Лютий 2025 року став моментом істини для відносин України та США. Замість очікуваного перезавантаження Київ отримав серію холодних душів — від суперечливих заяв адміністрації Трампа до провальної зустрічі в Білому домі. Вашингтон дедалі менше говорить про перемогу України та дедалі більше — про компроміси з Москвою. Чи готовий Київ до гри за новими правилами, і які наслідки матиме ця зміна курсу? Розповідає старший аналітик Центру ініціатив «Повернись живим» Микола Бєлєсков.
Подарунок для справжніх лідерок та лідерів
Сертифікат Forbes — річний доступ до якісної аналітики, інсайтів та історій успіху, що змінюють мислення. Деталі та замовлення
Обрання Дональда Трампа 47-м президентом США стало одним із ключових факторів, що впливатиме на перебіг війни між Україною та Росією у 2025 році та можливі сценарії її завершення.
Втім, як до його інавгурації, так і певний час після неї оцінки цього впливу залишалися спекулятивними через брак конкретних заяв і рішень з боку нової адміністрації.
- Категорія
- Рейтинги
- Дата
Однак лютий 2025 року увійде в історію як момент, коли позиція Трампа та його команди почала набувати чіткіших обрисів. Реакція на їхні заяви та дії — від шоку до роздратування і гніву — дає підстави назвати цей період «місяцем втрати ілюзій».
Але про все по черзі.
Внутрішня повістка в США та її вплив на зовнішню політику
Щоб зрозуміти, що Україна почула і побачила від адміністрації Дональда Трампа у лютому 2025 року, варто, хоч як би парадоксально це не звучало, почати з внутрішньої політики США.
Останнім часом у країні розвиваються тривожні тенденції, які ставлять під сумнів майбутнє ліберальної демократії.
Під приводом «мандата на радикальні зміни» відбувається таке.
- Атаки на державну службу, які очолює Ілон Маск. Зокрема, де-факто ліквідація USAID, скорочення бюрократії через масові «відпустки» та призначення чиновників за принципом лояльності, а не професійності.
- Тиск на судову систему, яку звинувачують у невідображенні «волі народу», що, за логікою адміністрації Трампа, має позбавити її права блокувати урядові рішення.
- Обмеження доступу нелояльних ЗМІ до уряду. Спецпосланець Річард Гренелл відкрито заявляє, що фінансовані урядом США медіа, зокрема «Голос Америки», повинні захищати державну політику.
- Суперечливі кадрові призначення: на ключові посади потрапляють люди, кваліфікація та попередні заяви яких викликають запитання. Наприклад, Піт Гегсет, Тулсі Габбард, Каш Патель.
Усе це разом із відсутністю розслідувань щодо втручання Росії у вибори США та можливих зв’язків команди Дональда Трампа з Кремлем, як це було у 2017–2019 роках, дає 47-му президенту можливість ігнорувати традиційні підходи до зовнішньої політики США, сформовані після Другої світової війни.
А це, своєю чергою, має негативні наслідки для України.
Віцепрезидент США Дж. Д. Венс на Мюнхенській конференції з безпеки у лютому 2025 року. Фото Getty Images
Гегсет і Венс у Європі. Перший шок
Перші чіткі сигнали про бачення нової адміністрації щодо ролі Європи у зовнішній політиці США та врегулювання війни між Україною та Росією прозвучали під час візитів міністра оборони США Піта Гегсета (11–14 лютого) та віцепрезидента Джеймса Девіда Венса (11–15 лютого) до Європи.
На засіданні Контактної групи з питань оборони України («формат Рамштайн»), яке вперше очолювала Велика Британія, а не США, Гегсет зробив низку суперечливих заяв.
- Повернення України до кордонів 2014 року — нереалістична ціль.
- Членство України в НАТО не є реалістичним результатом врегулювання.
- Гарантії безпеки для України мають забезпечувати європейські країни, розмістивши свої війська, але без захисту статті 5 Вашингтонського договору про створення НАТО.
Ці заяви можна трактувати як сигнал Кремлю про готовність до компромісу, але багато хто побачив у них односторонню поступку без жодних кроків назустріч з боку Росії, яка не відмовилася від своїх максималістських вимог.
З погляду України наголос на «нереалістичності» повернення територій у розпал стратегічної оборони може створювати хибне уявлення про те, що саме стоїть на заваді миру. Проблема — не бажання України відновити територіальну цілісність, а небажання Путіна припиняти війну.
Так само є суттєва різниця між збереженням права на вступ до НАТО (навіть якщо це складно у короткостроковій перспективі) та відмовою від цього курсу під тиском. Останній варіант — саме те, чого прагне Кремль.
Віцепрезидент Дж. Д. Венс викликав шок серед учасників Мюнхенської конференції з безпеки, заявивши, що ключові загрози для Європи йдуть не від Росії чи Китаю, а зсередини. За його словами, національні еліти та бюрократія ЄС ігнорують волю своїх громадян, які вимагають радикальних змін.
Знаково, що відповідна заява відбулася напередодні виборів до Бундестагу в Німеччині, де Ілон Маск активно підтримував праворадикальну «Альтернативу для Німеччини».
