Перебудувати світопорядок з однополярного, де все вирішують США як переможець Холодної війни, в багатополярний із різними центрами або сферами впливу. Про таку мету неодноразово заявляли керівники Китаю, Ірану та Росії. Чи є вже основи для формування повноцінного військово-політичного союзу цих країн та що може цьому завадити. Розповідає історик і дослідник Холодної війни Григорій Рій
Новий номер Forbes Ukraine: 202 найбільші приватні компанії та 303 ефективних СЕО. Замовляйте та отримуйте два журнали за ціною одного!
30 років тому політолог Збіґнєв Бжезінський у праці «Велика шахівниця» попереджав про небезпеку геополітичного зближення Росії, Китаю та Ірану. Які, на його думку, могли утворити «антигегемоністичну коаліцію» в Євразії на противагу світовому домінуванню США.
Якщо Вашингтон допустить співпрацю між Москвою, Тегераном та Пекіном, це стане провалом геополітичних концепцій США та свідчитиме про втрату лідерського статусу у світі, був переконаний Бжезінський.
Зближення між трьома країнами відбувається уже досить довго та прискорилося із повномасштабним вторгненням РФ в Україну.
Зараз, принаймні у публічній площині, між Китаєм, Росією та Іраном немає договору, який би свідчив про формування військового блоку із чітким зазначенням ворожої сторони.
Втім, і напередодні Другої світової війни Німеччина, Італія та Японія, так звані Країни осі, не формували жодного військово-політичного союзу.
«Країни осі»
«Країни осі» – військово-політична коаліція нацистської Німеччини, фашистської Італії та мілітаристської Японії часів Другої світової війни. Спочатку ця назва стосувалася лише співпраці між Німеччиною та Італією. Вона передбачала, що майбутня Європа обертатиметься навколо вісі Рим-Берлін.
Формулювання вжив італійський лідер Беніто Муссоліні після підписання договору про політичну і збройну підтримку Німеччиною та Італією іспанського генерала Франсіско Франко у 1936 році.
Паралельно Німеччина 25 листопада 1936 року уклала Антикомінтернівський пакт із Японією. Через рік до них приєдналася Італія. Коаліція «Країн осі» була закріплена Тристороннім пактом 27 вересня 1940 року про поділ сфер впливу та закріплення нового світопорядку.
З цього часу можемо говорити про існування військово-політичного союзу між трьома столицями.
Майбутній союз авторитаристів
Є кілька напрямів співпраці між Китаєм, Росією та Іраном як свідчення про посилення співпраці та створення сприятливої основи для майбутнього союзу.
- Антиамериканізм або антигегемонізм.
- Допомога в обході санкцій.
- Торгово-економічне партнерство.
- Військова співпраця.
- Авторитаризм.
На авторитарному типі управління у Росії, Китаї та Ірані наголошував президент США Джо Байден у Варшавській промові. Він звернув увагу на потребу гуртувати демократичні країни проти країн авторитаристського спрямування.
Пізніше від риторики поділу на два табори відмовилися: більшість країн так званого Глобального Півдня (попри свій тип правління) вибрали шлях неприєднання.
Високий рівень взаємовідносин між лідерами Китаю, Росії та Ірану, особливо Володимиром Путіним та Сі Цзіньпіном, може свідчити про зародження альянсу.
Китайсько-російська торгово-економічна співпраця перебуває на піку своїх можливостей. Країни домовилися вкладати більше ресурсів у розвиток інфраструктурних проєктів та розширення сфер економічного співробітництва Фото Getty Images
Антиамериканізм
Бжезінський вважав, що Пекін, Москву й Тегеран зможе об’єднати не спільна ідеологія, а зібрані докупи «образи», чим є антиамериканізм.
Науковці по-різному визначають цей термін: від опозиції американській зовнішній політиці до ненависті до усього, на чому базується американська демократія та спосіб життя.
РФ, Іран і Китай мали складні історичні взаємини із США, особливо в часи Холодної війни.
Вашингтон для Москви залишався ворогом №1 після 1945 року, попри співпрацю під час Другої світової війни. Причина ідеологічна: капіталізм та комунізм – ворожі системи.
Натомість китайський комунізм зумів з початку 1970-х знайти контакт з адміністрацією тоді чинного президента США Річарда Ніксона.
Це стало початком торгово-економічної співпраці. На 2022 рік імпорт та експорт між країнами склав майже $700 млрд, тоді як торгівля із РФ становила майже $200 млрд.
Антиамериканізм Тегерану криється в культурно-політичному вимірі з акцентом на релігійному факторі.
Владу підтримуваного США реформатора, шаха Мохаммеда Рези Пахлаві, в Ірані повалили у 1979 році прихильники релігійного лідера шиїтської мусульманської спільноти Ірану – аятоли Хомейні. Протидія західним/американським впливам – лейтмотив їх протистояння.
Зараз антиамериканізм цих країн проявляється у культурній протидії, внутрішній політиці, устрої та способі функціонування влади.
