Стартап від Бога. Що потрібно знати підприємцю про Український католицький університет

Грудень 2019-го. Велика зала в київському Hilton. На екрані прокручуються прізвища родин та назви компаній разом із сумами пожертв. Зі сцени сходить чоловік в одязі священника. З мікрофоном у руках він обходить круглі столи, за якими його уважно слухають кілька сотень бізнесменів, політиків, лідерів думок з дружинами та чоловіками. Присутні й діти.

Спікер переходить з української на англійську й навпаки. «Чому ви підтримуєте цей університет?» – питає він.

Триває 12-та щорічна зустріч друзів Українського католицького університету (УКУ). Деякі учасники списку найбагатших українців заздалегідь запланували «вікно» на цей вечір, аби почути людину з мікрофоном.

«Ми хочемо вплинути на цю країну», – продовжує президент УКУ Борис Ґудзяк, 59. Він прилетів до України з Америки, де очолює Філадельфійську архиєпархію Української греко-католицької церкви в сані митрополита.

«Ви ніколи не пошкодуєте, що дали гроші цьому університету!» – людина, що створила УКУ, повторює це різними словами на кожній київській зустрічі. «Сягайте глибоко в кишеню – і лівую, і правую. Давайте, щоб боліло!» – другий лейтмотив. І люди сягають.

УНІВЕРСИТЕТ

УКУ – один із найкращих університетів країни, і це є науковий факт.

Незважаючи на повну відсутність фінансування від держави, УКУ забезпечує найкращий у країні рівень витрат на одного студента – 88 000 грн у 2019/2020 академічному році, якщо, звісно, не звертати уваги на знаменитий «поплавок», або Університет культури і мистецтв Михайла Поплавського.

Факультет прикладних наук УКУ, що відкрився 2015 року, набирає на комп’ютерну програму 77 найкращих випускників українських шкіл. Прохідний бал ЗНО на цю спеціальність у 2019-му становив 198,5, половина студентів узагалі мають 200 із зовнішнього оцінювання, каже проректор УКУ Наталія Климовська. З моменту відкриття програми факультет закінчили тільки 60 осіб, розповідає його декан Ярослав Притула. Не надто велика кількість. Але якість, на його думку, важливіша. Притула пишається, що майже всі новостворені відділи R&D у львівських софтверних компаніях заповнені випускниками його факультету.

УКУ збудував інфраструктуру, якої немає в жодного традиційного університету в Україні. «Колегіум нічим не відрізняється від того, що ми бачили в гуртожитках Стенфорда чи інших американських університетів», – каже Катерина Загорій, яка разом із чоловіком, власником фармкомпанії «Дарниця» Глібом Загорієм, регулярно жертвує УКУ сотні тисяч доларів. Сенатор УКУ та відомий бізнес-консультант Адріан Сливоцький, 68, згадує типове враження своїх американських знайомих, котрі вперше потрапляють до УКУ: «Де ми – в університеті чи в одному зі стартапів Силіконової долини?»

Центр Шептицького, що вміщує бібліотеку університету, – зразок сучасної освітньої архітектури європейського рівня. Навіть у спільноті УКУ мало хто вірив у реалістичність цього задуму, каже Катерина Загорій. Проте настанова патріарха Йосифа Сліпого «Бажайте великого» спрацювала. Один із найбільших українських меценатів Костянтин (Джеймс) Темертей, 78, виділив на проєкт $5 млн. «Що може бути більшим, ніж знати що моє ім’я та ім’я моєї дружини, сім’ї назавжди асоціюватиметься з українським святим, людиною і героєм митрополитом Андреєм Шептицьким», – передає річний звіт ректора УКУ слова Темертея. Ще мільйон надав уряд Німеччини. Все інше було справою техніки. Спроєктована німецьким архітектурним бюро Штефана Беніша будівля вартістю $7 млн була урочисто відкрита у вересні 2017 року.

Це дивний університет. Він регулюється нормами Ватикану, але намагається бути на вістрі часу. Колонку для НВ про майбутнє вищої освіти проректор Тарас Добко починає з енцикліки Папи Франциска, а закінчує цитатою з колумніста The New York Times Девіда Брукса про особистісне зростання.

Поєднувати сучасність із 2000-літньою традицією нелегко. УКУ мусить враховувати інтереси та почуття різних спільнот вірян, каже Добко, 49. Це в Америці консервативні чи ліберальні католики можуть обирати між десятками католицьких закладів, що краще пасують їхньому світогляду. Бути єдиним католицьким вишем в Україні – значить, враховувати інтереси декількох груп, що мають право вето.

