Наприкінці червня китайський художник Ай Вейвей приїхав у Київ. Митець працював над роботою із металевих сфер, перетягнутих пофарбованою камуфляжною тканиною. Відкриття інсталяції заплановане на вересень 2025 року. Що Вейвей побачив у столиці воюючої країни і про що його робота?
Купуйте річну передплату на 6 журналів Forbes Ukraine зі змістовними матеріалами, рейтингами та аналітикою від 1 350 грн.
«Три досконало пропорційні сфери та військовий камуфляж, пофарбований у біле», – так називається інсталяція, яку китайський художник Ай Вейвей, 67, створює на київському ВДНГ. Відкриття виставки заплановане на 14 вересня.
Митець виконав інсталяцію на замовлення платформи Ribbon International. Чому організація запропонувала співпрацю саме Вейвею? Він послідовно виступає на захист прав людини та свободи слова, пояснюють в Ribbon на запит Forbes Ukraine. Однією з тем творчості Вейвея є вимушена міграція – він і сам поїхав з Китаю 10 років тому після тривалих переслідувань з боку держави.
Вартість «Трьох досконало пропорційних сфер та військового камуфляжу, пофарбованого у біле» у Ribbon International не розкривають, посилаючись на те, що це неприбутковий проєкт. На аукціонах роботи Вейвея коштують мільйони. Одна з найдорожчих його інсталяцій, «Коло тварин / Голови зодіаку (І)», пішла з аукціону за близько 196 млн грн ($4,6 млн).
Вартість «Трьох досконало пропорційних сфер та військового камуфляжу, пофарбованого у біле» у RIBBON International не розкривають. Фото інфографіка Аліна Кохан
Частина художньої спільноти в Україні насторожено відреагувала на інсталяцію Вейвея в Києві: мовляв, запрошувати художника з Китаю говорити про важливість миру, зафарбовуючи камуфляж, – це ігнорувати контекст.
Як сам Вейвей бачить суть своєї інсталяції? Чому він погодився на цю роботу та яким побачив воєнний Київ? Бліц-інтервʼю із Forbes Ukraine.
Художник відповідав на питання письмово. Відповіді скорочено та відредаговано для ясності.
Ви нещодавно відвідали Україну. Це ваш перший візит сюди? Що справило найбільше враження?
Це була не перша моя спроба відвідати Україну. П’ятнадцять років тому, у 2010-му, мене запросили бути членом журі на заході арт-центру, присвяченому майбутньому мистецтва. Але вже на митному контролі в аеропорту поліція повідомила мені, що я не маю дозволу залишати країну. Тоді я втратив цю можливість. І ось тепер, нарешті, моя перша поїздка до України.
Мої враження надзвичайно складні. Це європейська нація у війні, що зазнала колосальної травми та витримала неймовірний тиск. Проте в моїх зустрічах з людьми я бачив непохитну віру та незламну волю. Майже кожен, кого я зустрічав, передавав це відчуття.
До поїздки у вас, напевно, були власні уявлення про країну у війні. Як це співвіднеслось із реальністю?
У медіа Україну зображають як місце, де постійно загрожує небезпека життю. За кілька днів перебування у Києві я жодного разу не чув сирен, не бачив явних ознак війни. Люди, здавалося, жили відносно звичайним життям.
Ми відвідали багато місць, які залишили невитравне враження. За сприяння українських залізничників два дні поспіль ми знімали, як солдати вирушають з Києва і як поранених доставляють із фронту.
Моє враження: ніхто не хоче йти на поле бою. Прощання на пероні болісні. Не всі солдати молоді – багато кому за сорок чи п’ятдесят, вони справляють враження інтелектуалів або професіоналів сфери технологій. У них є літні батьки, діти, обов’язки. На вокзалі їх проводжали друзі й рідні. Атмосфера була глибоко сумною, подекуди відчувалася навіть безнадія. Щойно ці солдати залишають домівки, їх кидає у найсуворіші умови війни.
Я відвідав заводи, що виробляють та ремонтують залізничне обладнання. Це підприємства, які працюють на такому застарілому обладнанні, що воно нагадало мені Китай 1970–80-х років – здебільшого це релікти радянської епохи.
Ми були у маленькому ательє, що переробило тисячі комплектів форми під потреби жінок-військових. Подібні громадські та молодіжні ініціативи поширені по всій Україні – від пошиття форми до виробництва дронів. Усі вони передають одне й те саме послання: «Ми ніколи не здамося».
Незалежно від того, як розгортатиметься війна, кожен, кого я зустрічав, висловлював непохитну впевненість. Вони розуміють, що перемогти у цій війні буде надзвичайно складно, можливо, майже неможливо – не можна перемогти народ, який відмовляється коритися. Чи це питання характеру, чи душі – це в них у крові.
