Категорія: Найбагатші
Дата: 30 листопада 2022 12:27

Війна та «олігархи». Сім графіків, які пояснюють роль, вплив та майбутнє дуже великого бізнесу в Україні

Валерія Федорчук

Forbes

4 хв читання

Колаж Анна Наконечна

«Центр економічної стратегії» написав звіт у понад 100 сторінок про роль української олігархії у вітчизняній економіці. Forbes вибрав головне і наочне. Інфографіка

29 листопада «Центр економічної стратегії» (ЦЕС) опублікував 100-сторінкове дослідження Дмитра Горюнова «Олігархічний капітал України». У ньому йдеться про історію, розвиток і вплив на економіку великого вітчизняного бізнесу з ознаками олігархічності. Дослідники вважають олігархами великих підприємців, які раніше підпали б під три з чотирьох критеріїв так званого закону «Про олігархів».

Forbes вибрав сім графіків, які багато розповідають про великий бізнес та вітчизняну економіку.

Найбільш «олігархічні» галузі: металургія, руда, вугілля, але не агро чи IT

Станом на початок 2021 року великі бізнесмени володіли 36 зі 100 найбільших підприємств в Україні, йдеться у дослідженні ЦЕС. За розрахунками аналітиків, станом на початок 2021 року їм належало 11% зі всіх активів українських бізнесів.

Частки у загальному доході та у зайнятості були меншими — 10% та 6% відповідно. У цих компонентах великий бізнес має перевагу у металургії, видобутку вугілля та нафти, розподіленні електроенергії та природного газу, хімії, виробництво нафти та коксу.

«Олігархи» не змогли захопити аграрний сектор (за винятком деяких капіталомістких видів), IТ, ритейл та інші висококонкурентні галузі. Аналітики наводять приклад, як свого часу Рінат Ахметов закрив ритейл-мережу, продав заправні станції, страхові та телекомунікаційні компанії.

Єдиний помітний виняток, виділений в дослідженні – банківський сектор, де найбільший та найуспішніший гравець («ПриватБанк») свого часу належав олігархам (Ігорю Коломойському та Геннадію Боголюбову). Кілька інших великих банків також належать найбільшим бізнесменам.

За минулі десять років частка «олігархів» в українській економіці зменшилася. З піку 2011 року їхня частка в активах, виручці та персоналі українських підприємств скоротилася приблизно вдвічі.

В дослідженні ЦЕС озвучено дві причини. Перша – втрата деяких активів, що були розташовані у східних областях та у Криму. Друга і основна причина – повільніше зростання їхніх бізнесів за решту економіки.

Війна забрала найбільше у Ахметова

За оцінками проєкту «Росія заплатить», учасником якого є ЦЕС, загальна вартість прямих втрат України через військове вторгнення РФ становить майже $130 млрд, з яких на промисловість припадає близько $10 млрд.

Понад $4,5 млрд цієї суми припадає саме на активи великих бізнесменів. Абсолютний лідер по військових втратах — Ринат Ахметов, аналітики ЦЕС нарахували прямих збитків на понад $3,8 млрд.

Улюблені країни Ахметова, Пінчука та Жеваго

У середньому великі українські бізнесмени володіють 60% активів через інші країни, йдеться у дослідженні. Найбільш популярними юрисдикціями є Кіпр, Люксембург, Нідерланди та Швейцарія. Лише Віктор Медведчук володів значною частиною своїх активів через Росію.

Рінат Ахметов, більшість бізнесів якого розташовані в Україні, володіє кількома підприємствами за кордоном. Компанія «Метінвест», співвласниками якої є Ахметов та Вадим Новинський, має закордонні активи у гірничодобувній та металургійній галузях: United Coal Company в США, Ferriera Valsider і Metinvest Trametal в Італії, Spartan у Великій Британії, Promet Steel у Болгарії.

Майже половина статків Віктора Пінчука, за оцінками Forbes, зараз припадає на нерухомість, більшість якої за кордоном, пише ЦЕС. У 2008-му він придбав чотири вілли на Сардинії (Італія) $75 млн. Пізніше — став власником двох елітних об’єктів нерухомості у Лондоні в результаті судової тяганини з Коломойським та Боголюбовим.

