Прослухати матеріал
07:45 хвилинНа Мюнхенській безпековій конференції виступив держсек США Марко Рубіо, ключовий меседж його промови – лише обʼєднаний Захід має шанс на відновлення і процвітання. Виступ Рубіо значно відрізняється від минулорічної промови американського віцепрезидента Джей Ді Венса, який не приховував незадоволення європейською політикою. Якою Америка хоче бачити Європу? Forbes Ukraine публікує головне з промови держсека США
Заощаджуйте, отримуючи 6 журналів за ціною 4
Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за 1 799 грн замість 2 400 грн. Читайте головні історії українського бізнесу, ексклюзивні рейтинги та глибоку аналітику в кожному номері.
У європейських столицях з тривогою чекали промови держсекретаря США Марко Рубіо на цьогорічній Мюнхенській безпековій конференції (MSC), говорив напередодні у розмові з Forbes Ukraine дипломат, старший аналітик Rasmussen Global Фредрік Весслау.
Причина – минулорічна промова віцепрезидента Джей ді Венса була просякнута агресією до Європи, ставши символом нової епохи у трансатлантичних відносинах.
«Рубіо довго вважався «яструбом» у зовнішній політиці, але він держсек адміністрації Трампа і має відповідати її політиці, – казав Весслау за два дні до MSC. – Всі затамували подих в очікуванні – атакуватиме він Європу чи буде більш конструктивним».
Яким був Рубіо на MSC 2026? Forbes Ukraine публікує ключові тези промови американського держсека 14 лютого. Спойлер – зал відповів на неї бурхливими оплесками, а голова MSC Вольфганг Ішингер назвав промову меседжем запевнення для Європи.
Промову скорочено та відредаговано для зрозумілості.
Reality check післявоєнної ейфорії від Рубіо
Ми члени альянсу, який врятував і змінив світ. Мюнхенська конференція вперше пройшла у 1963 році на континенті, що був розділений. Лінія між комунізмом і свободою проходила крізь серце Німеччини. За кілька місяців до першої зустрічі Карибська криза поставила світ на межу ядерного знищення.
Друга світова війна все ще була свіжою в пам’яті американців і європейців, коли ми опинилися перед прицілом апокаліптичної катастрофи – радянського комунізму. Тоді наша перемога була далеко не певною. Нами рухала спільна мета, і Європа та США перемогли. Континент був відбудований, а ганебна стіна, що розколола нас, впала разом із «імперією зла».
Ейфорія від тріумфу наштовхнула нас на небезпечну думку, що ми увійшли в «кінець історії». Оману, що всі будуть ліберальними демократіями, а торговельні зв’язки замінять нам державність. Це була безглузда ідея, яка ігнорувала уроки тисячоліть задокументованої історії людства.
Ми прийняли догматичне бачення вільної та необмеженої торгівлі, коли окремі країни навпаки захищали свою економіку й інвестували у військову потужність, вільно користуючись «жорсткою силою».
Розсилка Forbes AI: штучний інтелект очима тих, хто ризикує грошима
Щоб задобрити «кліматичний культ», ми нав’язали енергетичну політику, коли конкуренти експлуатують нафту, вугілля і природний газ. У гонитві за світом без кордонів ми відкрили двері для безпрецедентної хвилі міграції.
Ми зробили ці помилки разом і зобов’язані їх розв’язати.
«У Європі були посіяні зерна свободи»
Під керівництвом президента Трампа США візьмуться за відновлення. Ми готові це робити самі, але сподіваємося на підтримку європейців. Ми належимо один одному – повʼязані вірою, культурою, мовою та жертвами наших предків.
Американці можуть здаватися прямолінійними у своїх порадах. Але нам не байдуже на вас – ми хочемо, щоб Європа була сильною. Національна безпека, якій присвячена ця конференція, не просто про технічні питання чи інвестиції в оборону. А про відповідь на запитання: «Що саме ми захищаємо?». Армії воюють не за абстракції, а за народ і спосіб життя.