Заява Венса стала ударом по Трансатлантичній єдності, яка є критичною для протидії Росії та підтримки України.
Зустріч вищих дипломатів США та Росії в Палац Дірія в Ер-Ріяді, 18 лютого 2025 року. Вони провели переговори щодо перезавантаження відносин між країнами та попереднього початку спроб припинити війну в Україні. Фото Getty Images
Переговори в Ер-Ріяді, атакування Зеленського та голосування в ООН: другий шок
Паралельно із турне своїх підлеглих в Європі 13 лютого 2025 року Дональд Трамп провів 90-хвилинну телефонну розмову з Володимиром Путіним, фактично знявши неформальний мораторій на контакти між лідерами США та РФ, який діяв з 24 лютого 2022 року. Європейські союзники та Україна дізналися про розмову лише постфактум, хоча зазвичай такі контакти координуються із партнерами.
18 лютого в Ер-Ріяді відбулися переговори на високому рівні між представниками США та Росії. Формально було оголошено про створення групи експертів для обговорення умов врегулювання. Водночас позиції РФ та України щодо окупованих територій, НАТО та української армії залишаються несумісними, що робить пошук компромісу майже неможливим.
Росія просуває сценарій врегулювання у такій послідовності: припинення вогню, вибори, остаточні домовленості. Це створює ризик використання демократичних процедур для дестабілізації України.
Паралельно з цим у США почали лунати заяви, що ставлять під сумнів легітимність Володимира Зеленського. Представники команди Трампа підтримали цю риторику, що породило припущення: у Білому домі розглядають Зеленського як перешкоду для «врегулювання», оскільки він наполягає на захисті суверенітету та безпеки України. Внаслідок РФ і США синхронно почали атакувати Зеленського щодо його легітимності.
На цьому тлі США відмовилися називати Росію агресором у заявах G7 та Генасамблеї ООН. Велика сімка не змогла ухвалити спільну заяву до роковин повномасштабного вторгнення, а в ООН США вперше проголосували проти української резолюції, запропонувавши більш нейтральний варіант.
Ці кроки багато хто розглядає як зміну позиції Вашингтона — від підтримки України до ролі посередника між Києвом і Москвою. Подальші заяви Трампа та його команди лише підтвердили цей курс.
Президент України Володимир Зеленський і міністр фінансів США Скотт Бессент під час візиту останнього в Київ, лютий 2025 рік. Фото Getty Images
Українські надра в обмін на підтримку
Поки представники адміністрації Трампа відвідували Європу та контактували з росіянами, у США розгорнулася ще одна драматична історія — переговори щодо доступу до українських природних ресурсів.
3 лютого 2025 року Трамп заявив про інтерес США до угоди про мінерали в обмін на подальшу військову допомогу. 7 лютого Зеленський висловив відкритість до цієї ідеї, але наголосив, що ресурси потребують захисту, отже, необхідні гарантії безпеки. Також йшлося про взаємовигідне партнерство, а не просто передачу українських ресурсів США.
Ідея спільної розробки надр з’явилася ще у вересні 2024 року в українському «Плані перемоги», який передбачав безпекові гарантії разом з економічним співробітництвом.
10 лютого Трамп чітко дав зрозуміти, що вважає угоду компенсацією за «допомогу США Україні» у 2022–2024 роках, озвучивши суму $500 млрд. Однак реальні цифри суттєво відрізняються.
- Загальна пряма допомога США становила $106 млрд.
- $70 млрд пішли на фінансування американського ОПК, тобто не покидали території США.
- Лише $33,3 млрд спрямували на макроекономічну допомогу Україні, а $2,8 млрд — на гуманітарні проєкти.
Розбіжності у трактуванні допомоги стали основою для подальшого конфлікту.
12 лютого до Києва прибув міністр фінансів США Скотт Бессент із проєктом угоди, очікуючи її негайного підписання. Вашингтон натякнув: у разі відмови може бути скасована зустріч Зеленського з віцепрезидентом США Джей Ді Венсом і держсекретарем у Мюнхені 14 лютого.
Небажання України беззастережно прийняти умови США викликало роздратування у Трампа та його команди. Київ мав обґрунтовані застереження — як щодо суми угоди, так і щодо відсутності реальних гарантій безпеки.
Протягом двох тижнів, на тлі жорсткої риторики з Білого дому, тривали складні переговори. У результаті сторони погодилися підписати меморандум про наміри та розглянути створення «Інвестиційного фонду відбудови». Остаточне погодження деталей відклали, а угоду планували підписати під час візиту Зеленського до Вашингтона 28 лютого.
Ймовірно, Київ розглядав цей візит як спосіб збалансувати контакти США та Росії в Ер-Ріяді, де Україна не була присутня. Це може пояснювати, чому голова Офісу президента України Андрій Єрмак підтримував поїздку, тоді як спецпосланець США Кіт Келлог радив відмовитися від неї.
