Соціальне паливо. Як фонд «Корпорація монстрів» допомагає українцям в тилу й на фронті

«Корпорація монстрів» починали як невеликий волонтерський рух в Одесі, що допомагав переселенцям із Донбасу, малозабезпеченим сім’ям, дітям-сиротам та людям у складних життєвих обставинах. У 2017 році рух переформувався в повноцінний благодійний фонд, а з початку повномасштабної війни безперебійно надає допомогу і цивільним, і військовим. 

Волонтерів часто називають опорою України, адже вони забезпечують левову частку потреб людей, що постраждали від війни. Зараз ця опора як ніколи потрібна країні. Діна Казацкер, співзасновниця фонду «Корпорація монстрів», розповіла Forbes про волонтерство, та як фонд працює без сну та вихідних протягом останніх місяців. 

Від ситуативного волонтерства до благодійного фонду

Наша діяльність почалась у 2014 році, коли після нападу Росії почали з’являтися перші хвилі переселенців. Тоді нам здавалось, що це буде точкова допомога дітям-сиротам, що виїхали з Донецька і Луганська. 

Потім стало зрозуміло, що кількість людей, які потребують допомоги, збільшується. До нас почали звертатися із запитами по допомогу для людей із важкими хворобами, малозабезпечених, маломобільних тощо. Так і «понеслось». 

Так і зустріла війну – з пустим баком, але з повним офісом волонтерів

Ми зростали, тому в 2017 році офіційно зареєструвались як благодійний фонд. Але вся наша діяльність зосереджувалася саме в Одесі та області. Там ми допомагали також лікарням та інтернатам з обладнанням та ремонтами. Згодом їздили в Словʼянськ та Святогірськ, доставляли гумдопомогу й туди. 

Тоді ж почали співпрацювати з Новою поштою за програмою Гуманітарної пошти, яка передбачала пільги на доставлення для волонтерських організацій. На той момент це було дуже помічне рішення для нас, адже згодом наша географія благодійності поширилася на всю країну.

Благодійність під час війни: як змінилась волонтерська діяльність

Ми не були на 100% готові до війни, але зреагували швидко і з першого дня робимо все, що в наших силах. У кожного в команді підхід був різний: хтось не вірив, хтось налаштовував себе завчасно й готувався. 

Ще 23 лютого я була з донькою в Оперному театрі на «Лускунчику» і навіть подумала не заправляти машину в той день. Так і зустріла війну – з пустим баком, але з повним офісом волонтерів. До офісу фонду ми всі прийшли за розкладом і почали планувати, що робитимемо далі. З того часу робота не зупинялась. 

Наші регулярні донори й помічники долучилися з першої хвилини, приєднувались і нові люди. Різні, але об’єднані спільною метою: підприємці, айтівці, працівники СТО, дизайнери, депутати, просто активні громадяни. Багато з них досі нам допомагають у вільний час, хто чим може. Навіть одна виділена година має значення для нас.

З військовими ми почали працювати майже одразу: хтось памʼятав нас з 2014 року, коли ми допомагали воєнним госпіталям, хтось рекомендував нас. Наша допомога для захисників їде по всій країні, адже звертаються з різних областей. Сімʼї, яким ми допомагаємо, найчастіше з Одеської області, але останні місяці часто надсилаємо допомогу й до Миколаївської, Львівської, Вінницької. Раніше ми допомагали хворим дітям, але зараз більшість із них отримують підтримку за кордоном. 

Наш фонд і раніше активно працював, але тепер запитів стільки, що сміємося з командою: а чим ми займалися раніше?

А ми тим часом концентрувалися на найбільш пріоритетних запитах та втрачали відчуття часу – стільки додавалося роботи. В якийсь момент здалось, що наш офіс почав тріщати по швах. Наші 110 квадратних метрів складу вміщали в себе все більше і більше вантажів, відправлень, людей. Згодом нам допомогли з додатковим приміщенням, і ми повноцінно розділили військовий та цивільний напрямки.

Наш фонд і раніше активно працював, але тепер запитів стільки, що сміємося з командою: а чим ми займалися раніше? Зараз у нас вісім працівників фонду і близько 20 волонтерів, які на постійній основі нам допомагають. Звичайно, кількість потреб не співмірна зі скромними можливостями нашої команди. Але ми робимо все, що можемо. За останні місяці ми деколи залишаємося ночувати в офісі.