Держсек США Марко Рубіо та голова MSC Вольфганг Ішингер, 14 лютого 2026 року Фото Getty Images
У Європі народилися ідеї, що посіяли зерна свободи, верховенства права, університетів та наукової революції. Цей континент дав світу Моцарта, Шекспіра, да Вінчі й Rolling Stones. Склепінчасті стелі Сикстинської капели та шпилі собору в Кельні свідчать не лише про велич минулого, а й про чудеса майбутнього. Вони можливі, якщо ми пишатимемося нашою спадщиною.
Деіндустріалізація – свідомий політичний і економічний вибір, який позбавив нас багатства, виробничих потужностей та незалежності. Це безглузда, але добровільна трансформація економіки, яка зробила нас вразливими перед кризами.
Ми можемо реіндустріалізувати економіку і відбудувати здатність захищатися. Ми повинні зосередитися не лише на військовій співпраці та промисловості, але й на просуванні інтересів на нових рубежах, вивільненні винахідливості й духу для побудови нового «століття Заходу».
Комерційні космічні подорожі та ШІ, автоматизація та гнучке виробництво, створення західного ланцюга постачання критично важливих мінералів – необхідні нам сфери, які визначатимуть XXI століття.
Ми також повинні відновити контроль над національними кордонами. Це не прояв ксенофобії, а акт суверенітету.
Дисфункція міжнародної системи
Нам не слід відмовлятися від системи міжнародного співробітництва, а реформувати її. ООН має потенціал нести добро у світ, але ця організація несправна. Вона не вирішила війну в Газі. Натомість американці визволили полонених і забезпечили крихке, але перемирʼя.
ООН не вирішила війну в Україні – знадобилися американське лідерство та партнерство з країнами, щоб посадити сторони за стіл переговорів у пошуку невловимого миру.
ООН була безсилою стримати ядерну програму шиїтів у Тегерані. Стримали їх 14 бомб, скинутих з американських бомбардувальників B-2. Система також не змогла впоратися із наркотерористичним диктатором у Венесуелі – це зробили сили спеціального призначення США.
В ідеальному світі все вирішується дипломатами та резолюціями, але ми не живемо в такому. Ми не можемо дозволити тим, хто ставить під загрозу стабільність, ховатися за абстракціями міжнародного права, яке вони самі систематично порушують.
Це шлях, на який стали президент Трамп і США. Це шлях, на який ми просимо вас у Європі приєднатися.
Марко Рубіо та Фрідріх Мерц на MSC у Мюнхені, 13 лютого 2026 року Фото Getty Images
«Повернути відчуття самих себе»
У 1945-му, вперше з часів Колумба, світ почав стискатися. Європа була в руїнах, половина її населення жила за «залізною завісою». Великі західні імперії, прискорені безбожними комуністичними революціями, занепадали. Тоді, як і зараз, багато хто вірив, що доля Заходу – бути кволим відлунням минулого.
Проте наші попередники визнали: занепад – це вибір, від якого вони відмовляються. Ми хочемо, щоб наші союзники могли захистити себе. Щоб жоден ворог не спокусився випробувати нашу колективну силу. Ми не хочемо, щоб союзники були скуті почуттям провини чи сорому. Ми хочемо, щоб вони пишалися культурою і розуміли: ми – спадкоємці великої та благородної цивілізації.
Не треба виправдовувати зламаний статус-кво, треба знайти, як його виправити. США не цікаво бути тихим сторожем керованого занепаду Заходу. Ми прагнемо оживити стару дружбу – альянс, який не паралізований бездіяльністю через страх зміни клімату, війни чи технологій. Єдиний страх, який ми маємо відчувати, – страх сорому, що ми не залишимо наші нації сильнішими та багатшими для наших дітей.
Разом ми не просто відновимо розсудливу зовнішню політику, а й повернемо відчуття самих себе. Відчуття, яке відновить наше місце у світі й відкине сили цивілізаційного стирання, які сьогодні загрожують Америці та Європі.
Кінець трансатлантичної ери не наша мета. Для американців дім може бути на Західній півкулі, але ми назавжди залишимося дитиною Європи. Я сьогодні тут, аби сказати: «Америка прокладає шлях до нового століття процвітання. І хоче робити це з вами – нашими найстарішими друзями».
