Коли українці почали думати про себе як окрему націю? Чому історію України коректніше розглядати у парадигмі Північ-Південь, аніж традиційній Захід-Схід? Що Україна означала для народів та правителів Європи, задовго до того, як постала на карті в статусі незалежної держави? 23 лекції про Україну від професора одного з кращих університетів США, публічного інтелектуала та письменника Тімоті Снайдера.
Американський професор історії в Єльському універстеті, США, та письменник Тімоті Снайдер, 55, знову в Києві. За час повномасштабного вторгнення він уже кілька разів приїжджав до України, зокрема, аби зустрітись із головою держави Володимиром Зеленським. Снайдер — один із 26 зіркових амбасадорів фандрейзингової платформи UNITED24, завдяки йому платформа зібрала понад $1,3 млн на системи протидії російським безпілотникам «Shahed Hunter».
Графік американського професора на ці дні в столиці як завжди напружений. Серед значущого — забіг «Run for Freedom» 14 вересня за звільнення з полону українців, організований Снайдером у співпраці з KSE Foundation та благодійним фондом розвитку обороноздатності DefDev.
«Ваші слова знайшли місце в моїй книжці», — промовляє Тімоті Снайдер українською до Зеленського на зустрічі 10 вересня. Тоді він передав президенту України поки що єдиний екземпляр своєї нової книги — «Про свободу» (On Freedom), лаконічного доповнення роботи «Про тиранію» (On Tyranny), у якій історик дає американцям 20 порад, як не втрапити у диктаторську пастку. Серед них — вчитись у своїх ровесників із інших країн, зокрема українців, які, за думкою автора, вдало протистоять російській дезінформаційній машині в умовах асиметричної ресурсної війни.
Наприкінці літа 2022 року Тімоті Снайдер представив студентам Єльського університету новий курс, присвячений історії України — «Становлення сучасної України» (англ. The Making of Modern Ukraine). Усі 23 лекції, які професор прочитав у стінах університету, доступні на стримінговій платформі YouTube. Їхні записи набрали сотні тисяч переглядів.
Forbes Ukraine уже публікував стислий переказ кожної з цих лекцій. Нижче — коротке резюме курсу, ключові факти з історії української держави, а також рефлексії Снайдера на хронології подій та постатей, які передували проголошенню незалежності України.
Зміст
Лекція 1. На роздоріжжі історичних подій. Світанок української нації.
Лекція 2. Як свою націю уявляли самі українці, або політичне мислення — передвісник національного становлення.
Лекція 3. Парадигма наративу і чому вона важлива у геноцидній війні.
Лекція 4. «Цивілізаційний пакет»: від мови до монотеїзму.
Лекція 5. Анатомія Київської Русі.
Лекція 6. Спадок Ярослава Мудрого та занепад Русі.
Лекція 7. Московська держава як дочка Золотої орди.
Лекція 8. Кривавий слід в історії: єврейська громада і козацьке повстання середини XVII ст.
Лекція 9. Польський контекст і перший контакт із Москвою.
Лекція 10. Колонізувати все, або європейські імперії в розрізі.
Лекція 11. Переосмислити Крим.
Лекція 12. Ковток повітря: українці під правлінням Габсбургів.
Лекція 13. Хаос Першої світової, або на цвинтарі імперій.
Лекція 14. Між двох вогнів: українське питання у Польщі та СРСР.
Лекція 15. Методи більшовиків: Голодомор та Розстріляне відродження.
Лекція 16. Уявлення Адольфа Гітлера про українські території.
Лекція 17. Зацикленість на постаті Бандери та вкрадена перемога.
Лекція 18. Крим «у подарунок» і «Паризька культура».
Лекція 19. Ефект «Гельсінських угод» і крах радянської імперії.
Лекція 20. Вибух громадянського суспільства: Революція гідності.
Лекція 21. Історичні паралелі для Британської, Французької та Російської імперій.
Лекція 22. Українське коріння російської культури.
Лекція 23. Гітлер-Путін: схожість наративів.
Лекція 1. На роздоріжжі історичних подій. Світанок української нації
«Україна знаходиться в центрі великих історичних подій – не лише стародавніх і середньовічних, а й сучасних. Саме той факт, що вона знаходиться в центрі розвитку, ускладнює можливість побачити і помітити. Але в основному все, що відбувається в європейській історії, відбувається в українській історії, тільки трохи інтенсивніше, а іноді трохи раніше».
«Той факт, що українці змогли протистояти російському вторгненню, говорить про те, що нація чи громадянське суспільство вже консолідувалися до вражаючого ступеня. Той факт, що ми, американці, думали, що Україна розвалиться за три дні, скаже більше про наше неправильне розуміння місця, ніж про саме місце».
«Ідея про те, що Путін створив Україну, вторгнувшись у неї, є смішною. Ви можете вторгнутися в багато місць, але це не означає, що вони починають існувати як нації. Цей крок, який зробили журналісти, сказавши: «О, добре, Україна існує, тому що є Путін», – це лише спосіб продовжувати говорити про Путіна».
«Дуже рідко ініціатори війни кажуть на початку, що метою війни є знищення іншого народу. Це може бути метою, але оголошувати про це відкрито, як у цій війні, досить незвично. Практичну частину геноциду дуже легко знайти в ста тисячах загиблих у Маріуполі. Три мільйони депортованих українців, включаючи чверть мільйона дітей, мали бути примусово асимільовані до російської культури в систематичній кампанії зґвалтувань і вбивств місцевої еліти на окупованих територіях».
«Чому, якою була і як існує українська нація? Це цікаве питання не тільки щодо України, а й щодо існування української нації».
Повернутись до змісту
Лекція 2. Як свою націю уявляли самі українці, або політичне мислення — передвісник національного становлення
«Як тільки нація зʼявляється, вона претендує на контроль над своїм минулим. І тоді стає важко змістовно відповісти на питання, звідки ж вона взялася».
«Історія відображає метаморфози, які відбувається з нацією. І одна з них – це залучення чим більшої кількості людей у політику. Такий механізм не обов’язково означає встановлення демократії, але нація – це форма політики, в якій суб’єктом виступає народ».
