З 2013-го Китай почав роздавати кредити в рамках ініціативи «Один пояс, один шлях» на різні інфраструктурні проєкти переважно бідним країнам. Тепер же йому доводиться видавати цим країнам нові кредити, щоб уникнути боргової кризи. Financial Times детальніше роздивилося кредитну діяльність Китаю. Forbes вибрав головне з матеріалу
Як мотивувати команду не збавляти темп у надскладних умовах? Дізнайтесь 25 квітня на форумі «Надлюди» від Forbes. Купуйте квиток за посиланням!
Видання Financial Times дослідило фінансове здоровʼя ініціативи «Один пояс, один шлях», яку Сі Цзіньпін колись назвав «проєктом століття», і виявило безліч проблемних кредитів. У кількох країнах Азії, Африки та Латинської Америки цей проєкт ризикує перетворитися на чергу боргових криз. Це особливо велика проблема для країн, що розвиваються, адже саме на них була спрямована ініціатива Китаю.
За даними вашингтонського аналітичного центру American Enterprise Institute, з 2013-го, року заснування ініціативи, до 2021-го вартість інфраструктурних проєктів та інших транзакцій під егідою «Один пояс, один шлях» у низці країн, що розвиваються, досягла $838 млрд.
Але кредити, які були видані на фінансування цих проєктів, швидко стають проблемними. За даними дослідницької групи Rhodium Group, загальна вартість виданих китайськими установами кредитів, які довелося реструктуризувати у 2020-му і 2021-му, виросла до $52 млрд.
Зварювальник у Хайнані поспішає закінчити обладнання на експорт до країн, що беруть участь в ініціативі «Один пояс, один шлях». 07.02.2022 Фото Getty Images
Це більше ніж утричі перевищує $16 млрд, які реструктуризували за два роки до того. За оцінками Rhodium, загалом із 2001-го року Китаю довелося переглянути умови кредитів для закордонних позичальників на суму $118 млрд.
До реструктуризації кредитів часто входили списання, складання розкладу відкладених платежів або зниження відсоткової ставки. Але через те що все більше позичальників за ініціативою «Один пояс, один шлях» не могли впоратися з виплатами за кредитами, Китай засмоктало у вир «рятівних» кредитів, щоб деякі уряди не охопили кризи платіжних балансів.
Експерти зазначають, що такі «рятівні» кредити допомагають уникнути дефолтів, але мало чим зарадять щодо фінансових проблем, що лежать в основі неплатоспроможності. На думку одного експерта, Пекін тепер починає розуміти, що в деяких випадках фундаментальною проблемою є не ліквідність, а платоспроможність.
Наприклад, китайські фінустанови майже пʼять років намагалися підтримувати ліквідність Шрі-Ланки, щоб країна могла виплачувати старі борги і в неї не впав кредитний рейтинг. Усі ми цього місяця побачили, що ці заходи не надто допомогли.
Той же експерт додає, що тепер питання полягає в тому, чи хоче Китай займатися «рятівним» кредитуванням у довготривалій перспективі.
І це дуже важливе питання. Коли Китай почав фінансувати будівництво доріг, залізниць, портів, аеропортів та іншої інфраструктури, він зробив себе конкурентом міжнародних кредиторів, які займаються розвитком. Найпомітніший із таких кредиторів – це Світовий банк.
Президент Шрі-Ланки минулого тижня змушений був подати у відставку, коли десятки тисяч розлючених протестувальників штурмували його резиденцію через брак товарів першої необхідності та підвищення цін. Фото Getty Images
Тепер, коли Пекіну доводиться переключити увагу на запобігання дефолтам, він починає брати на себе ту саму роль, яку зазвичай виконує МВФ, а саме: надання невідкладних кредитів, щоб країни змогли пережити економічні кризи.
Масштаби боргової кризи позичальників за ініціативою «Один пояс, один шлях» привернули увагу світових лідерів. У травні німецький канцлер Олаф Шольц забив у набат через кредитний розгул, у який пустився Китай у бідних країнах, особливо в Африці.
«Існує цілком реальна загроза того, що наступна велика боргова криза почнеться в південній частині земної кулі з тих кредитів, які роздав Китай по всьому світу», – сказав Шольц.
Експерти Світового банку бояться того, що країни, які розвиваються, наближаються до боргової кризи масштабів тієї, яка була у 1980-х. Війна в Україні, зростання інфляції, погіршення фінансових умов у світі та напруга між Китаєм і США лише закладають фундамент для такого розвитку подій.
«Усе це реальні ризики, і якщо вони збіжаться в часі, то в світовій економіці настане ідеальний шторм. Тому ми, звісно, хвилюємося через те, що ще більше країн не буде справлятися зі своїми боргами», – сказала спеціалістка Світового банку.
Загальна вартість виданих китайськими установами кредитів, які довелося реструктурувати в 2020-му і 2021-му, виросла до $52 млрд.
В аналітичній фірмі AidData виявили, що десятки мільярдів доларів «рятівних» кредитів Китай надає у вигляді твердої валюти, щоб позичальник мав змогу обслуговувати свої борги й уникнути дефолту.
Пакистан, Аргентина, Білорусь, Єгипет, Монголія, Нігерія, Туреччина, Україна та Шрі-Ланка, повідомили в AidData, що отримали такі кредити. Агентства Moody’s та Standard and Poor’s присвоїли цим країнам кредитний рейтинг «junk» («мотлох»), тобто високий ризик дефолту за суверенним боргом.
А коли дефолт стається, то політичні й економічні наслідки не забаряться. У Шрі-Ланки, яка має понад $50 млрд міжнародних боргів, жахлива нестача товарів першої необхідності, адже по суті в країни закінчилися резерви іноземної валюти.