Найголовніший прояв – спроба підірвати міжнародно-політичний статус США, які опинилися у статусі світового лідера після розвалу СРСР. Керівники цих країн неодноразово заявляли про свою мету – перебудову світопорядку з однополярного, де все вирішують США як переможець Холодної війни та єдина військова супердержава, в багатополярний, із різними центрами або сферами впливу.
Втілення ця ідея знайшла в документах КНР, наприклад, Ініціативі з глобальної безпеки.
Обхід санкцій
Економіка КНР – глобальна економіка і друга у світі після США. Це дозволяє їй триматися на плаву. Вона не настільки підсанкційна, як іранська та російська.
Росія, Китай та Іран здійснюють розрахунки в національних валютах. Ціль – підтримка їх економік і підрив долара США як глобальної валюти.
Електронні розрахунки, що раніше здійснювалися системою SWIFT, переходять на китайську UnionPay.
Після вторгнення Росії в Україну та застосовані проти неї санкції ЄС «Газпром» втратив ринок газу ЄС. Зараз РФ продає нафту й газ у Китай.
Продовжує зростати товарооборот продуктів енергетики між РФ і КНР.
Схожа ситуація із підсанкційною іранською економікою, яка також залежна від експорту енергоносіїв.
Торгово-економічне співробітництво
Китай та Росія збільшують інвестиції в спільні інфраструктурні проєкти та нарощують економічне співробітництво. Приклад цьому – візит прем’єра РФ Михайла Мішустіна до Пекіну та домовленості про посилення співпраці.
Схожа ситуація – з економічною співпрацею між Росією та Іраном. Радник Путіна Ігор Левітин цього року вже двічі був у Тегерані на переговорах щодо завершення Міжнародного транспортного коридору «Північ-Південь» (INSTC).
Лідер Ірану Ібрагім Раїсі після відвідин Пекіну заявив про стратегічний вимір двосторонніх переговорів. Іран покладає надії на китайську інвестиційну ініціативу Belt and Road Initiative.
Військова співпраця
Офіційні особи західних країн звертають увагу на зростання військового співробітництва між трьома країнами. Про це заявляв міністр закордонних справ Японії та голова Об’єднаного комітету начальників штабів США Марк Міллі.
Західних експертів також насторожують часті військово-морські навчання трьох країн. Китай і Росія допомагають Ірану з виробництвом балістичних ракет і дронів «Шахед-131» та «Шахед-136», якими Росія чи не щодня атакує українські міста.
«Шахед-136», якими Росія з початку травня 2023 року чи не щодня атакує українські міста і населені пункти Фото Getty Images
Іран передав РФ і боєприпаси.
Незрозумілою залишається військова допомога Китаю Росії. Сі Цзіньпін під час телефонної розмови з Володимиром Зеленським пообіцяв не надавати військову підтримку РФ. Але китайці можуть це робити через треті країни.
Наявність або розробка ядерного озброєння також свідчить про можливі спільні інтереси цих країн у військовій галузі.
Тегеран завершує збагачення урану та працює над створенням ядерної зброї. Хоча з огляду на риторику Пекіну щодо нерозповсюдження ядерної зброї набуття Іраном статусу ядерної держави навряд чи входить в китайські або російські інтереси.
У Росії найбільша кількість ядерних боєголовок, Китай збільшить свій арсенал у чотири рази до 2035 року.
Проблеми співпраці
Попри спільні напрями взаємодії, політичні інтереси владних сил, амбіції лідерів та різні національні інтереси не дозволяють стверджувати про формування згуртованого альянсу.
Три країни перебувають у різному зовнішньополітичному статусі:
- Іран – у міжнародній ізоляції через санкції США та ядерну програму.
- Росія після анексії Криму та початку військових дій на Донбасі у 2014-му – під санкціями. Їх лише посилилися з повномасштабною війною.
- Китай – найпотужніший гравець. Його керівництво задає тон у співробітництві між ними.
- Росія та Іран – експортери енергоресурсів, але залежать від високотехнологічних галузей інших держав та їхнього експорту, які поки може задовольнити лише Китай.
Китай перебуває у вигідному становищі, отримуючи дешеві енергоносії Фото Getty Images
Москві й Тегерану потрібен Пекін для підтримки економік та функціонування військово-промислових комплексів. Китай же перебуває у вигідному становищі, отримуючи дешеві енергоносії.
Керівництво РФ – у ще гіршому становищі. Окрім проблем з економікою, веде військові дії та має поповнювати стратегічні запаси озброєння, які швидко вичерпуються.
Економіка КНР дуже пов’язана з економіками США та ЄС, ці ринки Пекін не захоче втрачати через торгівлю із підсанкційними країнами.
Рівні взаємовідносини – найголовніша проблема формування альянсу КНР, РФ та Ірану. Але це не означає, що започатковані напрями співпраці не можуть стати основою для формування їх військово-політичного союзу.
Історично союз між Берліном, Римом і Токіо також не був рівноцінним у військово-економічному плані. А союзниками вони остаточно стали після початку Другої світової війни.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
