки це потрібно. Друге – допомагати матеріально. Третє – не уникати болючої теми в комунікації з командою. «Ми говорили про це на зборах, я неодноразово торкався цієї теми під час прямих ефірів на всю компанію в корпоративній мережі», – каже СЕО Comfy.
Що ще роблять компанії, аби колектив менш травматично переживав горе?
…
У ніч з 12 на 13 березня біля станції Брусин Донецької області росіяни обстріляли евакуаційний потяг. На робочому місці загинула провідниця Наталія Бабічева. Її загибель стала однією з перших для «Укрзалізниці», найбільшої держкомпанії, у якій працює 230 000 людей.
Для УЗ «робота» з темою смерті, на жаль, украй актуальна: співробітники – в зоні ризику через заміновані колії, обстріли потягів або інфраструктури. Так, у серпні 2022-го від ракетних ударів по станції Чаплине в Дніпропетровській області загинули троє залізничників.
Точної кількості загиблих в «Укрзалізниці» не розкривають. За словами голови правління компанії Євгена Лященка, більшість загиблих – співробітники УЗ, які пішли до ЗСУ. Станом на листопад 2022-го 283 співробітники УЗ загинули в бою або на робочому місті, розповідав у проєкті «Країна героїв» тодішній керівник компанії Олександр Камишін. УЗ з перших днів почала працювати з темою загиблих, каже Лященко, який до березня 2023 року курував і HR-напрям.
Компанія збирає інформацію про кожного вбитого та зв’язується з його родичами, розповідає Лященко. Для цього УЗ створила спеціальний центр, який не тільки знаходить відомості, а й супроводжує родини. Приміром, шукав опікунів для дівчинки, чий батько-залізничник загинув. Також центр допомагає з похованнями та виплатами від компанії. У разі загибелі співробітника вони сягають 100 000 грн.
Щоб виплати та допомога надавалися оперативно, в УЗ дебюрократизували цей процес, каже Лященко. Раніше подібні питання вирішували кілька комісій – на рівні виробничих підрозділів, філій, центрального апарату. Спеціальний центр став «єдиним вікном», куди можуть звертатися родичі загиблих по допомогу.
За словами керівника департаменту соціальної політики «Укрзалізниці» Ольги Беспалько, турбота – це передусім вияв подяки співробітникам, а також сигнал, що компанія своїх не кидає.
Також компанія планує встановлення меморіальних дошок на честь загиблих залізничників і збирається називати станції іменами полеглих колег, розповідає Безпалько. Першу таку дошку в пам’ять про 22-річного загиблого залізничника – азовця Станіслава Джуру-Соколовського – буде відкрито у Жмеринці, на будівлі місцевої колійної машинної станції. Там до вторгнення працював Джура-Соколовський.
Після перемоги УЗ встановить пам’ятник усім загиблим у війні залізничникам на привокзальній площі в Києві.
Один з інструментів, який може допомогти колективу пережити психологічну травму від загибелі колеги, – робота з експертами: психотерапевтами, коучами або психіатрами, каже Бондар. Вони можуть працювати з співробітниками індивідуально або в групі. За її словами, ефективніший перший варіант, хоча людям часто важко зважитись на нього. Треба розробити інфраструктуру профілактики завчасно та таку, до якої співробітники мають довіру.
«[У критичній ситуації] вибудовувати роботу з експертами з нуля – це як тушити полум’я, набагато ефективніше, коли це частина системи», – каже Бондар. «Важливо не робити вигляд, що нічого не сталося», – каже вона. Якщо немає можливості залучити психолога, спеціалістка з Wellbeing радить створювати місця пам’яті загиблих співробітників. Такі місця мають вплив на співробітників, на організацію, на оточуючих.
У компанії Ferrexpo створили спеціальний чат, де співробітники можуть подякувати тим, хто загинув, та згадати їх. «Це практика вдячності за те, що вони для нас зробили, за те, що ми є, – каже директорка з персоналу Ferrexpo Анна Адом. – Для співробітників це важливо, дає розуміння, що компанія не забуває, а справді цінує своїх людей».
Що стосується фізичного місця пам’яті загиблих, то у Ferrexpo не поспішають його створювати, щоб не викликати відчуття безпросвітної скорботи у робітників, коли з’являтимуться нові прізвища та імена. З цієї ж причини компанія не розголошує кількість убитих. «Люди тяжко переживають смерть; коли вони бачать нове ім’я, хтось не витримує, впадає в депресію», – каже Адом.
У Ferrexpo виплачують родині загиблого 500 000 грн та разом із міською владою Горішніх Плавнів допомагають з похованням. Гірничодобувний гігант уже чотири роки співпрацює з психологами, розповідає Адом. Щоб співробітники довіряли експертам, компанія залучила зовнішніх спеціалістів, які мешкають за межами Горішніх Плавнів, де розташоване Ferrexpo.
Для жителів із маленьких міст це важливо. «Людина має бути абсолютно впевненою, що проблема, якою вона поділиться з психологом, нікуди не вийде, це дуже важливий момент, який багато хто недооцінює», – каже Адом. За її спостереженням, довіра до штатних психологів на виробничих підприємствах – мінімальна.
Після ракетного удару. 27 червня 2022 року. Внаслідок влучання російської ракети Х‑22 у торговельний центр «Амстор» у Кременчуці 61 відвідувача поранено, 26 людей шпиталізовано. Фото Getty Images
Ситуативно психологами можуть ставати й працівники HR-відділу, особливо в середовищах, де не заведено звертатися до спеціалістів з ментального здоров’я.
Це поширена практика на вугільних шахтах, де через аварії співробітники гинули й до війни. Такий досвід допомагає, каже директорка зі сталого розвитку ДТЕК Олена Семич. «Це – екосистема. Шахта сама починає акумулювати цю допомогу зсередини: колеги, HR та профспілки підтримують родичів, спілкуються з ними, підтримують їх», – каже вона.
У ДТЕК з початку війни загинуло 166 співробітників, з них чотири – на робочому місці. «Коли людина відмовляється від допомоги психолога, їй телефонує хтось із колективу або HR-служби, але обов’язково той, кого вона знає, – каже Семич. – Якщо правильно комунікувати, це теж працює». Зокрема, колега може переконати звернутися до психолога, з якими співпрацює ДТЕК.
Попередній досвід роботи з психологічними травмами використовує й «Укрзалізниця». У компанії є психоневрологічне відділення, створене для локомотивних бригад, що змушені були працювати з тілами самогубців, які покінчили з життям, кинувшись під потяг.
2 квітня 2023 року російські війська вкотре обстріляли Курахівську ТЕС ДТЕК, унаслідок чого станція вийшла з ладу. Це був уже 30-й обстріл інфраструктурних об’єктів компанії. І навряд чи останній. Практики роботи зі смертю в колективі, на жаль, ще знадобляться не одній українській компанії.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
