З України виїхало 1,8 млн молодих людей, і лише третина з них планує повертатися. Що можуть зробити університети, бізнеси і держава, щоб залучити найталановитіших? Думка ректора KSE Тимофія Бріка
Заощаджуйте, отримуючи 6 журналів за ціною 4
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за 1 799 грн замість 2 400 грн. Читайте головні історії українського бізнесу, ексклюзивні рейтинги та глибоку аналітику в кожному номері.
Кілька тижнів тому я телефонував призеру міжнародної олімпіади з фізики. Хлопець мріє стати підприємцем, який змінить світ на краще. Я слухав його й розумів: не можу піти проти внутрішнього голосу. Тому сказав чесно: «Вам треба вступати в MIT. Пробуйте, але дайте і нам шанс». За кілька днів він написав, що подає документи саме до нас.
Повертати молодь в Україну чи стимулювати її залишатися – складне завдання. Я чотири роки спілкуюся із переможцями міжнародних олімпіад. Вони завжди обирали MIT, Кембридж, Ягеллонський університет. І тільки цього року одна людина сказала: «Подумаю про KSE».
Чи є в цій історії урок? Зійшлося багато: унікальний хлопець із талантом і плануванням, чесна доросла розмова, геополітика (він навіть зважував, як адміністрація Трампа може вплинути на освіту у США). Чи можна цю історію масштабувати?
Щоб моделювати міграцію, соціальні науки аналізують фактори виштовхування й притягування. Молодь виштовхують війна, втрата житла, брак можливостей. Парадоксально, але виштовхують і культура та цінності: у нас важливі безпека і стосунки, тож батьки вірять у безпеку за кордоном і впливають на виїзд дітей. Притягують же Польща чи Німеччина – мережами знайомих і родичів, соціальною допомогою, безкоштовним навчанням, романтичними стосунками, карʼєрою.
інфографіка Станіслава Бриленко
Наші внутрішні опитування показують: молодь думає передусім не про безпеку, а про можливості й амбітні виклики. Тож аби повернути молодь, треба фокусуватися на можливостях: давати проєкти й завдання, що притягують амбітних і талановитих.
Здавалося б, можливостей більше «там». Але саме зараз в Україні аномально висока концентрація можливостей світового рівня. Молодий інженер у нас проходить шлях від ідеї до продукту за тижні, в Європі – за роки. Нещодавно мої колеги-соціологи з Європейського соцдослідження планували ШІ-застосунок для аналізу даних і домовилися, що за пів року подадуться на грант.
Якщо виграють – через півтора року змінять систему. Наші ж студенти можуть за вечір написати дашборд чи LMS-систему, яку університет впроваджує наступного ранку. Заради цього в Україну приїжджають і іноземці: професор із Женеви переїде до Києва, бо саме тут студенти й дослідження відповідають його ритму.
Концентрація можливостей – не лише у завданнях, а й у людях. Студенти «Невидимого університету» (проєкт наших партнерів, Центральноєвропейського університету) слухають лекції істориків рівня Стівена Коткіна. З ними працює філдсівська медалістка Марина Вʼязовська. У Києві перед ними виступає Ерік Шмідт, а колишня премʼєрка робить літню школу ThinkLab. Парадокс: обираючи Україну, молода людина може отримати більше можливостей, ніж в ЄС.
інфографіка Станіслава Бриленко
Можливість – це класно, але сама по собі вона не оплатить оренду. Ще треба відчувати, що не відстаєш від потенційних одногрупників, які залишились у Берліні чи Лондоні й купують гаджети і токени. Іноді – переконати батьків, що дитина «не пропаде в тому Києві». А часом платити не тільки за себе, а й за близьких.
Тому красиве слово «можливості» треба підпирати ресурсом. Ми даємо стипендії 20 000–45 000 грн на місяць і 60 000 грн для повернення в Україну. Програма для інженерів у партнерстві з Fire Point дає найталановитішим студентам €800 стипендії щомісяця. А головне – ми даємо роботу в наших проєктах із ринковими зарплатами.
Зараз у нашій базі вже 50 кандидатів на стипендію Come Back Home. Інший проєкт нашої благодійної фундації – Create Ukraine – з 2024-го повертає в Україну випускників топових університетів працювати в уряді під час війни. До нашого університету повернулися постдоки й професори-українці з Джорджтауну, Польської академії наук, Імперського коледжу Лондона.
У цих історіях один патерн. У кожній є міжнародна якість (проєкт, донор, програма). У кожній є ресурс (стипендія чи гідна зарплата). І амбіція не «повернутися», а щось змінити чи збудувати: впливати на країну з уряду чи створити найкращий науковий центр. І в кожній є «екстраробота», бо можливості треба створювати: щоб були ресурси, фундація робить фандрейзинг; щоб талановиті математики й фізики могли вчитися в Україні, ми відкривали під них факультети. Отже, мій рецепт – міжнародна якість, ресурс, амбіція та проактивність. Ці компоненти вже дають результат.
інфографіка Станіслава Бриленко
Що порадити державі? Я зосередився на студентах, бо я ректор. Але держава могла б заохочувати молодь і в бізнесі – спеціальними пільгами чи кредитами, аби молоді люди могли купити житло чи почати власну справу.
Насамперед держава – регулятор. Вона може впливати на творення таких проєктів, а ще – зменшувати бюрократичну ціну повернення: визнавати західні тести й дипломи для абітурієнтів, прискорювати нострифікацію, мати окремі контракти чи стипендії для повернення.
Матеріал опубліковано у журналі Forbes Ukraine №3 [42] за серпень – вересень 2026 року.