«Приблизно в 1900 році декілька марксистів, серед яких Казімеж Келлес-Крауз (Kazimierz Kelles-Krauz), зауважили, що модернізація не усуває національного питання, а навпаки, стає пусковим механізмом народження нації. За капіталістичного устрою, який створює умови для міського «котла», найменшим спільним комунікативним знаменником для людей, відірваних від локальних традицій, стає їхня мова, яка відокремлює їх від усіх інших».
«Процес теоретизування витоків української нації розпочинається у XIX столітті і повʼязаний із діяльністю Михайла Грушевського. Він був першим, хто став займатися популізмом на території сучасної України. За тогочасних умов популізм означав вихід до народу і намагання з’ясувати, хто ж він такий цей народ».
«Що в процесі становлення держави робити з людьми, які не розмовляють тією ж мовою, що й ви, або мають суттєво інші звичаї, але при цьому тривалий час проживають поряд із вами? В українському суспільстві тоді такими були євреї, поляки та росіяни. На це запитання відповідає інший учасник дискусії українського націогенезу – В’ячеслав Липинський. Він каже, що сама нація має бути достатньо політично кмітливою, аби промовити: «Гаразд, повинно бути місце для польської шляхти. Має бути місце для євреїв. Має бути місце для людей, які раніше були власниками нашої землі. Ми не можемо просто абстрагуватись від них».
«Крапки над «і» у цих історичних дебатах врешті-решт розставляє Іван (Степан) Рудницький. Він дотримується позиції, що нація є принципово політичним актом. Звичайно, модернізація, традиційні класи землевласників та євреї мають значення. Усе це має значення, але нація – це фундаментально політичний акт, спрямований у майбутнє».
Повернутись до змісту
Лекція 3. Парадигма наративу і чому вона важлива у геноцидній війні
«Мова має значення. Коли англомовні люди кажуть «the Ukraine», це нагадує про те, що довгий час стандартом у російській та польській мовах була або є форма «на Україні». Це більше схоже на англійське «at». Таким чином ви маєте на увазі не зовсім визначене місце».
«У своїх ранніх книгах я писав Кієв, K-I-E-V, просто тому, що не бачив великої різниці між цим двома написаннями та дбав про зручність свого читача. Але в певний момент я змінився. Кілька останніх книг я писав з українською транслітерацією. Речі, які можуть здаватися поверховими, як-от мова, насправді дуже глибокі, тому що це речі, які ви читаєте і приймаєте, ви не ставите їх під сумнів».
«Майже кожен у США, хто вивчав історію Східної Європи, розуміє її як щось на кшталт «Був Київ, потім з’явилася Москва, відбувся трансфер влади, і в Москві була та сама держава, що й колись у Києві». Тобто Київ та Москва ніби завжди були разом, і це сприймається як норма. З таким наративом здається, що в Україні має бути щось підозріле, маргінальне, провінційне чи в якомусь сенсі сумнівне. Тоді як Росію ніхто ніколи не ставить під сумнів».
Тімоті Снайдер, 55, професор Єльського університету, США, дослідник історії Східної Європи Фото Kostiantyn Huzenko/Global Images Ukraine via Getty Images
«Причина, чому американці та люди загалом важко уявляють, що РФ може програти цю війну Україні, певним чином пов’язана з тим фактом, що Україна в їхній свідомості не є цілком реальною. І це був дуже потужний наратив».
«Історію про Київ і Москву і про те, що все це одне ціле, придумав хлопець у Чернігові — Лазар Баранович. Наприкінці козацьких війн XVII століття у результаті Андрусівського договору 1667 року між Москвою та Річчю Посполитою, територія на схід від Дніпра мала стати Росією, а на захід від Дніпра – Польщею. Київ та Чернігів, великі центри європейської науки та думки, теж потрапили під контроль Москви».
«Своїх центрів науки та думки остання тоді не мала. Лазар Баранович звернувся до православних священиків у Москві із меседжем: «Насправді ми всі одна країна. І історія вашої країни фактично починається з Києва». Чому Баранович так сказав? Тому, що це робить Київ справді важливим, тобто Україна – це не просто місця, які завоювала Москва. Виявляється, з них починається історія Москви».
Повернутись до змісту
Лекція 4. «Цивілізаційний пакет»: від мови до монотеїзму
«З погляду сьогоднішнього дня Україна – це Європа, а Європа – це Україна. Але так було не завжди. Україна, Київська Русь, зʼявилася в ті часи, коли поняття Європи ще не існувало, а саме це слово не мало сьогоднішнього сенсу».
«Античний історик Геродот склав карту того місця, яке ми називаємо Україною. Море, узбережжя, степ, ліс. І чим далі на північ, тим більше екзотики, правда? Саме з північчю повʼязана значна частина грецької міфології: Елізіум, гори Гіпербореї, грифони та багато іншого».
«Україна могла не стати частиною візантійської традиції. Могло статися й інше, але все склалося саме так. Тут важливою стає мова. У Західній Європі домінували німецькі й романські мови. У Східній – інша траєкторія: грецька, церковнословʼянська, а потім словʼянські мови. Вони зʼявилися раніше, ніж Європа. Важливо памʼятати, що справа не в тому, що мова біологічно властива людям. Мова вже існує, коли люди народжуються. А будуть вони зрештою говорити цією чи іншими мовами, залежить від того, що станеться з ними упродовж життя, так?»
«Словʼяни-язичники тривалий час були поневолені, і поневолені за тодішніми поняттями «законно». Тому що представники монотеїстичних релігій загалом не поневолювали свій власний народ, але могли поневолювати язичників. Якщо ви християнин, вас можуть поневолити мусульмани та язичники, але не інші християни. Але якщо ви язичник, то вас можуть поневолити всі, у тому числі інші язичники. І це важливий момент, який піднімає важливість монотеїзму».
«Люди не просто так стають християнами. Коли ви приєднуєтеся до християнського світу, це означає, що інші християни не можуть вас поневолити. І це означає, що ви стаєте частиною великої групи. Коли Київ прийняв християнство, він отримав «цивілізаційний пакет»: церковнословʼянську мову, кирилицю та власне християнство візантійського обряду».
