Україна ненавмисно створила одну з найдосвідченіших батарейних індустрій в Європі. Павел Білєк, експерт Berlin Economics і старший науковий радник TIDE Centre Оксфордського університету, пояснює, як перетворити воєнні компетенції на фундамент нової промисловості
Новий журнал Forbes Ukraine – у продажу з безкоштовною доставкою
Четвертий номер Forbes Ukraine у 2026 році – про людей і бізнеси, які вже сьогодні визначають майбутнє країни. Усередині – «30 до 30», 15 перспективних ветеранських компаній, 20 франшиз із потенціалом зростання, Говард Баффет і $1,4 млрд допомоги Україні, ціна війни для бізнесу та українське мистецтво воєнного часу.
За кілька років Україна стала одним із найбільших споживачів і виробників літій-іонних батарей. У 2025 році країна виробила близько 4 млн дронів, у 2026-му може виробити до 6 млн. Кожен потребує батарейного блоку.
У 2025-му Україна також встановила майже 3 ГВт·год систем накопичення енергії – на енергетичних обʼєктах, підприємствах і в домогосподарствах. За оцінкою Української асоціації сонячної енергетики, щонайменше кожна пʼята київська квартира має систему накопичення. Є й промисловий попит – зокрема від виробників електротранспорту.
Інноваційний хаб, який вже працює
Після чотирьох із половиною років війни Україна має один із найінноваційніших секторів оборонного машинобудування в Європі – це оцінка Євросоюзу. Зворотний звʼязок із фронту стискає цикли розробки до тижнів замість років. До 2022 року в Україні було близько семи виробників дронів, сьогодні – близько 500. Їх підтримують приблизно 300 виробників компонентів: двигунів, оптики, електроніки, корпусів і батарей.
Воєнні технології часто заробляють у цивільній економіці більше, ніж на фронті, – так було з GPS та інтернетом, які створювались для армії США, а гроші принесли в логістиці, картографії та електронній торгівлі.
Індустрія навколо батарей і силової електроніки може пройти той самий шлях: перетворювач на зарядній станції для дронів – те саме технологічне сімейство, що й перетворювач у зарядному депо для автобусів чи сонячному інверторі. Львівська компанія, яку з міркувань безпеки не називаю, переобладнала автомобільні акумуляторні елементи в батарейні блоки для безпілотників із нерухомим крилом – дальність польоту зросла з 30 до майже 200 км.
Комерційну логіку підсилює геополітика: глобальний батарейний ринок надзвичайно концентрований, і це створює стратегічні залежності на всіх етапах постачання. ЄС поставив за мету покривати всередині Союзу 40% власних потреб у батарейних потужностях, але прогрес відстає від амбіцій. Україна вже стала оборонним партнером Заходу – та сама логіка може поширитися на сегменти батарейного ланцюга, де Європі потрібні диверсифіковані постачальники.
Розсилка Forbes AI: штучний інтелект очима тих, хто ризикує грошима
Не підніматися вгору ланцюгом, а розширювати його
Позиція України в ланцюгу вартості поки обмежена: країна імпортує акумуляторні елементи та збирає з них блоки. Самих елементів – де формується значна частина доданої вартості – Україна не виробляє. Ще вище – літієвий сектор на початковій стадії: видобувна й переробна промисловість потребуватиме років і мільярдів євро, і навіть це не гарантує успіху. Масштаб залежності вимірюваний: у 2024 році Україна імпортувала літій-іонних батарей на $814 млн. Тому найближча можливість – не стільки підніматися вгору ланцюгом, скільки розширювати присутність у ньому.
Містком можуть стати компетенції з оборонного виробництва. Проєктування блоків, електроніка систем управління, термоконтроль і безпека – ті самі складові в дроні, автобусі й на підстанції. Українські компанії вже відпрацювали їх на практиці. Виробництво дронів і після війни залишатиметься експортною індустрією, але це не єдиний ринок для цих технологій.
Найбільший – енергетика. Накопичення робить розподілену сонячну генерацію життєздатною, коли мережа – ціль для атак. Попит структурний, а не лише воєнний: за оцінкою Міжнародного енергетичного агентства, до 2030 року Україні потрібно близько 5,6 ГВт·год систем накопичення, тоді як чинні стимули забезпечать лише 1,4 ГВт·год. Українські компанії вже заповнюють прогалину – KNESS розробляють батарейні кластери й системи керування для перших в Україні промислових систем накопичення.
Другий напрям – електричний громадський транспорт. Компанія з Броварів (не називаємо з міркувань безпеки) розробляє власні системи управління батареями і збирає блоки в сертифікованій лабораторії. Львівський Electron у 2025 році запустив серійне виробництво електробуса власної розробки з локалізацією понад 40% і приблизно 250 українськими постачальниками, за даними ЦТС. Парк громадського транспорту потребує оновлення, і більшість нових машин буде електричною: проєкт державної інвестиційної програми передбачає понад 8000 одиниць електротранспорту на наступне десятиліття. Батарейний блок – 35–50% вартості електробуса, тобто найбільша імпортна складова і найцінніший елемент для локалізації. Євроінтеграція відкриває й експортні перспективи: Україна має одну з найбільших у світі тролейбусних мереж – і може експортувати разом із технологіями багаторічний досвід її експлуатації.
Що далі?
Щоб сектор масштабувався, звʼязки між цими індустріями треба створити й закріпити. Сьогодні виробники оборонної продукції, енергетичного обладнання та електротранспорту майже не взаємодіють системно, хоча розвʼязують значною мірою ті самі технологічні проблеми: батареї для дронів, накопичення для мережі, зарядні станції, тягові системи.
Одне з рішень – Інститут батарейної індустрії за моделлю UK Battery Industrialisation Centre у Британії чи Fraunhofer Research Fab Battery Cell у Німеччині. Це не наглядові органи, а спільна інфраструктура: пілотна виробнича лінія, випробувальна лабораторія, підготовка кадрів. Вона знижує витрати на тестування й сертифікацію замість того, щоб кожен виробник будував власну. Другий крок – визначити батарейний сектор одним із пріоритетів промислової політики з конкретними механізмами координації та підтримки.
Бракує не технологій. Бракує рішення розглядати батарейний сектор як повноцінну індустрію, а не як похідну від оборонних потреб. Саме воно визначить, чи залишаться створені війною компетенції частиною воєнної економіки – чи стануть фундаментом нової української промисловості.