Дефолт Шрі-Ланки не спричинили виключно китайські кредити (загалом близько $5 млрд), але саме ці кредити виявилися особливо неоднозначними. Критики стверджують, що кредит «Один пояс, один шлях» на інфраструктурні проєкти продовжили під вищу відсоткову ставку, хоча такі проєкти часто не є рентабельними.
Проте не все так погано. Існує низка інфраструктурних обʼєктів у країнах, що розвиваються, яких могло б не бути без допомоги Китаю. Завдяки залізниці довжиною 750 км від Аддис-Абеби до Джибуті шлях від столиці Ефіопії до головного порту країни займає близько 12 годин, а не три дні.
Як і сполучення від Момбаси до Нейробі, яке обійшлося у $3,2 млрд, тепер відбувається значно швидше. Гідроелектростанція в Уганді, яку збудували китайські підрядники. Автомобільні дороги та трубопроводи, які побудували в Центральній Азії та в Південно-Східній Азії, сприяють розвитку в цих країнах.
Та є країни, які треба рятувати від дефолту.
Пакистан
Пакистан – найбільший індивідуальний позичальник за ініціативою «Один пояс, один шлях». Пекін загалом позичив Ісламабаду $62 млрд, а тепер змушений рятувати його. Лише минулого місяця консорціум китайських банків видав країні додатковий кредит у $2,3 млрд, щоб вона хоча б деякий час могла розплачуватися з кредиторами.
Резервів іноземної валюти Пакистану ледь вистачить на дві місяці імпорту товарів першої необхідності. Цього місяця МВФ погодився виділити країні пакет допомоги у $7 млрд, щоб відвернути кризу платіжного балансу, але аналітики кажуть, що з фінансами в Ісламабаду все одно сутужно.
Як і у випадку зі Шрі-Ланкою, існують сумніви в життєздатності деяких інфраструктурних обʼєктів. Проєкт великого порту в Гвадарі вважається перлиною ініціативи «Один пояс, один шлях», але він давно на паузі.
Велика кількість інфраструктурних проєктів у країнах, що розвиваються, реалізується за фінансової підтримки Китаю. Фото Getty Images
Замбія
Ще один великий позичальник у Китаю – це Замбія, у якої у 2020-му стався дефолт за зовнішнім боргом. Загальний борг африканської країни складає $17 млрд, $6 млрд з яких належить Китаю, найбільшому двосторонньому кредитору країни.
Водночас Замбію представляють як зірку ініціативи «Один пояс, один шлях» на Африканському континенті. Дійсно, кількість запланованих проєктів у Замбії вражає. Величезна гідроелектростанція, два міжнародні аеропорти, залізничний шлях, що зʼєднує Замбію з Танзанією, два стадіони й лікарня – всі вони вже введені в експлуатацію.
Відступ від ініціативи «Один пояс, один шлях»
Такі фінансові проблеми змушують Пекін задуматися над доцільністю його ініціативи. За словами старшого урядового радника, який відмовився називати своє імʼя, багато інвестицій за ініціативою виявилися комерційно невигідними, а в багатьох країнах, особливо африканських, економічні перспективи останніми роками лише погіршилися. За його словами, це змусить Китай двічі подумати, перш ніж знову почати роздавати міжнародні кредити.
Крім того, резерви іноземної валюти Китаю, які у 2014-му складали майже $4 трлн, впали до трохи більше $3 трлн, а отже, твердої валюти для фінансування ініціативи в країни вже менше.
За словами викладача Університету Гонконгу, в мейнстримних китайських ЗМІ ані слова не говорять про «Один пояс, один шлях», хоча рік-два тому все було зовсім інакше.
Виникає велике питання: чи буде Китай брати участь у програмах, що пропонують консорціумний підхід до вирішення боргової кризи країн, що беруть участь в ініціативі «Один пояс, один шлях». Схоже, що від цього залежить доля кількох країн із молодою економікою, як-то Замбія та Шрі-Ланка.
Існує цілком реальна загроза того, що наступна велика боргова криза почнеться в південній частині земної кулі з тих кредитів, які роздав Китай по всьому світу.
Канцлер Німеччини Олаф Шольц
Консорціумний підхід аж ніяк не властивий Пекіну, адже «Один пояс, один шлях» від початку задумувався як виключно двосторонній проєкт. Деякі аналітики кажуть, що Китай недаремно з обережністю ставиться до консорціумного підходу, якому надають перевагу МВФ і Паризький клуб.
Виконавчий директор від Китаю в МВФ сказав, що умови, які ставить МВФ при ухваленні кредиту, «мають сенс із теоретичної точки зору, але вони дуже складні для бідних країн… Наша позиція в раді МВФ така, що умови… повинні бути орієнтовані на економічне зростання і не стримувати його».
Проте наразі Пекін, принаймні на словах, виявляє готовність до співпраці. Після місяців опору Пекін минулого місяця взяв участь у засіданні комітету, до якого входять двосторонні кредитори Замбії. Це на крок наблизило Замбію до рятівного пакету допомоги у $1,4 млрд від МВФ.
І хоч це засідання описали як конструктивне, західні оглядачі кажуть, що зарано припускати, що Китай приєднається до колективних заходів щодо інших країн-боржників чи що справа Замбії матиме успішну розвʼязку.
Ініціатива «Один пояс, один шлях» допомогла Китаю стати найбільшим двостороннім кредитором. Проте його небажання співпрацювати з іншими кредиторами щодо питання заборгованості позичальників є джерелом розпачу й безвиході для організацій, які дотримуються консорціумного підходу до кредитування.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