У 2010-му редактор Ігор Балинський заснував дворічну магістерську програму з журналістики на гуманітарному факультеті УКУ. Як поєднати необмежений скепсис неупередженого репортера з культурою одкровення, яке неможливо поставити під сумнів? «Очевидно, що парадокс світської програми і людей типу мене, які не належать до жодної церкви і які толерантно ставляться до тих речей, які церква вважає гріхом, цей парадокс відчувався», – згадував соратник Балинського Отар Довженко вже після того, як 2017 року вони відійшли від управління Школою журналістики. Дожвенко віддає належне керівництву університету: «Мені ніхто зауважень не робив». Але надії на те, що програму вдасться масштабувати, виявилися марними: у 2020 році школа набирає 25 студентів. Так само, як і 10 років тому.

Конфлікти довкола УКУ свідчать про вагу інституту, про який ще 10 років тому мало хто чув навіть у Львові. Проректор, відповідальний за фінанси університету, Любомир Тарновський перейшов до УКУ на початку 2010-х з «Галнафтогазу». «Ти в монастир пішов чи куди, дивувались друзі», – згадує він. «Я зрозумів, наскільки відважним був владика Борис, – розповідає Сливоцький про свій перший візит до УКУ наприкінці нульових. – Там майже нічого не було: якась будівля, небагато занять, небагато людей». 

За шість років після Революції гідності УКУ зріс більш ніж у два рази: з 717 студентів у 2014-му до 1675 у 2019/2020 академічному році. Проблеми впізнаваності більше немає.

ФАУНДЕР

До кінця нульових УКУ жив переважно в уяві людини, яку спільнота університету кличе владика Борис. Кампусу ще не було, і він завзято сплітав мережу відносин, підтримувачів, партнерів, міць якої стала зрозумілою тільки після двох десятиліть праці.

Борис Ґудзяк народився в Сіракузах (штат Нью-Йорк) в сім’ї, що втекла з Галичини від Совєтів і брала активну участь у житті української громади в еміграції. Борису було сім, коли він познайомився з Йосифом Сліпим, який провів у радянських концтаборах 18 років. Його звільнили на початку 1963-го, коли Микита Хрущов шукав наближення з Ватиканом. Патріарха вважають одним із прототипів героя роману Моріса Уеста «Черевики рибалки», який 1963 року був визнаний американським бестселером номер один у своїй категорії. Герой Уеста – українець, який після обрання Папою рятує світ від апокаліптичного конфлікту наддержав.

Висланий на Захід, Йосиф Сліпий заснував Український католицький університет у Римі. Коли його запитували, де він візьме кошти, яких бракує навіть на українську гімназію, патріарх відповідав: «Ви сі не грізіт, гроші будут».

«Він був лідером у найбільшому змаганні 20-го століття і тому він може нас вчити про змагання 21-го, – згадував Ґудзяк про патріарха, з яким провів три роки в семінарії. – За його прикладом я хотів би в житті йти». Ґудзяк закінчив Сіракузький університет та захистив дисертацію зі славістики в Гарварді. У 1988 році пів року стажувався в Києві – офіційно для вивчення української мови, але справжньою метою було знайомство з діячами підпільної церкви, яким уже скоро судилося вийти з підпілля.

У 1992-му 31-літній Ґудзяк повернувся до України з наміром залишитися назавжди. Глава відновленої УКГЦ Мирослав Іван Любачівський запропонував йому працювати над проєктом університету, що мав стати продовженням Львівської богословської академії, яку заснував митрополит Шептицький і першим ректором якої був патріарх Сліпий.

Студентці Львівської політехніки Климовській, котра прийшла 1992 року на співбесіду з молодим американцем, Ґудзяк видався якимось «прибульцем із космосу»: «Він починає дивитись у далечінь і розповідати: «У нас є дуже великі плани…», і на 10 хвилин – історію. А я дивлюсь на нього і думаю: «У нього нічого не вийде – в того американця».

На ділі дар переконання «того американця» виявився сильнішим за її скепсис. Климовська стала першим співробітником УКУ, що офіційно з’явився на світ за 10 років.

«Ми хотіли відповісти на виклики тоталітаризму – на цей страх, на цю міжособисту недовіру, – розповідав про задум університету владика Борис. – Основне питання було – як допомогти молодим людям бути вільними у спілкуванні, як навчити їх робити свої професійні речі без корупції, без плагіату».

