Дошкільня та ШІ – найменш вивчена пара в освіті: UNICEF визнає, що даних майже немає, а поодинокі експерименти показують – ШІ вчить словам, але не вчить ставити власні запитання. Валерія Іонан, яка будує дитячий ШІ-продукт, формулює принципи і підхід, за якими модна технологія не шкодить, а допомогає дитині
Новий застосунок: вчасно про головне без чужих алгоритмів
Ми пропонуємо концентрат бізнес-знань за понад 40 напрямами. У застосунку зручно читати або слухати Forbes Ukraine у будь-яких умовах, навіть офлайн
Моєму сину Марсу чотири роки. Він уже розрізняє Gemini, Claude, ChatGPT і Grok – не технічно, а за результатом: тут вийшло ближче до задуму, тут ні. Нещодавно він вигадав динозавра, який летить на роликах і їсть морозиво, і попросив ШІ зробити про нього відео. Задум його. Він порівнює результат з ідеєю, змінює запит і може сказати: «Це не те, що я хотів».
Мати власний задум і не приймати будь-який результат лише тому, що його створив ШІ, – ось звички, які я хочу розвивати. Тому, будуючи дитячий продукт зі ШІ, я почала не із застосунку, а з книжок.
Критерій хорошої дитячої технології – не скільки хвилин дитина з нею провела, а що вона робить до і після: споживає чуже чи створює своє.
Світ дедалі частіше відповідає на дитячі екрани заборонами. Австралія першою закрила соцмережі для дітей до 16 років, але, за даними місцевого регулятора, понад вісім із десяти підлітків і далі ними користувалися.
Заборона не працює ще й тому, що змішує різні речі в одне слово «екран». Соцмережі – продукт економіки уваги: нескінченна стрічка, лайки, незнайомці, кібербулінг. Малюкам там не місце. Гаджет – лише пристрій: той самий планшет може бути нескінченним YouTube або полотном для малювання. А ШІ – окрема технологія зі своїми можливостями й ризиками. Тому дітей треба одночасно захищати від ризиків ШІ і готувати до життя поруч із ним.
Новий журнал Forbes Ukraine – у продажу з безкоштовною доставкою
Четвертий номер Forbes Ukraine у 2026 році – про людей і бізнеси, які вже сьогодні визначають майбутнє країни. Усередині – «30 до 30», 15 перспективних ветеранських компаній, 20 франшиз із потенціалом зростання, Говард Баффет і $1,4 млрд допомоги Україні, ціна війни для бізнесу та українське мистецтво воєнного часу.
Що ми знаємо про вплив ШІ на маленьких дітей? Небагато. UNICEF у Guidance on AI and Children визначає вимоги до дитиноцентричного ШІ – і визнає, що досліджень для раннього віку бракує. Одне з небагатьох провела Ін Сюй із Гарвардської школи освіти: ШІ-співрозмовник читав дітям казку, зупинявся і запитував, що відчуває герой і що буде далі. Такі діти краще розуміли історію і засвоювали більше слів, ніж ті, хто лише слухав. Але з живою людиною вони частіше самі вели розмову і ставили власні запитання. Тут ШІ поки не дотягує. UNESCO у керівництві з генеративного ШІ в освіті встановлює поріг 13 років для його використання в класі.
Звідси моя позиція: що молодша дитина, то менше ШІ має бути автономним співрозмовником і то більше – інструментом у руках дитини й дорослого. Для трирічки ШІ не повинен ставати «другом» і замінювати маму, тата, вихователя, книжку, двір чи навіть нудьгу. Сценарій «дав планшет і пішов» не працює.
У нашій сімʼї це виглядає так. Ми пробуємо Synthesis Tutor – ШІ-тьютор із математики для дітей 5–11 років. Марсу чотири, англійської він не знає, тому я перекладаю умову, а він розвʼязує. Китайську він із задоволенням вчить у Studycat – застосунку з іграми й піснями для дітей від трьох. Я дивлюся, де потрібна моя допомога і коли краще зупинитися. Це спільне дослідження, а не дитяча самозайнятість.
В Україні до цієї дискусії додається війна. 4,6 млн українських дітей стикаються з освітніми барʼєрами. Тривоги, переміщення, брак укриттів переривають і навчання, і живе спілкування.
Я бачила цю проблему зсередини, коли в Мінцифри ми запускали Future Perfect – програму з популяризації англійської, зокрема в садочках. Ми від початку знали, що головним обмеженням будуть люди: педагогів, які можуть навчати малюків англійської, у багатьох садочках немає. І все одно запустили. Дослідження показують, що ранні роки – найсприятливіший період для другої мови. Якщо чекати ідеальних умов, ми втратимо роки, які для дітей не повторяться. Брак людей – не аргумент нічого не робити, а привід шукати інструменти для тих педагогів і батьків, які вже є.
Саме це робить Салман Хан: його Khanmigo не розвʼязує задачу за учня, а розбиває її на кроки і підштовхує там, де той застряг. Американська Alpha School вчить дітей на ШІ-платформі не більше двох годин на день – і навіть там, за словами співзасновниці Маккензі Прайс, для молодших не знайшли заміни читанню вголос один на один із людиною. Це дорога приватна школа, яка сама публікує свої результати, і це школа, а не дошкілля. Для дітей 3–5 років віково відповідних рішень поки не перевіряв ніхто. Україна може зробити це першою.
Але цінність пілотів залежить від того, як ми їх міряємо. Я дивилася б на мовлення, самостійні запитання дитини, взаємодію з дорослим і те, чи переносить дитина задум у гру поза екраном. Окремо – чи легко вона завершує сесію і чи не витісняє технологія інші заняття. І потрібне порівняння з такою самою активністю без ШІ, а не відгуки, що дітям сподобалося.
З таких критеріїв міг би вирости простий публічний стандарт ШІ для дошкілля. Не заборона, а чіткі межі: співрозмовник для конкретної навчальної задачі, короткі сесії з дорослим поруч, прозорість, що це машина, гарантія, що голос і дані дитини не йдуть на інші цілі. І паралельно – навчання дорослих. ШІ-грамотність дитини починається з ШІ-грамотності батьків і вихователів поруч.
За цими ж межами я будую власний продукт. Логічне запитання: чому книжки, якщо продукт – про ШІ? Бо дитина спершу має познайомитися з героями й полюбити їх, а батьки – зрозуміти підхід. Довіра до нового всесвіту будується офлайн, і лише потім – на екрані. Перша колекція «Помплі та друзів» – шість книжок: чотири знайомлять із героями, дві – з екранним часом і безпечними паролями. Друга піде далі: фейкові новини, розмова з мовною моделлю, і чому кількість лайків не визначає цінність людини. Мовою історій і ситуацій, зрозумілих дитині.
Застосунок зʼявиться після книжок – і має бути їхнім продовженням, а не заміною: коротка сесія поруч із дорослим, після якої дитина повертається до гри, малювання чи розмови. Тобто рівно те, що я написала вище як стандарт для будь-кого. Якщо наш продукт не пройде ці критерії, він не має права на існування.
Далі я бачу героїв, які ростуть разом із дитиною – нові історії, складніші запитання, – а в перспективі й садочок чи школу, де технології персоналізують навчання, а дорослі забезпечують живу взаємодію. Я не знаю, чи піде Марс у традиційну школу, і питання не лише в безпеці під час війни. Мене не влаштовує багато чого в системі освіти – і не лише в Україні. Я хочу мати альтернативи й готова брати участь у їх створенні.
Я не знаю, якою буде школа Марса. Але вже зараз можу створювати те, чого мені бракує для нього та інших дітей.
