Пусанський саміт Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна став найпомітнішим дипломатичним жестом осені і водночас сигналом, що глобальна економічна рівновага зміщується. Чому США відступають у торговельній війні, а Китай тепер нарощує вплив? Головне з матеріалів Reuters, Politico та The Economist
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за ціною чотирьох номерів. Якщо ви цінуєте якість, глибину та силу реального досвіду, ця передплата саме для вас.
30 жовтня у Пусані, Південна Корея, відбулася перша за шість років особиста зустріч президента США Дональда Трампа та лідера Китаю Сі Цзіньпіна. За словами Трампа, саміт пройшов на «дванадцять із десяти». Проте, як зазначає The Economist, його результати радше нагадують тимчасове перемир’я, ніж нову систему координат у відносинах між двома найбільшими економіками світу.
Передумовою зустрічі стала ескалація торговельного конфлікту між США та Китаєм. Вашингтон готував 100-відсоткове мито на китайські товари, а Пекін – обмеження експорту рідкісноземельних металів, критично важливих для світової промисловості.
Рішення Трампа пропустити саміт APEC виглядало як відмова від ініціативи, започаткованої самими США ще у 1989 році. Фото Getty Images
Тимчасове перемир’я
Домовленості між Трампом та Сі передбачають річну «паузу у вогні». Китай погодився відкласти експортні обмеження, а США – призупинити нові мита та скасувати заплановані санкції щодо дочірніх компаній китайських корпорацій із «чорного списку», пише The Economist.
Обидві сторони також згорнули суперечки у сфері судноплавства. Пекін відновить закупівлі американської сої, а Вашингтон знизить штрафне мито з 20% до 10% в обмін на посилення контролю Китаю за виробництвом прекурсорів для фентанілу. Водночас чинним лишається 47% мит на китайські товари – рівень протекціонізму, який ще кілька років тому здавався б безпрецедентним.
Після переговорів у Пусані – момент, який Reuters називає «спліт-скріном глобального лідерства» – Трамп полетів додому, а Сі Цзіньпін вирушив на саміт Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (APEC). Цей контраст символізував зміну ролей.
США дедалі більше тяжіють до ізоляціонізму, тоді як Китай позиціює себе як захисника вільної торгівлі. Під час виступу на відкритті саміту Сі заявив, що необхідно «оновити міжнародні торгові правила, щоб вони краще відповідали часові». Його уряд паралельно підписав угоду про оновлену зону вільної торгівлі між Китаєм та АСЕАН, закріплюючи регіональну економічну інтеграцію.
Рішення Трампа не брати участі в APEC виглядало як відмова від ініціативи, яку ще 1989 року створювали саме США, аби зміцнити торгівлю після Холодної війни, пише Reuters. Натомість адміністрація Трампа зосередилась на двосторонніх угодах, часто з елементами тиску.
Учасники АСЕАН відзначили, що американські угоди не передбачали зниження мит, а лише обіцяли нові у разі зближення партнерів із державами, які «загрожують інтересам США» – тобто з Китаєм. На цьому тлі Пекін виглядав стабільнішим і системнішим гравцем, здатним будувати довгострокові відносини в регіоні.
Китай зміцнює позиції у Азійсько-Тихоокеанському регіоні та Європі, поки США зосереджуються на внутрішній політиці. Фото Getty Images
Європа у грі чужих інтересів
Європейські столиці сприйняли зустріч у Пусані як перепочинок і водночас як попередження.
Річне призупинення китайських експортних обмежень стало полегшенням для ЄС, чия промисловість постраждала від торговельної війни двох гігантів, пише Politico. Китай постачає 98% рідкісноземельних магнітів для Європи, і кожне коливання в політиці Пекіна викликає ланцюгову реакцію в європейських заводських лініях.
Тимчасова пауза, узгоджена між Трампом і Сі, дає Брюсселю шанс реалізувати «Акт про критичну сировину» та знайти альтернативні джерела постачання. Але домовленості не мають юридичної сили – отже, обидві сторони можуть легко відступити.
На тлі паузи в американсько-китайській торговельній війні ЄС намагається знайти власну позицію між обома полюсами. Пекін дедалі менше бачить у Європі стратегічного партнера: переговори з Брюсселем буксують, а розбіжності між країнами-членами щодо мит на китайські електромобілі чи співпраці в мікрочипах лише підкреслюють її слабкість, додає Politico.
У червні 2025-го Єврокомісія запровадила мита на китайські електромобілі після антисубсидиційного розслідування, але Німеччина, найбільший експортер до Китаю, виступила проти. У результаті Європа виглядає як поле, на якому США й Китай розігрують власну партію.
Для України ця зустріч має подвійне значення. Саміт показує, що російсько-українська війна більше не є самостійним пунктом глобального порядку денного, а стає частиною великого геоекономічного торгу. Україна розраховувала, що Трамп спробує переконати Сі обмежити закупівлі російської нафти, але президент США визнав, що це питання «не обговорювалося», пише Politico.
Зростаюча залежність ЄС від китайської сировини та технологій робить європейську підтримку України більш вразливою до змін у китайській політиці.
Саміт у Пусані став не завершенням, а паузою – «перепочинком перед новим раундом», зазначає The Economist. Китай і США зберігають глибоку взаємну недовіру, але поки що визнають, що більше виграють від стриманості, ніж від конфронтації.
Для решти світу це рік, коли варто максимально використати перепочинок: диверсифікувати торговельні зв’язки, зміцнити власні технологічні спроможності й підготуватись до нового циклу напруги між Вашингтоном і Пекіном.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