Першими проєкт підтримали іноземці. Серед них – фонд Porticus, який із середини 1990-х координує благодійність нащадків Клеменса та Авґуста Бреннінкмеєрів, які заснували бізнес, нині всесвітньо відомий під брендом C&A. Уже в 2010-ті роки цей фонд, за словами Климовської, надав УКУ $20 млн, що дало змогу перевиконати ціль фандрейзингової кампанії 2010–2016 років і зібрати $67,1 млн на побудову кампусу й операційні витрати.

«Неукраїнці повірили в цей університет більше, ніж український істеблішмент, – розповідав владика Борис. – Аж потім я зрозумів, що це божий помисел, бо якщо на тебе не звертають уваги, принаймні тобі не перешкоджають». У цьому він переконався за часів Януковича, коли істеблішмент таки звернув увагу на університет. Спочатку СБУ запропонувала йому задекларувати політичну благонадійність, підписавши якийсь папірець. Ректор УКУ, котрий раз у раз нагадує студентам максиму «себе можна продати тільки раз», у традиціях радянських дисидентів миттєво надав розголосу цій спробі. Реакція друзів УКУ, зокрема і Держдепу, не забарилася, після чого СБУ видала це за непорозуміння. Облога з боку Міносвіти під керівництвом Табачника тривала аж до 27 грудня 2012 року: чиновники намагалися позбавити університет акредитації, аби він не міг видавати дипломи державного зразка.

У кінці 2013-го студенти та адміністрація УКУ вийшли на Майдан.

СТАРТАП

«Той, хто шукає гроші, їх не знайде – треба плекати людські стосунки», – один із головних принципів президента УКУ.

Як це відбувається на практиці? Сливоцький (ви можете прочитати його колонку в цьому номері) знає владику Бориса з кінця 1970-х. У другій половині 2000-х той запросив давнього знайомого до Львова подивитись, як вибудовується університет. «Потім запросив ще раз і ще раз», – згадує Сливоцький. Під час одного з візитів засновниця Львівської бізнес-школи (частина УКУ) Софія Опацька запропонувала всесвітньо відомому консультанту прочитати короткий курс для студентів школи. 7 листопада 2010 року, під час туру Ґудзяка по Америці, Сливоцький пожертвував на розвиток УКУ $150 000, після чого став регулярним жертводавцем. Для цієї статті Сливоцький порахував обсяг пожертв, який зробили на потребу УКУ він та його дружина Христина: $3,3 млн.

Сливоцький – нетипово щедрий меценат, але шлях, яким він долучився до спільноти університету, є цілком типовим. Приїжджайте до УКУ, закликає владика Борис на кожній зустрічі. Потім – прочитайте лекцію, потім – невеликий курс. Або підтримайте талановитого студента, або нову навчальну програму. І людина, що симпатизує цьому закладу, сильніше і сильніше долучається до його підтримки.

Коли я кажу президентові УКУ, що прийоми, які він застосовує, звуться в маркетингу «лійка продажів», він виглядає не дуже здивованим.

Справа не тільки у прийомах. УКУ – це стартап, наполягає Сливоцький. Але чи можна зберегти драйв стартапу після того, як фаундер відійшов від керівництва? З 2012 року ректором УКУ замість Ґудзяка, що його церква відрядила на служіння за межами України, став отець Богдан Прах.

Відповідь Сливоцького – фаундер створив феноменальну команду. «Вони дотримуються філософії Безоса, який каже, що кожен день – це день перший, – зазначає він. – Завжди в боротьбі, подряпинах, але веселі, сфокусовані, дуже швидкі. Ніщо з цього не характеризує традиційну корпорацію – а я, повірте, бачив їх кілька сотень».

Духу стартапу притаманне постійне експериментування. УКУ тестує ідею розширити коло своїх жертводавців із десятків тисяч – а станом на травень 2018 року УКУ налічував 20 000 меценатів, що підтримали його протягом двох десятиліть, – до сотень тисяч. Програма дозволяє постійно підтримувати університет дрібними внесками – по 250 чи навіть 50 грн. Такого у світі не існує? Але уявіть, що це може стати реальністю, переконує Сливоцький. Бонус: якщо це вдасться зробити, Україна зробить внесок у світову історію підприємництва.

ЕКСПАНСІЯ

Для української спільноти УКУ є дві визначальні події на рік: груднева зустріч у Києві і весняний благодійний бал «Перелаз» у Львові. Цього року на «Перелазі», що був запланований на 24 травня, команда збиралася оголосити радісну новину: $2 млн на добудову другого колегіуму на 300 місць зібрано.