Повернутись до змісту
Лекція 5. Анатомія Київської Русі
«Точно невідомо, але слово «Русь», ймовірно, походить від назви торгової компанії, яку організували скандинави. Воно також є близьким за звучанням до фінського слова, що означає «стерно».
«У 911-му князь Олег підписує угоду із Візантією завдяки встановленню дипломатичних відносин. Цікаво те, що попри дипломатичні відносини, русів боялися: у Константинополь їм дозволялося заходити лише через єдині ворота, а делегація повинна була налічувати не більше 50 осіб. Першою серед правителів Русі християнство приймає княгиня Ольга, але її син князь Святослав залишається язичником. Згідно із одним з джерел, від навернення у християнство його зупиняло те, що його солдати нібито піднімуть його на кпини за зміну релігії».
«Після одруження Володимира, сина Святослава, із сестрою візантійського імператора між Руссю і Візантією утворився міцний тривалий звʼязок: руські війська знаходилися у Константинополі, а імператор відправив у Київ грекомовного священника. Почалося зведення церков, найбільшою з яких стала Софія Київська, повалення ідолів і хрещення людей».
«Цей союз і хрещення Русі зробило Київську державу частиною класичного світу: спочатку була Греція, потім – Римська імперія, далі – Візантія, яка стала союзницею Русі. Київська Русь, зі свого боку, почала поширювати класичну культуру на північ».
Повернутись до змісту
Лекція 6. Спадок Ярослава Мудрого та занепад Русі
«Ярослав, як і його батько Володимир, – скандинавський князь, адже їхні роди походять від вікінгів. За правління Ярослава руською мовою написана збірка законів «Руська правда». Це перше історичне джерело, яке дає нам можливість пізнати Київську Русь, адже доти були доступні лише літературні джерела, такі як саги чи легенди».
«Саме ця збірка знаменує і закріплює дві важливі зміни: остаточний перехід до аграрного суспільства, в якому люди продукують врожай із надлишком, та перехід від культури особистої помсти до культури врегулювання конфліктів у судах. Закон визначає заходи покарання для тих, хто вчиняє злочини, щоб людям не треба було вдаватися до помсти».
«Слабкість Київської Русі полягала в тому, що в неї не було законної основи для продовження власного існування. Як сьогодні, так і тоді важливо мати змогу відповісти на запитання, яке глибоко вивчав Макс Вебер: як перейти від стадії створення держави до стадії продовження існування держави? Заснувати державу може харизматичний лідер, але він не вічний, тож як країні існувати далі?»
«Якщо говорити про Київську Русь, то тут яскраво помітна ця проблема. Вчені досі не можуть визначити, за яким принципом віддавалося управління різними частинами Київської Русі синам київського князя. Хай якими були правила наслідування київського престолу, їх не дотримувалися належно. Саме тому після смерті Ярослава у 1054-му настає період міжусобних війн, який триватиме до завоювання Києва монголами у 1241 році».
«Після навали монголів Київська Русь умовно ділиться на три частини: західна, де утворилося Галицько-Волинське князівство; східна частина, де було Володимиро-Суздальське князівство: там продовжили правити нащадки київських князів, які ще тривалий час перебували під великим впливом монголів; центральна й найбільша частина, яка невдовзі потрапила до складу Великого князівства Литовського (ВКЛ)».
Повернутись до змісту
Лекція 7. Московська держава як дочка Золотої орди
«Після повалення Київської Русі монголами частина її земель входить до складу Золотої Орди, яка існує від приблизно 1240 року до XV століття. Золота Орда з часом розколеться на низку утворень, одним з яких стане Московська держава. Серед цих утворень Москва вирізняється тим, що вона християнська, а не язичницька чи ісламська».
«Особливості Московської держави і московитів:
- Московія – це держава, яка взяла собі дещо від Київської Русі: мову, релігію і правлячу династію.
- У той же час це нова держава, яка існувала під керівництвом монголів, а отже зазнала і їхнього впливу.
- Московити добре вміли битися завдяки тому, що довгий час билися на стороні монголів, а потім і проти них.
- Московити не взяли юридично-бюрократичну систему, яка були розроблена у Київській Русі, а повернулися до єдиного правила: цар – головний і йому належить все.
- Земля надається лише на певних умовах – як правило, служба в армії царя, – і за будь-яке порушення її можуть забрати.
- 1% населення належить до умовних землевласників, а 99% – це селяни, більшість із яких привʼязані до землі».
Повернутись до змісту
Лекція 8. Кривавий слід в історії: єврейська громада і козацьке повстання середини XVII ст.
Лекція була прочитана на запрошення Снайдера професором іудаїки в Університеті Ферфілда Гленн Діннером.
«Фізична вразливість через приналежність до нібито «проблемної» релігії змусила євреїв служити більш могутнім групам: литовським і польським колонізаторам — шляхті. Якийсь час це давало захист, поки євреї не заплатили за це страшну ціну. Більшу частину часу євреї вели на українській території відносно безбідне та безпечне існування. У них була економічна автономія. Їм не дозволялося володіти землею, але в цьому були свої плюси: вони займалися більш прибутковою діяльністю — торгівлею, ремеслами, лихварством. Що найголовніше, з часом вони почали орендувати в шляхти землю і практично всі несільськогосподарські підприємства дворян. У євреїв була автономія, практично самоврядування».
«У 1648 році почалось велике повстання під керівництвом українського дворянина Богдана Хмельницького. Дістатися до польської шляхти непросто. На кого напали козаки? На ймовірних агентів шляхти — єврейських орендарів і просто євреїв. Їх знищували у величезних кількостях, причому з неймовірною жорстокістю».
«Це була безжальна різанина: якщо єврейське населення на українських теренах до 1648-го становило 40 000 осіб, то, схоже, вижило лише близько 21 000 євреїв. 8000 стали біженцями й поневірялися Європою. Близько 1000 навернулися в християнство, щоби врятувати життя».