Чому ви погодилися створити інсталяцію на замовлення в Україні?
Я довго розмірковував, перш ніж погодитися. З моменту мого від’їзду з Китаю у 2015–му мене глибоко турбує доля біженців та стан міжнародних прав людини, включно з нинішнім станом глобальної політики. Більшість свого життя я провів у Європі. Як біженець – людина, яка не може повернутися на батьківщину – я відчуваю глибоке занепокоєння щодо шкоди, якої війна завдає людям.
Але визначитися з мовою чи формою, у якій висловити це через мистецтво, надзвичайно складно. Проблема не у відсутності натхнення, а у тому, як транслювати у художнє висловлювання переживання – про людське життя, права та фундаментальні якості, які ніколи не можна порушувати, а слід захищати.
Стикаючись із цілком реальною війною, де щодня гинуть люди, мені потрібно було знайти спосіб поєднати концептуальне мислення з жорсткою дійсністю.
Ай Вейвей сторює інсталяцію на замовлення платформи RIBBON International. Фото Getty Images
Як би ви описали основне послання інсталяції? Що мають винести глядачі?
Ця робота про війну та мир – про те, як ми оцінюємо людські вчинки. Про цінності, закладені в історії та в сучасності, включно з поняттями безпеки, справедливості та основними принципами, що регулюють відносини між державами.
Це про те, як запобігти війні, адже війни починають люди. Кожна сторона вважає свої причини легітимними.
Люди – раціональні істоти, схильні шукати вигоди й уникати шкоди, але війна неминуче приносить руйнування та смерть. Сьогодні війни не обмежені одним регіоном; вони палають на Близькому Сході та в Європі. Цей конфлікт може перерости в неконтрольовану Третю світову війну – таку, що здатна призвести до знищення людства. Якщо це станеться, Четвертої світової вже не буде.
Найнагальніше завдання сьогодні – захист миру. Мир – не лише геополітика чи економічні інтереси держав, а й умови життя кожної людини, виживання кожної дитини, кожної жінки, кожної літньої людини.
Розкажіть більше про інсталяцію. Наприклад, ви використовуєте камуфляж. Звідки ви взяли цей матеріал?
Описувати витвори мистецтва словами складно, бо частина мистецтва завжди залишається поза межами мови. Але можу поділитися ключовими фактами.
Серцем інсталяції є мій твір під назвою Divina Proportione, який я створив близько 20 років тому. Він досліджує ідею досконалих пропорцій та черпає натхнення у мислителів Відродження, зокрема Леонардо да Вінчі, які захоплювалися загадковим порядком геометрії.
Для цієї інсталяції я зробив три сфери – велику, середню та малу – для Павільйону 13, це виставкова зала радянської доби 1960-х років, спочатку збудованої для виставки досягнень вугільної промисловості. Це будівля у стилі модернізму, але її конструкція має ознаки грубості та неточності, характерні для радянської епохи – у формах, матеріалах, ремеслі.
Я повернувся до форми «божественної пропорції» і покрив її камуфляжною тканиною власного дизайну. З першого погляду вона нагадує військовий камуфляж, але візерунок складається з зображень котів, яких ми рятували або з якими жили.
Коли ми закінчили із дизайном і друком тканини, почали працювати із фабрикою, що виробляє стандартну військову форму, щоб пошити трохи менше ніж 1000 комплектів одягу з цього матеріалу. Ці комплекти використовувалися для повного обгортання трьох сфер і їх з’єднання. Останнім етапом стало нанесення на всю поверхню камуфляжної форми промислової білої фарби для стін – це не простий камуфляж, він водночас прихований і переписаний.
Чи мали ви можливість ознайомитися з українським сучасним мистецтвом? Які художники чи роботи справили на вас враження?
Ні, не мав на це часу.
Дайте практичну пораду українським художникам, які хочуть вийти на глобальний рівень. Як їм привернути увагу арт-дилерів, колекціонерів та власників галерей?
Сучасний арт-світ глибоко корумпований. Що б ви не робили, якщо це не служить фінансовим інтересам або не приносить слави, ймовірність привернути увагу низька.
Та все ж у мене є порада – бо перед моїм від’їздом п’ятеро українських художників прийшли на вокзал, щоб провести мене. Таке зі мною трапилось вперше. У цих художниках я побачив ідентичність та щирість, які бачу в собі.
Вони сказали мені: «Сподіваємося, ще побачимося». Я відповів: «Ми живемо в надзвичайно складний час, позначений соціальними потрясіннями. Війна приносить величезні страждання. Але саме в таких обставинах може народитися сильне мистецтво».
Тож я покладаю на них великі надії.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
