Наприкінці червня держконцерн «Укроборонпром» перетворився в Акціонерне товариство «Українська оборонна промисловість» та отримав нового керівника – Германа Сметаніна. Як починалося реформування оборонного гіганта, чого вдалося досягти та які виклики стоять перед новою командою. Розбір Володимира Даценка – спецрепортера Forbes, який пише на військову тематику і чотири роки пропрацював в «Укроборонпромі»
Велика війна пришвидшила вихід жінок на лідерські ролі. Вже 15 травня на форумі «Вільна» Forbes пропонує подивитися на це явище крізь нову, чітку оптику. Спікерки та спікери з Superhumans, Google, ENKO, Diia.City United, G. Bar та інших. Купуйте квитки за посиланням.
Корупційний скандал 2019 року довкола закупівель «Укроборонпромом» російських комплектуючих за завищеними цінами у родини Гладковських став однією з головних медіаісторій напередодні президентських виборів. На той момент Олег Гладковський був першим заступником голови РНБО і мав би сприяти розвитку оборонного гіганта. Натомість розслідування журналістів Bihus.info показало, що компанії, пов’язані із сином Гладковського, отримували від концерну сотні мільйонів гривень з великими переплатами.
Цей скандал став каталізатором змін у сфері української оборонки.
Після зміни політичної влади в країні курс на реформування «Укроборонпрому» став одним із найочікуваніших. Очищення концерну від корупції та його осучаснення були певною мірою «справою честі» та важливим викликом для нової політичної влади.
Початок реформ «Укроборонпрому»
Питання реформи «Укроборонпрому» довірили людині, яка стояла біля витоків реформи державного управління в Україні. У серпні 2019 року очільником концерну призначили литовського фінансиста й банкіра Айвараса Абромавичуса. Він обіймав посаду міністра економіки України у так званому технократичному уряді Арсенія Яценюка (2014–2016 роки).
з особистого архіву
У часи його роботи міністерство провело низку важливих реформ: запуск системи Prozorro, реформа держпідприємств, зміни в інвестиційній політиці. Але у 2016 році через конфлікт з нардепом Ігорем Кононенком, близьким соратником п’ятого президента України Петра Порошенка, Абромавичус подав у відставку. У 2019 році він став одним із тих, хто увійшов у команду Володимира Зеленського після президентських виборів.
Єдиним недоліком у кандидатурі литовського експерта було те, що його досвід досить далекий від оборонки.
Восени 2019 року в «Укроборонпромі» під керівництвом Абромавичуса сформувалася нова команда, яка оголосила курс на реформи. Підприємства концерну перейшли на обовʼязкове використання системи Prozorro для закупівель, а концерн почав розробку програми корпоративного реформування.
На той момент в «Укроборонпром» входило понад 100 підприємств, частина з яких була багато років за межею збитковості й накопичила великі борги. Частина лишалася на окупованих територіях. А частина перестала випускати продукцію оборонного призначення.
Реформа концерну мала перерозподілити ресурси та позбутися зайвих і нефункціонуючих підприємств. Решта мали пройти шлях від державних дотаційних структур до сучасних ефективних корпоративних одиниць, здатних конкурувати з приватними виробниками зброї.
Початок проблем
Попри те, що за перший рік реформування новому керівництву вдалося виправити публічну репутацію «Укроборонпрому» та запровадити важливі зміни, на цьому етапі починаються досить напружені стосунки між Офісом президента та командою Абромавичуса.
Сам тодішній очільник концерну відкрито говорив, що на посаду гендиректора його запрошував тоді чинний голова ОП Андрій Богдан, у якого виник конфлікт із Зеленським. Також у відставку пішов уряд Олексія Гончарука.
Статус команди Абромавичуса був певною мірою невизначеним, та й сам очільник концерну зізнавався, що не мав особливого інтересу надовго затримуватися в оборонці.
У жовтні 2020 року Абромавичус звільняється з концерну. З часом також звільняються члени його команди, зокрема Роман Бондар, який відповідав за корпоративну реформу, Наталія Васильєва, яка відповідала за інновації.
Основна критика реформи Абромавичуса полягала в тому, що зміни відбувалися переважно в корпоративній площині, але не в технічній. З технічного погляду підприємства концерну все ще потребували глобальної модернізації й переходу на сучасні стандарти.