«Психологічна травма єврейської спільноти посприяла появі несправжнього месії Шаббетая Цві. Він побудував усю свою кар’єру на ідеї помсти за різанину 1648 року й зумів переконати євреїв по всьому світу продавати своє майно й переїжджати в землю Ізраїлю».
Повернутись до змісту
Лекція 9. Польський контекст і перший контакт із Москвою
«Люблінська унія 1569-го проголошує конституційний союз, який обʼєднує дві країни під керівництвом єдиного правителя – короля, якого обирає знать. Так утворюється республіка Річ Посполита – держава, що обʼєднує ВКЛ і Польщу з єдиним престолом у Кракові (тодішня столиця Польщі). Це знаменує суттєву зміну для України: тепер її землі входять до польської корони і на них поширюються вже не литовські, а польські закони».
«Із приходом польського правління в Україну виникає кілька проблем:
- Мовна проблема. Знать говорить польською, але вона складає близько 3% населення, а решта 97% – розмовною старословʼянською, попередницею української мови.
- Релігійна проблема. У цей час в Європі відбувається Реформація і Контрреформація. У XVI ст. більшість польської знаті приймає протестантизм, проте й це змінюється пізніше. Проблема в тому, що на українських землях була православна релігія, але під польською короною українськими землями керували католики.
- Соціальна проблема. Якщо в Польщі як мінімум 10% населення складала знать (у деяких регіонах до 25%), то на українських територіях до знаті належали 1–2% населення».
Тімоті Снайдер, 55, професор Єльського університету, США, дослідник історії Східної Європи Фото yes-ukraine.org
«Козаки воюють значною мірою проти польськомовних панів-католиків, які правили українськими землями. В українських підручниках про це не говорять, але Національно-визвольна боротьба – це війна між українцями й ополяченими, навернутими в католицизм українцями, які мали землі. Так триває доти, доки не втручається польська армія й не змінює хід війни».
«До втручання Польщі союзником козаків було Кримське ханство. Коли приходить польська армія, Кримське ханство покидає козаків, і для України настає переломний момент, адже козакам доводиться шукати іншого союзника. У 1654-му вони знаходять такого союзника в Москві, маловідомій і відносно екзотичній для козаків державі».
Повернутись до змісту
Лекція 10. Колонізувати все, або європейські імперії в розрізі
«З погляду XVIII століття чи, якщо вже на те пішло, XXI, немає жодних сумнівів у тому, що погляд Москви на Україну був і залишається імперським. Але що означає колонізувати країну, яка, як визнає Росія, зʼявилася до неї? Яку Росія визнає більш європейською, ніж вона сама?»
«Що таке «імперія»? Є дві прості ознаки. Перша: імперія – це протилежність республіці. Особливість республіки в тому, що в ній має бути спільнота, яка має громадянські права. Це відрізняє її, наприклад, від автократії. Друга ознака імперії: у ній є центр та периферія».
«У міру того, як російська держава просувається на південь, навʼязуючи кріпацтво, османам стає все важче здійснювати набіги за рабами в цьому напрямку. Тому джерела рабів зміщуються далі на південь, до Африки. Тоді ж виникає попит на рабів у Новому Світі, і ринки рабів переміщуються туди. Торгівля людьми вповільнюється наприкінці XVIII–XIX ст. Спочатку французи, а потім англійці припиняють африканську работоргівлю».
«Кінець XVIII століття можна розглядати як час взаємодії між європейськими імперіями, які пригнічують народи за океаном, та європейськими імперіями, які пригнічують таких самих європейців, як вони самі. Побудувати імперію, говорячи про національне визволення, – ідея французів. Але цю ідею згодом підхопила маса імперців. Аж до Росії, яка розвʼязала війну в Україні.
«Зрештою, який один із головних аргументів Росії, яким вона виправдовує вторгнення в Україну? Що насправді українців треба визволити від гніту інших імперій. Нехай це вже не Габсбурги, але все ще поляки, а ще американці, Європейський Союз».
«Перегони за африканські території відбуваються наприкінці XIX століття. І вони вплинули на те, як європейці уявляли собі нову колонізацію Європи, яка розпочалася у XX столітті. Під час Першої світової війни німці та австрійці без жодних вагань розглядали Україну як житницю – Kornkammer. «Україна – це житниця. Україна нас годуватиме. В українських селян не буде проблем із цим, їм сподобається». Це виявилося неправдою – селянам не сподобалося, вони не стали виконувати покладену на них роль. Згодом Гітлер припустився тієї ж помилки. У його уяві українські селяни – такі самі, як африканці. Його бачення України навіяне колоніальною уявою, яка виникла з уявлення про Африку».
Повернутись до змісту
Лекція 11. Переосмислити Крим
«Після розпаду Золотої Орди (Монгольська імперія) утворюється низка постмонгольських держав, однією з яких є Московія, а також Кримське Ханство, яке і займало території сучасного Криму та півдня України. Із 1721 року Московія стає Російською імперією. Коли Московія перейменувала себе в Росію, то це був свідомий ребрендинг. Вона назвала себе на честь Київської Русі, а не навпаки – і це очевидно, якщо згадати, коли була створена Київська Русь, а коли – Московія».
«За допомогою козаків під час низки битв та війн Росія перемагає Кримське Ханство, і у 1783-му анексує Кримський півострів. Для козаків битви з татарами не щось нове, але в цьому випадку вони билися з ними для росіян. Коли ж козаки виконали своє завдання, Росія забрала всю їхню автономію. Інститут козацтва по суті зникне, як і Кримське Ханство. Після цього Катерина ІІ пропагуватиме класичну імперіалістичну ідею: на завойованих землях до приходу Росії нікого не було. Для цього сучасному півдню України та Криму, де панували відповідно козаки й татари, дають нову назву – Новоросія. Це такий собі психологічний прийом: ми вдамо, що тут ніколи нічого до нас не було. Як це зробити? Поселити на цих територіях росіян».