Логістика волонтерського руху 

Обсяги роботи ростуть шаленими темпами. У порівнянні з минулим роком кількість посилок, які ми надіслали за програмою Гуманітарної допомоги, зросла в три рази: за листопад 2021 року у нас було 66 відправлень за програмою Гуманітарна пошта, а за травень 2022 року – вже 191.

Якщо раніше великі відправлення були лише під час передачі меблів до дитячих закладів області, то зараз допомогу висилаємо палетами. Це не тільки вантажі для захисників країни, а й посилки сімʼям. На день виходить близько 300 кг відправлених вантажів. 

Для волонтерів допомога з логістикою – неоціненна. Адже вчасне доставлення потрібного може врятувати комусь життя. Для фонду надзвичайно важливо, що Нова пошта не припиняла роботу та зараз працює у максимально швидкому режимі. А проєкт Гуманітарної пошти виріс до окремого гуманітарного напряму діяльності Нової пошти.

Близько 75–80% нашої логістики забезпечує Нова пошта, а інші 20–25% ми розвозимо власними силами, або ж люди при нагоді забирають самі. У всіх великих відділеннях нас уже знають, бо процес відправлення йде щоденно. Багато посилок їде з-за кордону до нас, також Новою поштою: починаючи з мікстури від кашлю до тактичного взуття. 

Навіть у перші дні війни, коли навколо відбувався хаос, в Одесі все ще працювали два відділення Нової пошти, завдяки яким ми могли доставляти термінові посилки. Тішить, що звичні терміни доставлення відновилися досить швидко. 

Опора країни: як волонтери зберігають власні сили 

У перші дні війни, коли люди були на адреналіні й розуміли, що допомагати – життєво необхідно, волонтерські центри були переповнені, але згодом цей запал вщух. Це нормально, адже не всі готові себе повністю присвятити допомозі та ставити власне життя на другий план. 

Волонтерство забирає багато сил, але віддача енергії значно більша за її витрату

Ми вдячні за допомогу людям, які вириваються на кілька годин зі свого звичного життя та приходять нас підтримати. Але для нашого фонду – це і є життя, наша робота. А отже, ми маємо бути сильними та її виконувати.

Складність у тому, що волонтерство – це робота без вихідних, а зараз – і без сну, без відпочинку, без особистого часу. Це робота, в якій фінансова винагорода – як доданий бонус, а не основний мотиватор. Ти не можеш поставити війну на паузу, попросити солдатів зачекати чи постраждалих цивільних шукати необхідне деінде. Але і власні ресурси не безмежні, коли кількість запитів постійно росте. Дуже важливо знаходити моменти радості та отримувати віддачу. 

Наша команда працює пліч-о-пліч вже давно. В нас спільні цінності та погляди, тому ми знаємо, як підтримати одне одного та витримувати труднощі. Всім нелегко, але ми разом – і це головне. Навіть у найгірші дні розмова зі своїми людьми допомагає повернути сили. Волонтерство забирає багато сил, але віддача енергії значно більша за її витрату. 

Емоції переповнюють, коли хлопці з фронту надсилають фото з нашими посилками або розповідають, що медичний рюкзак з аптечками вже врятував кілька життів, що каска трохи помʼялася, але ж голова ціла – це найбільша радість.

Надихає, що люди підтримують нас у всьому світі. Це й діти, що малюють малюнки й вкладають у посилки; дівчата-волонтери зі США, що допомагають із тактичними аптечками; це школярі, що на лотереї збирають гроші та допомагають нам купити джип на фронт. Це й 9-й клас одеської школи, який відмовляється від походу в кафе, аби купити підопічним дітям ліки та спеціальне харчування.

Життя все ж триває. Недавно ми надсилали дитячі візочки для новонароджених та майбутніх батьків. Звичайно, хотілось би більше займатися чимось, що нагадує про мирні часи. Але коли ми вчасно та якісно закриваємо потреби, відгуки людей заряджають працювати далі. Тоді розумієш, що це робиться недарма, і що ми все ближче до спільної мети.