Британський уряд опинився в епіцентрі «ідеального шторму»: поразка на місцевих виборах спричинила внутрішній бунт у Лейбористській партії, а політична невизначеність вдарила по фінансових ринках. Попри зростаючий тиск і заклики до відставки, Кір Стармер утримує владу і не планує йти у з посади. Чи вдасться йому втримати контроль над урядом у цих умовах? Головні висновки з матеріалів Politico, Financial Times та The New York Times.
Заощаджуйте, отримуючи 6 журналів за ціною 4
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за 1 799 грн замість 2 400 грн. Читайте головні історії українського бізнесу, ексклюзивні рейтинги та глибоку аналітику в кожному номері.
Премʼєр-міністр Великої Британії Кір Стармер зіткнувся з політичною кризою. Його Лейбористстька партія втратила на локальних виборах 7 травня близько 1400 місць у місцевих радах, пише NYT.
Невдоволення виборців та членів партії підживлювалося й попередніми урядовими кризами: скандалом навколо Пітера Мандельсона (звільненого з посади посла у США через звʼязки з Джеффрі Епштейном), скороченням виплат на зимове опалення та економічними наслідками війни в Ірані, зазначає NYT.
Попри заклики піти у відставку, Стармер заявив кабінету міністрів, що країна очікує від уряду продовження роботи, та відмовився добровільно складати повноваження, пише NYT.
Чи здатен уряд Кіра Стармера утримати політичну рівновагу у Великій Британії? Та хто може бути наступним прем’єр-міністром? Forbes Ukraine проаналізував іноземні медіа.
Масштаб партійного бунту та «королівський вогневий рубіж»
Після провалу на місцевих виборах розкол всередині Лейбористської партії набув серйозних масштабів. Понад 90 депутатів-лейбористів закликали Стармера піти у відставку або встановити чіткий графік свого звільнення, зазначає Politico.
Цей протест підтримали чотири міністри його кабінету: Міатта Фанбулле, Джесс Філліпс, Алекс Девіс-Джонс та Зубір Ахмед. Вони пішли у відставку та звинуватили керівництво у браку амбіцій, сміливості та втраті довіри з боку громадськості, пише FT.
Крім того, організація Trade Union and Labour Party Liaison Organisation (TULO), яка координує 11 найбільших профспілок Британії, розкритикувавла партію і заявила, що Стармер не має бути її лідером на наступних виборах, зазначає FT.
Водночас премʼєр зберіг значну підтримку лоялістів: понад 150 депутатів публічно виступили на його захист та наголосили на недоречності боротьби за лідерство в партії, пише NYT.
Розсилка Forbes AI: штучний інтелект очима тих, хто ризикує грошима
Кризу тимчасово поставив на паузу запланований на 13 травня виступ Короля Чарльза III у парламенті. Ця подія спрацювала як політичний «вогневий рубіж», оскільки зрив промови монарха вважатиметься неповагою до Букінгемського палацу. Промова Короля Чарльза міститиме 34 законопроекти уряду, зазначає FT.
На тлі цього Шотландська національна партія (SNP) заявила про намір ініціювати формальний вотум недовіри Стармеру, пише FT.
Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер із дружиною Вікторією залишають Даунінг-стріт перед церемонією відкриття парламенту в Лондоні, 13 травня 2026 року. Фото Getty Images
Фінансовий шок: падіння фунта та рекордне зростання боргів
Політична нестабільність вдарила по британських ринках та поглибила економічні проблеми, спричинені інфляцією та війною в Ірані, зазначає NYT. Фунт стерлінгів впав 12 травня на 0,5–0,7%, до $1,35–1,355 за один фунт і залишається на цьому рівні. Відносно євро фунт стерлінгів впав на 0,17%, до 86,72 пенсів за євро, зазначає Reuters.
Акції великих банків знизилися приблизно на 4% через побоювання, що у разі зміни премʼєра новий лідер підвищить банківський податок з 3% до 5%, пише FT.
Найгірша ситуація – на ринку державних запозичень. Прибутковість 10-річних британських державних облігацій підскочила до 5,12–5,13% – це максимум із часів фінансової кризи 2008 року, зазначає FT.
Прибутковість 30-річних облігацій сягнула 5,79%, що є найвищим показником з 1998 року. Таке зростання вартості запозичень може скоротити фінансовий резерв Міністерства фінансів на понад £7 млрд, за оцінками Capital Economics.
Інвестори побоюються, що у разі відставки Стармера новий уряд може відмовитися від жорстких фіскальних правил, що спровокує падіння ВВП на 0,2% і зниження бізнес-інвестицій на 0,5%, пише FT.
Вес Стрітінг, міністр охорони здоровʼя Британії – один із кандидатів на посаду прем'єр-міністра Великої Британії Фото Getty Images
Потенційні наступники Стармера
Стармер користується правилами Лейбористської партії, які ускладнюють зміну лідера у порівнянні з Консервативною партією. Для офіційного старту обрання нового лідера необхідно, щоб щонайменше 81 депутат обʼєднався навколо єдиного кандидата-конкурента. Через фракційні розбіжності цього досі не відбулося, зазначає Politico
Якщо під тиском процедуру все ж буде запущено, основними кандидатами на посаду розглядають трьох політиків.
Вес Стрітінг, міністр охорони здоровʼя Британії. Має підтримку правого крила, проте його репутація постраждала через тісні звʼязки зі скандальним експослом у США Пітером Мандельсоном. Головна проблема Стрітінга – він вагається першим завдавати політичного удару. Він зараз має тверду підтримку лише близько 30 депутатів, чого замало для виклику, за оцінками його ж союзників, пише FT.
Енді Бернем, мер Великого Манчестера. Найпопулярніший політик партії, підтримуваний лівоцентристською групою Tribune, який вважається інвесторами найбільшим ризиком для ринку облігацій. Однак він не є членом парламенту. Щоб вступити в боротьбу, йому необхідно, щоб хтось із чинних депутатів склав мандат, після чого Бернем має виграти довибори, на що підуть місяці, зазначає FT.
Анджела Рейнер, колишня заступниця премʼєра. Фаворитка лівого крила, позиції якої послаблені цьогорічним податковим скандалом. Наразі її союзники воліють почекати на повернення Бернема до парламенту, щоб обʼєднати зусилля лівих сил проти центристів, пише Politico.
«У разі відставки з посади прем’єр-міністра Стармер міг би стати чудовим міністром закордонних справ», – припустив колишній радник глави МЗС Бен Джуда. Потенційні наступники не мають геополітичного досвіду, а Стармер тісно співпрацював з президентом Франції Еммануелем Макроном та канцлером Німеччини Фрідріхом Мерцом і грав лідерську роль у питаннях підтримки України, зазначає NYT.