«Перейменування усіх і всього – це дуже потужний прийом Катерини. Усі тюркські, татарські й мусульманські назви змінюють на грецькі або ті, що звучать як грецькі. Наприклад, Херсон – це повністю вигадана назва, яка співзвучна із грецьким містом Херсонес, що був у Криму; те саме з Маріуполем. Уся ця «грекізація» для того, щоб можна було сказати, що Росія має звʼязок із класичним (грецьким) світом».
Повернутись до змісту
Лекція 12. Ковток повітря: українці під правлінням Габсбургів
«Завдяки дуже специфічній політичній системі монархії Габсбургів, період між 1867 та 1914 роками стає періодом розквіту української політики. Ця політика стає масовою. Зненацька зʼявляються українські націоналісти, українські соціалісти, українські ліберали та інші течії. Українські газети. Українське суспільне життя. Інакше кажучи, життя громадянського суспільства. Це відіграє неймовірно важливу роль у період розпаду імперій, який розпочався з Першої світової».
«Революція 1848 року розкриває важливу австрійську тактику національного будівництва. У 1848-му занепокоєння австрійців викликають поляки. В імперії їх більше, аніж українців. І що ж роблять Габсбурги в Галичині, яка тоді входила до їхніх володінь? Підтримують українців, заохочують створення так званої Української національної ради, яка висуває політичні вимоги – розділити Галичину навпіл на західну та східну частини, яка буде українською».
«Період із 1867 по 1914 рік – момент, коли починають розвиватися українська культура та політика, яких не могло бути в Російській імперії. Після 1867-го провідні українські мислителі з Російської імперії, коли їм спочатку Валуєвським циркуляром, а потім Емським указом забороняють використовувати українську мову, їдуть до Галичини. Імперія Габсбургів стає місцем, де можна займатись українською політикою, а Російська імперія – місцем, де не можна займатися ні нею, ні де-факто українською культурою».
Повернутись до змісту
Лекція 13. Хаос Першої світової, або на цвинтарі імперій
«В історії є безліч дивних моментів, але Перша світова – один із найдивніших. Жменька імперіалістичних країн отримує прибуток від контролю над рештою світу. Економіка непогано розвивається. Перша глобалізація – великий успіх для європейців. Проте вони вирішують воювати, вбиваючи одне одного мільйонами. Зрештою, перемагають морські держави – Франція, Британія, Сполучені Штати. Російська імперія розвалюється в 1917 році, згодом руйнуються Османська та Німецька. Розсипається імперія Габсбургів».
«Росія вдирається в Галичину у вересні 1914 року, окуповує її та починає ставитись до неї як до частини Росії. Габсбурги повертають собі Галичину в травні 1915 року. А 1917 року вони переходять у наступ разом із німецькими союзниками й захоплюють більшу частину України. І допомагає їм у цьому Володимир Ленін. Він вважав, що Маркс мав рацію: капіталізм – це монстр, який згладжує культури, перетворює соціальні групи на класи і створює передумови для світової революції. Вона почнеться там, де капіталісти найслабші. Ленін вважав, що це місце – Російська імперія».
«У квітні 1917 року німці переправляють Леніна до Росії поїздом в опломбованому вагоні. Ленін здійснив переворот, тому що вважав, що він переросте у світову революцію. Головною йому була класова боротьба. Тому на питання, що станеться після розпаду імперії, у Леніна була підготовлена відповідь – національне самовизначення. Будь-яка нація, каже Ленін, має право на суверенне існування, якщо це не заважає класовій боротьбі. І це дуже важлива відповідь, яка проходить червоною ниткою через увесь радянський проєкт. Він визнає, що нації реальні, і радянська влада декларативно підтримує їх. Але водночас важливо памʼятати, що якщо національна ідея не узгоджується з ідеєю класової боротьби, то націю можна розчавити, заморити голодом та терором».
Повернутись до змісту
Лекція 14. Між двох вогнів: українське питання у Польщі та СРСР
«Ризький мирний договір 1921 року між поляками та більшовиками ознаменував появу польської національної держави, у якій явна більшість розмовляє польською, але є великі національні меншини — українці, євреї, білоруси. З радянської сторони договір створює кордон, після якого розповсюдження революції зупинилося. Радянський Союз має стати державою, і більшовики вигадують її буквально на ходу. Це їхня реакція на поразку. І перемогли їх поляки. Радянський Союз: держава, у межах якої зупинилася революція. Це не національна держава, але з більшовицької точки зору й не імперія. Це свого роду вмістилище для революції, яка колись усе ж таки пошириться по всьому світу».
«Радянський погляд на національну політику: «Усі народи мають право на самовизначення. Антиколоніальні рухи в Польщі — добре. Антиколоніальні рухи в Середній Азії, на Кавказі та в Україні — зовсім інша річ. СРСР намагається подати Радянську Україну як суверенну українську державу, де селяни мають землю, де є національні свободи. Так «совєти» намагаються залучити симпатії мільйонів українців у Польщі до Радянського Союзу та дестабілізувати польську державу».
«Пілсудський намагається із цим боротися. Поляки проводять політику, відому як Волинська програма 1928 року під керівництвом Генріка Юзевського. Польща призначає українців на Волині до органів місцевого самоврядування, заохочує використання української мови в Православній церкві, її рух до автокефалії. Юзевський говорить про незалежність України, повторення польсько-більшовицької війни, у якій цього разу переможе Польща, та про створення української держави. Юзевський щиро в це вірив. Він був глибоко переконаний, що українська та польська культури є принципово дуже схожими, а російська культура — щось інше».
«Для причетних до експерименту поляків мотивом було створення української буферної держави між Польщею та СРСР. Вони навчають молодих українців проводити шпигунські місії усередині радянської України. Це мало кому відомо, але навіть відроджують для України уряд у вигнанні — Українську Народну Республіку на території Польщі. А 1927 року створюють штаб української армії з відділами пропаганди та розвідки, який починає переправляти свою агентуру через радянський кордон».