19–20 лютого під час візиту до Києва Келлог навіть попросив не проводити спільну пресконференцію, побоюючись, що публічність лише підкреслить розбіжності між США та Україною та створить негативний фон перед переговорами.
Гендиректор Tesla та SpaceX Ілон Маск та президент США Дональд Трамп в Овальному кабінеті Білого дому, 11 лютого 2025 року. Фото Getty Images
Риторика Трампа та його оточення: у чому небезпека
Протягом лютого 2025 року Дональд Трамп та його команда зробили низку заяв щодо причин російсько-української війни та можливих сценаріїв її врегулювання. Серед них особливо небезпечними є три ключові наративи.
«Україна сама винна у війні». Трамп і його союзники натякають, що розширення повномасштабної агресії 24 лютого 2022 року можна було уникнути, якби Київ пішов на поступки Кремлю. Водночас Росія як тоді, так і зараз вимагає капітуляції України — зокрема, відмови від НАТО, нейтралітету та скорочення армії.
«НАТО спровокувало Росію». Не менш небезпечними є заяви про те, що розширення НАТО та перспектива членства України пояснюють напад Росії. Особливу увагу привернули слова спецпосланця США Стівена Віткоффа, який веде діалог із Москвою, про те, що Стамбульські домовленості могли б стати основою для миру. Але, як відомо, ці угоди передбачали відмову України від НАТО, нейтралітет та обмеження армії — фактично, втрату суверенітету.
«Мир за будь-яку ціну». Ще один небезпечний наратив — потреба якнайшвидше припинити кровопролиття, незалежно від умов. Формулювання на кшталт «Ви що, не хочете миру, який врятує життя?» давно використовуються російською пропагандою. Україну намагаються виставити як сторону, яка «прагне війни», ігноруючи той факт, що без гарантій безпеки будь-яке перемир’я лише відкладе новий етап агресії. Так сталося з Мінськими угодами, що не завадили Росії напасти у 2022 році.
Останнім часом особливо активно цей наратив просуває Ілон Маск.
Якщо риторика адміністрації США все більше збігається з російськими поглядами на причини та «вихід» із війни, то Вашингтон може почати діяти у напрямі, вигідному Москві.
Президент США Дональд Трамп і президент України Володимир Зеленський зустрічаються в Овальному кабінеті Білого дому у Вашингтоні, округ Колумбія, 28 лютого 2025 року. Фото Getty Images
Суперечка в Овальному кабінеті
28 лютого 2025 року мало стати днем, коли Україна та США зупинять суперечності завдяки угоді про спільне використання надр. Але все пішло не за планом — перепалка в Овальному кабінеті зірвала домовленості.
Угоду не підписали. Зеленського достроково попросили залишити Білий дім, навіть без традиційного обіду з президентом США.
В Україні сперечаються, хто більше винен у розмові на підвищених тонах. Але головна проблема глибше — інтереси сторін кардинально розходяться.
Адміністрація Трампа прагне якнайшвидше припинити бойові дії, щоб представити це як велике дипломатичне досягнення США. Вашингтон готовий жертвувати інтересами України — її суверенітетом, безпекою та територіальною цілісністю — заради угоди, яку можна продати як перемогу американської дипломатії.
Україна ж не хоче повторювати помилки минулого, коли США намагалися налагодити відносини з Росією коштом українських інтересів. Саме тому Зеленський не поступається у питаннях суверенітету та безпеки, що дратує Трампа та його команду.
Таким чином, події 28 лютого стали очікуваним підтвердженням того, що позиції України та США не збігаються. Будувати конструктивні відносини складно, коли ключові аргументи Києва просто не знаходять відгуку у Вашингтоні.
Тепер існує реальний ризик, що Трамп використає перепалку в Овальному кабінеті як привід для скорочення допомоги Україні, звинувативши Київ у недостатній повазі. Хоча і до цього було зрозуміло: нова адміністрація США скептично ставиться до підтримки України на рівні 2022–2024 років.
Прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер зустрічається з президентом України Володимиром Зеленським на Даунінг-стріт у Лондоні 1 березня 2025 року. Фото Getty Images
Що маємо в підсумку
У лютому 2025 року Україна швидко перейшла від «плану А» до «плану Б» у взаємодії з Дональдом Трампом. Тобто від спроб діалогу та пошуку компромісів — до жорсткого приземлення та розробки альтернативної стратегії з опорою на Європу.
Як діяти на американському напрямку — наразі відкрите питання. Ключові індикатори майбутніх відносин: рівень контактів між країнами, доля угоди про мінерали та безпекова підтримка.
Тим часом Трамп і його команда грають у «доброго та поганого поліціянта». Президент США залишає простір для діалогу, намагаючись подати угоду про надра як фактичну гарантію безпеки. Водночас його соратники посилюють тиск на Зеленського, вимагаючи публічних вибачень, відставки та проведення виборів в Україні.
Усе це формує неприємну «фаустівську угоду»: щоб зберегти хоча б мінімальну підтримку США, Україна мусить поступитися принциповими питаннями суверенітету та безпеки, поставивши під загрозу власне майбутнє.
Не найкращий вибір…
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
