Людству ще далеко до миру і гармонії на Землі, проте і загарбницькі війни перестали бути нормою. Чому майже весь цивілізований світ відмовився від насильницького захоплення територій сусідів?
The Economist провів аналіз ключових факторів, які вплинули на відмову агресивного захоплення територій – Forbes пропонує стисле резюме матеріалу.
⚡️Даруємо 700 грн знижки на річну підписку на сайт Forbes. Діє з промокодом 700 до 28.04 Оформлюйте зараз за цим посиланням
Війни стали рідкістю від часу закінчення Другої світової війни і на це є багато причин. Не можна сказати, що вони зовсім зникли, та й зниження кількості війн між країнами – це не те саме, що і мир: громадянські війни, репресії всередині держав та інші види масових насильств продовжують існувати. Проте випадки, коли одна країна відправляє свої збройні сили на території іншої держави, втратили свою привабливість і цінність.
А про імперські амбіції, як у Путіна, взагалі майже ніхто не говорить. Юваль Ной Харарі цього року написав: «Більшість урядів перестала сприймати агресивні війни як прийнятний інструмент для досягнення власних цілей, а більшість країн припинила мріяти про завоювання і анексію сусідів».
Суттєве скорочення територіальних конфліктів не було результатом випадкової удачі. Причини і фактори такого феномену приховані у тому, як сьогодні країни взаємодіють між собою. Ці ж причини і фактори вказують на те, чому агресивна війна Путіна проти України є винятковою і навряд закінчиться успіхом.
Причини і фактори
Економіка, торгівля і глобалізація
Війна не сприяє міжнародній торгівлі, а отже економіки країн, що воюють, страждають. Економіки можуть постраждати настільки, що навіть успішне завоювання ресурсів і землі сусіда не компенсують ці втрати.
Графік причин територіальних змін у світі. Джерело: The Economist
Глобалізація робить насильницькі завоювання непотрібними. Суттєве зниження витрат на транспортування товарів за останні сто років дало змогу країнам спрямувати свої погляди далі, ніж найближчі сусіди, в пошуках ринків і ресурсів.
Ядерна зброя
Наявність ядерної зброї робить конфлікти потенційно більш руйнівними, тому уникнення війн є найбільш раціональним рішенням.
Промисловість і робітники
Промисловий потенціал країн нині більшою мірою покладається на людський капітал. Робітники навряд залишаться в зоні конфлікту або під контролем загарбників – якщо буде можливість, вони поїдуть. А заходи контролю, які необхідні для утримання загарбаних територій, вимагають обмеження пересувань і торгівлі, що шкодить промисловому зростанню і розвитку.
Міжнародний осуд
Важко утримувати народ, який не хоче тебе бачити на своїй землі, тому завойовнику необхідні заходи контролю, а прийнятних заходів обмаль. Рабство і тактика «розділяй і володарюй» нині вважаються варварськими і морально неправильними (хоч це і не заважає їм існувати). Те саме із геноцидом. Коли завойовник вдається до таких заходів контролю, інші країни вважають своїм обовʼязком і правом захистити поневолений народ навіть військовим шляхом, хоча частіше вдаються до економічних і дипломатичних методів, таких як санкції.
Загалом, більшість світу більше не вважає завоювання законним інструментом державотворення і це впливає на поведінку лідерів.
Імперські амбіції Путіна
Враховуючи усе вищесказане, вторгнення Путіна в Україну виглядає не просто незвично, а є аномалією. За даними дослідників Correlates of War, від кінця 1970-х не було жодного великого завоювання до анексії Криму у 2014-му.
Графік: завоювання територій інших країн у насильницький спосіб. Джерело: The Economist
Спроб завоювань теж поменшало: згідно із дослідником Деном Альтманом, який проаналізував дані від сьогодення до Першої світової, війни з метою насильницького загарбання територій зменшилися від приблизно одного на рік до майже жодного, якщо не враховувати малі острови і незаселені території.
Та Путін давно не зважає на ці аргументи. Плюс йому начхати на те, як інші бачать минуле. «Люди, які мають власні погляди на історію нашої країни, можуть зі мною н погодитися, але я вважаю, що росіяни й українці – це практично один народ, хай там хто б що не говорив», – заявив він у 2014-му менш ніж за півроку до анексії Криму.
Можливо, такі слова Путіна мали б насторожити Захід ще тоді і вказати на ширші територіальні амбіції Росії щодо України.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