До того ж досить часто виробництво зброї відбувається в партнерстві підприємств «Укроборонпрому» та Державного космічного агентства. Останні часто не могли виконати контракти через поганий фінансовий стан. А конкуренція між державними виробниками зброї й приватними компаніями не завжди була продуктивною. Зокрема конкуренція за контракт з розробки першого вітчизняного БМП так нічим і не закінчилася.
Прорахунки Абромавичуса
Попри запроваджені Абромавичусом реформи, частина з яких досі втілюються в життя, в цей період було допущено кілька помилок:
- Команда Абромавичуса не розрахували часові межі вікна можливостей, довго обговорюючи модель корпоративної реформи концерну. Після втрати політичної підтримки необхідних кроків влади довелося чекати три роки. Лише цієї весни уряд остаточно запустив процес корпоративної реформи «Укроборонпрому».
- Команда реформаторів акцентувала свою увагу переважно на фінансово-економічних і управлінських факторах.
Технічні проблеми, поганий стан підприємств і проблеми з новими розробками часто відходили на другий план. ДКР (дослідно-конструкторська робота) «Бастіон», яка мала дати Україні оновлений основний танк «Оплот» без російських комплектуючих, розтяглася в часі на роки через постійні проблеми з виконавцями проєкту. Ракетна програма буксувала через пасивну позицію Міноборони. Нестабільність державного оборонного замовлення призводила до того, що підприємства концерну часто простоювали по кілька місяців на рік майже без роботи.
Багато важливих підприємств так і залишилися на межі фінансового виживання. Концерн також не став аналогом американського DAPRA (Агентство передових оборонних дослідницьких проєктів США) і не зміг взяти на себе роль лідера інновацій у розвитку технологій.
- Айварас Абромавичус відмовився від початкової ідеї реформування спецекспортерів і їх об’єднання в єдину структуру.
Не останню роль у затягуванні цієї реформи зіграв заступник гендиректора Михайло Морозов, якого також звинувачували у зв’язках з Росією.
Спецекспортери – це компанії-посередники з продажу української зброї на експорт, а також часто і в імпорті зброї з інших країн. Вони мають представництва в країнах, з якими велася торгівля зброєю, представляють українських виробників на зброярських виставках і форумах.
Але важко назвати ці компанії ефективними з погляду інтересів держави, адже вони переважно працюють в інтересах власного прибутку (комісії від вартості контрактів). Також довкола спецекспортерів виникало чимало корупційних скандалів з неефективними або зірваними контрактами.
Нереформування спецекспортерів призвело до того, що вже в часи повномасштабного вторгнення РФ вони не виконали контракти, по яких Міноборони здійснило передоплату в розмірі майже 9 млрд грн.
Міністерство стратегічної невідомості
Після звільнення Абромавичуса Офіс президента ініціював створення нового відомства в Кабміні – Міністерства стратегічних галузей промисловості. Воно мало концентруватися саме на технічному аспекті вітчизняної оборонки. А також об’єднати зусилля виробників компонентів зброї, які знаходяться поза межами «Укроборонпрому», зокрема в Державному космічному агентстві. Відомство перебрало на себе частину функцій концерну.
Все це мало прискорити темпи виробництва та зрушити з місця довготривалі ДКР з виробництва комплексів «Грім», танків «Оплот», модернізації Т-64 ДКР «Краб» та інших амбітних проєктів.
Але Мінстратегпром свою функцію не виконало. Попри те, що міністерство ініціювало низку стратегічних нормативних актів у сфері вітчизняної оборонки та розвитку стратегічних галузей промисловості, складно оцінити їх якісний вплив. Адже ні Стратегія розвитку ОПК, ні Агенція розвитку оборонних технологій, ні Фонд розвитку ОПК фактично не були реалізовані до початку повномасштабного вторгнення РФ.
У листопаді 2021 року ексочільник Мінстратегпрому Олег Уруський подав у відставку, не зумівши продемонструвати потрібний результат. Наступним реформувати оборонку взявся ексочільник митниці та аеропорту Бориспіль Павло Рябікін. Більшість його терміну на посаді припадає на період повномасштабної війни, й інформації про результати відомства не надто багато. Але цієї весни Рябікіна теж звільнили.
Його замінив ексочільник «Укрзалізниці» Олександр Камишін. Останній отримав досить схвальні відгуки завдяки тому, що залізниця виявилася надійним перевізником у найбільш екстремальних умовах і загалом забезпечила потреби країни у стані війни. Хоча не можна сказати, що всі проблеми «Укрзалізниці» були вирішені.