Повернутись до змісту
Лекція 15. Методи більшовиків: Голодомор та Розстріляне відродження
«Більшовики вирішили, що індустріалізацію можна втілити лише за рахунок колективізації. Проте колективізація, автором якої був Сталін, не йшла так уже добре й наштовхнулася на значний опір. За даними архівів, наприкінці 1920-х та на початку 1930-х було зафіксовано мільйони актів опору й непокори з цього приводу, люди цілими селами йшли до польського кордону. Можна пригадати дуже мало випадків, коли голод є результатом обʼєктивного браку продовольства. Як правило, голод – це політичне рішення, засноване на пріоритетах, до яких, як у цьому випадку, збереження людських життів не входить».
«Щоб зрозуміти таке рішення – замордувати українців голодом, потрібно зрозуміти політичне керівництво СРСР того часу. Для леніністів мета виправдовувала засоби: у них була «правильна» ідея (панування соціалізму і пролетаріату), а тому вони вважали, що мають право втілити її в життя усіма доступними засобами, і всі повинні з цим погодитися. Для такої ідеології людина як індивід немає ніякої цінності, головне – досягнути мети».
«Якщо факти настільки кричущі, що їх не можна ігнорувати, як у випадку з Голодомором, то їх треба представити як необхідність. Саме тому на Зʼїзді комуністичної партії у 1934-му голод в Україні представили як перемогу над буржуазією, адже нібито в цей час померли «польські агенти» й «українські націоналісти». Тобто всі ці страждання доводять, що революція була успішною».
«Масові розстріли 1937–1938 років – це така собі «післямова» до Голодомору. Також Великий терор можна назвати ще одним прикладом того, як діє тиранія: краще продовжувати робити ту саму помилку, погіршуючи ситуацію, ніж визнати помилку і взяти на себе відповідальність».
Повернутись до змісту
Лекція 16. Уявлення Адольфа Гітлера про українські території
«Для Гітлера Україна – це Lebensraum, тобто життєвий простір, який повинен належати німцям, бо там найбільш родючі і найкращі землі, а такі повинні належати вищій расі – німцям. Гітлер вважав СРСР єврейською країною, бо всі комуністи – євреї, а всі євреї – комуністи, тому підкорити її буде просто. В Україні, на його думку, жив простакуватий словʼянський народ не здатний до власного державотворення і самоуправління, тому він потрапив під владу євреїв. Гітлер розраховував на те, що таких простаків буде легко завоювати, бо вони більше захочуть жити під німцями, а не під євреями».
«У результаті пакту Молотова-Рібентропа Німеччина і СРСР стають союзниками і ділять між собою територію Польщі, проголосивши, що такої країни взагалі не існує. Через цей поділ територія УРСР розширюються на захід до тих кордонів, які має нині Україна. На приєднаних землях більшовики влаштовують чотири хвилі депортації, щоб позбутися тих, хто чинить опір новій владі – їх відправляють у Казахстан і Сибір. На українських землях, які були у складі Польщі і які забрав СРСР, в українців було активне політичне життя, була своя церква, освіта, газети і культура. Після приходу більшовиків усьому цьому поклали край».
«Німецький план «Ост» — по суті, масштабний план колонізації. Згідно із ним, десятки мільйони словʼян повинні були зникнути в результаті штучного голоду або етнічних чисток. На звільнених землях німці мали створити затишні містечка, які б обслуговували раби-словʼяни – частину словʼян залишили б у живих саме заради обслуговування німців. Цій частині плану не судилося втілитися, бо німці програли війну».
Повернутись до змісту
Лекція 17. Зацикленість на постаті Бандери та вкрадена перемога
«Проголошена Організацією українських націоналістів (ОУН) наприкінці липня 1941-го Українська Держава існує недовго, бо Німеччина не підтримує цю ідею: зрештою, німцям потрібна не політична співпраця українців, а колонізація українських земель. Тому близько чотирьох пʼятих лідерів українських націоналістів потрапляють до німецьких таборів, серед них і Степан Бандера, де вони і проводять більшу частину війни. СРСР і тепер Росія зациклені на постаті Бандери, але насправді він майже нічого особисто не зробив під час Другої світової».
«Коли в ОУН забрали майже усіх досвідчених лідерів, на чолі руху опинилася недосвідчена молодь, що призвело до збільшення використання рухом насильницьких і жорстоких методів боротьби. І це на додачу до внутрішнього розколу ОУН на поміркованих «мельниківців» і радикальних «бандерівців», які агресивно боролися ще й між собою. Кілька тисяч націоналістів співпрацюють із німцями, а деякі з них стають поліцаями і беруть участь у Голокості. Колаборантами німців стають і ті українці, які трохи раніше допомагали більшовикам депортувати поляків. Трагедія колонізації в тому, що більшу частину брудної роботи виконує не сам колонізатор, а місцеві, які погоджуються співпрацювати із загарбником».
«Впевненість російського народу в радянському уряді виявилася тією вирішальною силою, яка зробила перемогу над фашизмом реальністю. Саме тому я пʼю за здоровʼя російського народу», — це був тост Йосифа Сталіна 24 травня 1945-го, і він яскраво відображає подальшу внутрішню політику СРСР. Сумна іронія в тому, що людина, яка після Гітлера несе найбільшу відповідальність за Другу світову війну, яка розпочала цю війну, опиняється серед переможців і отримує владу визначати колаборантів і героїв. Ніхто не заперечує, що російський народ постраждав у Другій світовій війні, але у кількісному співвідношенні цивільні жертви росіян значно менші за жертви інших народів Радянського Союзу, а саме українського і білоруського. Величезні цивільні й військові жертви українців не вписуються у новий наратив Сталіна про вищість і перевагу російського народу, як і не вписуються у культурну трансформацію».
Повернутись до змісту
Лекція 18. Крим «у подарунок» і «Паризька культура»
«Микита Хрущов – останній керівник СРСР, який дійсно знав Україну. Його батьки працювали у шахтах на Донбасі, сам він працював на комуністичну партію в Україні під час Великого терору, а його давня партнерка життя – лемка. Крім того, він брав участь у боротьбі із українськими партизанами. Все це сприяло тому, що він визнавав наявність українського питання і непогано розумівся на ньому. Саме Хрущов зміг знайти рішення, яке б дозволило сказати, що Україна одночасно й існує, і не існує. Поширення нової риторики Хрущов приурочує до 300-ї річниці Переяславської угоди, яку уклали у 1654 році».