У грудні 2019 року президент УКУ заявив про план відкрити у вересні колегіум-2, аби прийняти 300 нових мешканців уже в новому академічному році. Згадав він і про те, що для цього треба знайти $2 млн. А вже 13 січня 2020-го фандрейзери УКУ завітали до засновника компанії МХП Юрія Косюка. «Розмова була непроста, – згадує Климовська. – Він ставив під сумнів усе: чи взагалі потрібні університети, навіщо закладу колегіум, хай студенти десь там живуть, немов передчував цю кризу». Згодом крига скресла: мільярдер погодився допомогти, але за однієї умови. «Косюк намалював коло, посередині провів лінію і каже: я даю мільйон, якщо ви знайдете мільйон від українських жертводавців», – розказує Климовська.

Пошук мільйона тривав два місяці. 14 березня завдання було виконане. $300 000 пообіцяла виділити сім’я Загоріїв, $200 000 – засновник інвесткомпанії Dragon Capital Томаш Фіала, по $100 000 – Петро Порошенко, SoftServe Тараса Кицмея та «Галнафтогаз» Віталія Антонова. Ще $200 000 мало надійти від шести жертводавців, зокрема й «Нової пошти».

Косюк привітав фандрейзерів УКУ з їхнім успіхом. «Нумо переживемо карантин і повернемося до цього питання», – переповідає його слова Климовська.

Готуючи цю статтю, я поцікавився у представника Косюка, чи все залишається в силі. Відповідь була «ні»: «Пандемія внесла свої корективи в плани компанії, та найближчого року ми спрямували кошти на допомогу людям в частині запобігання інфекції та подолання її наслідків». Для учасників «толоки» навколо колегіуму це неприємна новина. Адже Фіала, наприклад, уже переказав свою пожертву на рахунок УКУ.

Приватна установа, УКУ, має ретельно рахувати гроші. Останні шість років університет успішно нарощував частку недонорських доходів, тобто оплату за навчання та інші послуги. Вона зросла з 21% в 2014 році до 36% у 2019-2020-му. Але досягнення цілі в 50% нині під великим сумнівом, визнає проректор Тарновський. Якщо криза буде затягуватись, доведеться скорочувати зарплати викладачам – усе як у будь-якому приватному бізнесі, що може розраховувати лише на власні сили.

Коронакриза кидає виклик не тільки конкретним проєктам та сталості операційних фінансів. Президент УКУ уважно стежить за дискусією, що точиться навколо майбутнього університетів. На своїй сторінці у Facebook він перепощує доповіді McKinsey, одна з яких розглядає три сценарії впливу кризи на американську вищу освіту. Всі три передбачають економічні втрати, з якими більшість американців не мала справи за все життя. Найоптимістичніший сценарій – що університети та коледжі повернуться до business as usual влітку 2020-го, найпесимістичніший – восени 2021-го.

Є клімат, а є погода, передає слова Сливоцького Климовська. Хай би якою жахливою була погода, клімат можна передбачати. Сливоцький, якого на сайті LvBS названо «бізнес-футуристом», каже мені, що коронакриза тільки увиразнила недоліки вищої освіти, які прекрасно відомі протягом десятиліть. На його думку, університети нині мають відповісти на три виклики. По-перше, перетворити студента з пасивного отримувача знань на активного менеджера свого навчання. По-друге, переосмислити, як правильно використати час студентів та дорогоцінний час професорів, аби студенти могли змінювати світ. І третє – знизити бар’єр між освітою і практикою. «Будь-яка програма, що поєднує навчання в університеті і роботу в зовнішньому світі, може бути драматично ефективнішою, ніж застарілі лекції професора в авдиторії з 200 студентами», – каже Сливоцький.

У грудневій промові 2014 року владика Борис так окреслив місію УКУ: «Ми маємо змінювати і Схід, і Захід, наша місія не зупиниться, доки цю гідність не буде переживати кожен і в Москві, і на Камчатці, доки європейські цінності не будуть знову оцінені в Амстердамі, Парижі і на цілому цьому континенті, який так потребує України».

Амбітна візія, але чи підкріплена вона діями? УКУ з його менш ніж 2000 студентів залишається краплею в океані української вищої освіти. Чи не варто прискорити експансію, запитую я владику Бориса. «Дуже складно мати високу якість і велику кількість. Це можна робити, якщо ти продукуєш метал чи айфони, – відповідає він після невеликої паузи. – Я часом цими останніми роками переживав, що УКУ зашвидко розвивається, бо механізм виховання вимагає, щоб виховники були на певному рівні».

УКУ не прагне гегемонії в освіті. «Але ми можемо засвідчити про певну якість життя і запросити інших у себе по-своєму її шукати, – говорить президент університету. – Ця якість є любов, любов не можна нав’язати».

Опубліковано у першому виданні журналу Forbes (червень 2020)