Компанія «Рошен» Петра Порошенка володіє двома кондитерськими фабриками за кордоном – у Клайпеді та Будапешті. Крім того, Порошенко є власником щонайменше одного бізнесу за кордоном — виробника крохмалю Interstarch GMBH у Німеччині.

Медіа — не актив

Доступні дані, представленні в дослідженні, свідчать, що майже ніхто з олігархів не заробляє на ЗМІ, більшість із них щороку закінчують рік у мінусі.

Аналітики приводять в приклад Ахметова, який володів до 2022 року різноманітними ЗМІ (телеканали, газети, інтернет-портали), і жодна з цих інвестицій не є фінансово прибутковою. За розрахунками ЦЕС, баланс усіх його медіабізнесів з 2011 по 2020 рік від’ємний (-$666 млн), Фірташ «втратив» $242 млн за той самий період.

Інші, наприклад, Порошенко та група «Приват», також у мінусі, але у значно менших розмірах. В своєму дослідженні ЦЕС пишуть, що серед п’ятьох досліджуваних бізнесменів Віктор Пінчук єдиний, хто заробив на ЗМІ у 2011–2021 роках. Але і він заробив лише $30 млн, що є об’єктивно мізерною сумою на тлі сум, які витрачав Ахметов, йдеться у звіті.

Скільки коштують перемоги «Шахтаря», «Динамо» та «Дніпра»

Більшість представників українського «олігархату» виділяли чимало ресурсів на м’яку силу – нарощення впливу та покращення іміджу через культурні, спортивні або інші неекономічні активності.

Дослідники ЦЕС не виключають реальний інтерес бізнесменів до спорту, проте припускають, що дотичність олігархів до цієї сфери додає їм і іміджевого захисту і, часто, політичних балів.

Найбільший спортивний актив Рината Ахметова – футбольний клуб «Шахтар». Він вважається найзаможнішим футбольним клубом України. Ахметов витратив сотні мільйонів доларів на контракти футболістів та на будівництво стадіону «Донбас Арена» ($400 млн).

Брати Суркіси з 1993 по 2022 рік витратили лише на трансфери близько €290 млн. (ця сума не враховує заробітки від продажу гравців). Ігор Суркіс у інтервʼю за 2021-й рік зазначав, що сімʼя Суркісів вклала в «Динамо» 1,5 млрд в іноземній валюті (вірогідно євро або долари).

Олександр Ярославський став президентом «Металіста» у 2005 році. За словами Ярославського, за 7,5 років правління він витратив на клуб близько $270 млн. Ще $30 млн Ярославський, за його словами, витратив на реконструкцію стадіона ОСК Металіст (загальна сума реконструкції сягала $96 млн, решту коштів було профінансовано державою), порахували у ЦЕС.

Антимонопольні проблеми

Після Революції Гідності Антимонопольний комітет почав приглядатися до великого бізнесу та проводити розслідування, деякі з них завершилися призначенням чималих штрафів та рішенням про примусове розділення бізнесу.

За розрахунками аналітиків ЦЕС, сума штрафів накладених на олігархів становила понад $300 млн, або 40% від загальної суми штрафів АМКУ протягом 2014–2021 років.

АМКУ наразі не є ефективною протидією непомірного впливу великого бізнесу. В дослідженні ЦЕС виділили дві причини неефективності штрафів. По-перше, навіть великі штрафи є лише невеликою частиною прибутків, які були отримані внаслідок зловживання монопольним положенням. По-друге, є проблема з імплементацією.

Компанії судяться з АМКУ навіть щодо малих штрафів, не говорячи вже про великі. Жоден великий штраф, накладений на бізнес олігархів, не був сплачений.

Загалом, за даними Комітету, протягом 2015–2021 років сплатили лише 20% накладених штрафів, наводиться в доповіді ЦЕС.

Матеріали по темі