Камишін уже встиг прозвітувати про значне збільшення темпів виробництва зброї українським ОПК, але складно сказати, наскільки це пов’язано зі змінами в Мінстратегпромі. Очевидно, основним завданням Камишіна на посаді міністра буде збільшення виробництва зброї й завершення довготривалих розробок. Також у спадок відомству лишаються проблемні гіганти «Мотор Січ» та «КрАЗ».
Три роки роботи Гусєва
У кінці червня уряд змінив очільника «Укроборонпрому» Юрія Гусєва, якого призначили на посаду замість Абромавичуса у грудні 2020 року.
Каденція Гусєва розпочалася з обіцянок провести аудит діяльності команди реформаторів Абромавичуса, завершити трансформацію концерну за рік та підвищити ефективність підприємств. Досить скоро новий керівник почав потрапляти в скандали з необґрунтованими піар-заявами.
Через кілька місяців після свого призначення Гусєв повідомив про початок виробництва американських вертольотів UH-1 Iroquois на Одеському авіаційному заводі. Пізніше виявилося, що виробник не давав дозволу на виробництво українській компанії й невідомо, чи дійсно на одеському заводі відбувалася якась робота в цьому напрямі.
Можливо, потенційна угода була лише на етапі обговорення, але передчасні заяви Гусєва зірвали її.
Ексочільник «Укроборонпрому» Юрій Гусєв
Також «Укроборонпром» анонсував початок створення патронного заводу з канадськими компаніями Waterbury Farrel та GL Munitions INC. Але далі анонсів діяльність не пішла. Не було завершено і розробку ракетного комплексу «Грім»/«Сапсан», а танк «Оплот» так і не став серійним виробом.
Більшість успішних вітчизняних розробок, таких як «Стугна», «Вільха» і «Нептун», були реалізовані скоріше внаслідок ініціативи на місцях, зокрема київського КБ «Луч». І розпочаті вони були задовго до Гусєва. Більшість перспективних розробок вітчизняної техніки буксували через нестачу фінансів.
«Укроборонпром» також не зміг обійти приватні компанії у виробництві вітчизняних БпЛА. Анонсований торік БпЛА дальністю 1000 км якщо і виготовляється, то поки не застосовується у таких масштабах, щоб про розробку було дійсно відомо. Тоді як приватні компанії встигли виготовити десятки аналогів, які уже є на полі бою.
Зрештою сама реформа держконцерну стала на тривалу паузу. Обіцянка закінчити реформування до кінця 2021 року не була виконана.
Нова команда та старі виклики
Новопризначений очільник «Укроборонпрому» – 31-річний Герман Сметанін, на відміну від попередніх керівників концерну, є вихідцем із системи ОПК. Він пропрацював на чотирьох підприємствах, які спеціалізуються на виробництві й ремонті броньованої техніки, почавши свій шлях від конструктора і завершуючи директором Харківського бронетанкового заводу (ХБЗ).
Сметанін брав участь у розробці броньованої машини «Дозор», БРЕМ «Зубр» і «Лев» та модернізацій танка Т-64. За 2021 рік ХБЗ був одним із небагатьох підприємств, які не мали проблем із фінансуванням і державним замовленням. Принаймні наскільки це відомо публічно.
Новопризначений очільник «Укроборонпрому» – 31-річний Герман Сметанін Фото facebook.com/german.smetanin
Перед Сметаніним стоїть три головних завдання: наростити виробництво боєприпасів і військової техніки, побудувати в компанії ефективну антикорупційну інфраструктуру, а також трансформувати «Укроборонпром».
Наскільки ефективним стане виходець із виробництва у сфері корпоративного управління і трансформації великого оборонного гіганта, складно сказати. Попереду у державної оборонки непростий період. Адже велика частина підприємств спеціалізувалися на ремонті радянської техніки, якої стає все менше через втрати на війні. Ці підприємства мають знайти себе на новому ринку або їм доведеться зникнути.
Частина підприємств залучені у виробництві вітчизняної техніки, що потребує значного удосконалення технологій. Більшість сучасних розробок українського ОПК – це продовження технологій радянської школи. Попит на які у світі не надто високий і, очевидно, буде падати.
Ця війна продемонструвала різницю в якості зброї НАТО та радянської зброї. Тепер український ОПК має перейти на рівень якості й сучасності НАТО і стати конкурентоспроможним на світовому ринку.
Зрештою ОПК має гарантувати державі стабільне постачання й виробництво основних одиниць зброї – танків, БМП, артилерії й ракет.
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