«Хрущов розуміє, що потрібно хоча б зробити видимість того, що він щось робить для України, якщо він хоче врегулювати українське питання. Тому, того ж 1954-го він передає Кримський півострів УРСР. З практичної точки зору, управляти Кримом простіше з УРСР, ніж з РРСР, до якої належав півострів до 1954-го. Крім того, кримські татари, яких визнали німецькими колаборантами і повністю депортували з півострова, більше не становлять загрозу, тому жорсткий контроль РРСР вже не потрібен».
«На Заході після Другої світової про Україну як про окрему державу забувають всі, окрім діаспори у різних країнах, зокрема у Канаді та Америці, та окремих літературно-філософських груп. Одна з таких груп утворюється навколо журналу «Паризька культура». Її засновують польські емігранти Єжи Гєдройць, Юліуш Мєрошевський і Юзеф Чапський. У 1952-му році вони друкують статтю під назвою «Віддайте Львів Україні». Це звучить вкрай радикально, адже Польща дуже сильно постраждала під час війни і втратила частину територій: Варшава зруйнована, Вільнюс відійшов Литві, Львів – Україні, а мільйони її громадян вбито».
«Ця група була дуже прогресивна і передбачила кінець не лише комунізму, а й імперіалізму у всьому світі. Вони вважали, що якщо буде існувати Україна окремо, то радянському імперіалізму настане кінець. Саме завдяки цим митцям і їхній дискусії про Україну, українське питання у Польщі було вирішене: Україна – це самобутня держава».
Повернутись до змісту
Лекція 19. Ефект «Гельсінських угод» і крах радянської імперії
«У 1970-1980 роках польські комуністи робили все, щоб всі меншості в країні повністю асимілювалися з поляками та утворювали разом єдину націю. Проти комуністичної партії Польщі виступає рух «Солідарність», і він відкриває дискусію про комунізм і націоналізм. Цей рух починається як протест проти зростання цін, але дуже швидко перетворюється на політичний рух, який вимагає право на створення незалежних профспілок, а також звільнення політвʼязнів і свободу слова. «Солідарність» існує від серпня 1980-го до грудня 1981-го, і в цей час на загал відбуваються дискусії про складні питання, серед яких і українське. Рух визнає окремі народи СРСР і говорить про розпад Союзу».
«У 1975-му Брежнєв вимагає у Заходу таку собі мирну угоду постфактум, в якій Захід визнає кордони країн Східної Європи. Але у цю угоду, яку підписали у Гельсінки, також внесли пункти про права людини. Саме ці пункти дали поштовх до створення у Східній Європі різних національних рухів за права людини. Однією з таких груп була і «Українська Гельсінська спілка». Унікальність наративу цієї групи полягає у тому, що вони зарахували національність до прав людини. Вони пояснюють, що можливість користуватися власною мовою, співати національних пісень і носити національний одяг є частиною індивідуальних прав людини. Тому національні права – це індивідуальні права, права людини. Українці, які пропагували таку риторику в СРСР, а також вважали неправильним навʼязування російської мови і культури та й взагалі були не згодні з радянською владою, були дисидентами. А дисиденти потрапляли в ГУЛАГ».
«Україна змогла стати незалежною через провал реформ Горбачова в Радянському Союзі. У нього була ідея про те, що комунізм можна реформувати, але політик швидко усвідомлює, що допомоги від державного апарату не дочекається, бо тотальна кількість радянських чиновників – це реакціоністи, яких влаштовував статус-кво. Горбачов намагається переробити політичну систему, в якій він буде президентом федеративної держави, тобто СРСР мав стати федерацією. Саме дискусія про децентралізацію влади у СРСР штовхає радянських консерваторів виступити проти Горбачова та влаштувати переворот у серпні 1991-го».
Повернутись до змісту
Лекція 20. Вибух громадянського суспільства: Революція гідності
Була прочитана на запрошення Снайдера дослідницею політики Східної Європи Марсі Шор.
«Проєкт «Радянський Союз» був найбільшим і найглибшим експериментом із соціальної інженерії, який проводили на людях. Ми все ще пожинаємо його плоди. Це була не просто спроба встановлення нового уряду, це була спроба створити новий вид людини. Західні політологи називають Україну 90-х «країною шантажу» через велику кількість корупційних скандалів у той час. Всюдисущі корупція і беззаконня супроводжують перехід України до капіталізму. Втіленням цього беззаконня стало вбивство журналіста Георгія Гонгадзе у вересні 2000-го, який висвітлював корупцію в Україні часів Кучми».
«Все починає змінюватися під час виборів 2004 року, коли за пост президента змагаються Віктор Янукович і Віктор Ющенко. Віктор Янукович був таким собі пострадянським гангстером, близьким до Кремля. Віктор Ющенко мав західне спрямування і планував для України інтеграцію із Євросоюзом. Команда Януковича труїть Ющенка діоксином, і спотворене в результаті отруєння обличчя Ющенка стає символом тодішніх виборів, а також брутальності корупції. Але головне, що робить команда Януковича – це фальсифікація виборів. Як реакція на фальсифікацію люди виходять протестувати на головну площу країни, Майдан Незалежності, у листопаді 2004-го. Три тижні українці мирно протестують у холод проти підтасованих виборів. Це спрацьовує, і Ющенка оголошують переможцем».
«У 2010-му Янукович все-таки стає президентом. У листопаді 2013-го він повинен був підписати Угоду про асоціацію із ЄС, яка мала дати початок перебудови України під закони Євросоюзу. Проте майже в останню хвилину Янукович заявляє, що не буде підписувати угоду. Це дуже розчарувало певний прошарок українського суспільства, але не всіх українців, тому ніщо не віщувало подій, які розгорнулися далі».
Getty Images
«На Майдані утворився паралельний поліс. Це ідея, яку розвинув чеський філософ Вацлав Бенда. Згідно із нею, щоб протистояти режиму, тиранії, люди не просто виходять на протест, а й створюють альтернативний простір, власне суспільство, із власними інститутами, в якому вони живуть відповідно до обраних цим суспільством цінностей. Майдан став таким паралельним полісом, у якому працювали величезні кухні, був університет і бібліотека, житловий комплекс (палатки), роздавався одяг, були групи, що підтримували порядок. Люди влаштовували виступи, концерти, лекції, обговорення. Це був шедевр самоорганізації і вибух громадянського суспільства».
Повернутись до змісту
Лекція 21. Історичні паралелі для Британської, Французької та Російської імперій
Була прочитана на запрошення Снайдера дослідником нової міжнародної та глобальної історії Арне Вестадом.
«Між імперіалістичними політиками Британської імперії в Ірландії, Французької – в Алжирі та Російської – в Україні існують паралелі в деяких питаннях. Порівняння саме цих імперій є дуже ілюстративним для прогнозування того, як закінчить Росія. Всі три імперські нації розселяються майже по всій території Ірландії, Алжиру й України відповідно, але з часом зосереджуються на багатих на ресурси областях (півночі Ірландії, узбережжі Алжиру, Донбасі). Місцеве населення від участі в освоєнні цих ресурсів відстороняли з різних причин, наприклад через брак освіти й навичок чи невірність імперії».
«Що ближче територіально захоплені землі, то легше імперській владі говорити про невіддільність колонії від імперії. Всі три імперії використовували колонізовані народи задля власної вигоди. Йдеться не лише про матеріальні ресурси, а й про людські: поширеними були сексуальна експлуатація, використання чоловіків у війнах імперій. Також можна говорити про експлуатацію переваг імперій у технологічному розвитку для контролю колоній».
«Культура є ключовим інструментом для розколу всередині колонізованих країн і пригнічення незалежницьких рухів. Так, імперські сили активно поширюють наратив про власну культурну вищість, свою світову славу, переконуючи місцевих, що ті без імперії – ніщо».
«Війна в Україні для Росії закінчиться повною деколонізацією України. Для того і були проведені паралелі з Ірландією та Алжиром й імперіями, які їх колонізували. На розвʼязання війни в Україні дуже вплинули настрої самих росіян після розпаду СРСР. Імперське минуле, гордість за те, що вони належали до однієї з двох супердержав, не давали спокою росіянам з 1990-х».
Повернутись до змісту
Лекція 22. Українське коріння російської культури
«Жодна держава не утворилася в ізоляції, на рівному місці. Багато ключових зіткнень в історії України для неї були з Росією. Особливість деяких зіткнень із Росією полягає в тому, що РФ заперечує факт того, що вони відбулися».
«Заперечення Росією існування української мови означає заперечення її існування як чогось окремого, самостійного. Українська мова та культура, на думку російського імперіалізму, може існувати виключно як частина Росії і її культури. Таким чином Росія наголошує на своєму існуванні, самостверджуючись за рахунок України».
«Усі імперії, які існували в Європі, по суті її формували – усі, окрім Російської. Російська імперія прийшла у Європу, коли її основа була сформована, а потужні імперії почали розпадатися. Росія стає Європою саме після того, як приєднує до себе Київ і землі Київської Русі, які вже давно були частиною європейської історії. Саме через Київ у Росію приходять християнство, Ренесанс, Реформація. Але Росія як імперія не може визнати, що периферія краща за центр, тому це стає причиною напруги між Росією та Україною, яка існує й досі. Усі важливі кроки, які сприяли формуванню російської культури, глибоким корінням сягають саме до Києва. До XVIII ст. освітнім центром Російської імперії був Київ, але периферія не може виступати освітнім центром імперії, тому освітні інститути починають переносити у Петербург».
«Після прголошення незалежності в Україні не запроваджують цілеспрямовану політику українізації. У країні існує двомовність, поширений суржик. Уваги заслуговує й олігархічний плюралізм, коли кілька олігархів через власні медіа просувають свої наративи про культуру України. Перший переломний момент наступає у 2014-му, коли українські діячі культури стають більш спрямованими на українського споживача. Одним із таких творців був письменник Сергій Жадан, який народився у російськомовному регіоні, але перейшов на написання творів українською. Другим переломним моментом став 2022-й і початок повномасштабного вторгнення, коли відбувається ще більша українізація культури та суспільства, а Київ стає по-справжньому європейською столицею».
Повернутись до змісту
Лекція 23. Гітлер-Путін: схожість наративів
«Для розуміння сучасної політики дуже важливо знати, що Друга світова війна була саме імперіалістичною. Проте Німеччина старанно намагається не афішувати той факт, що вона мала імперські амбіції, що Україна повинна була стати її колонією, що в Європі взагалі є сучасна імперіалістична історія. Натомість посувається красива історія про європейську інтеграцію».
«Цікаво те, що розмови про визнання провини за Другу світову війну – це відносно нова дискусія, яка розпочалася у 70-80-х з дискусії про відповідальність німців лише за Голокост. Коли Німеччина зосереджується виключно на німецьких євреях і своїй відповідальності за їхнє знищення, вона уникає значно масштабніших злочинів, таких як заморені голодом три мільйони радянських військовополонених і колонізація України. На думку Німеччини, країни Східної Європи, такі як Польща і Україна, не усвідомлюють важливість миру. Проте німці не говорять, що для досягнення цього миру потрібно знищити імперію, як це було із нею під час Другої світової».
«У тому, що розповідав Гітлер і що розповідає Путін про свої омріяні колонії, є разюча схожість: існування єврейської змови; країна-агресор не є агресором, а є жертвою змов, тому вона має напасти першою; Україна – це колонія, яка з радістю проміняє одного володаря на іншого. Гітлер вважав, що Україні не подобалася радянсько-єврейська влада, а Путін впевнений, що Україною керують США і ЄС, але він впорається краще».
«Перші місяці повномасштабного вторгнення спростували ідею про те, що Україна — слабка країна, яка не витримає тиску — а в цю ідею вірили не лише росіяни, а й США та Європа».
Повернутись до змісту
Ви знайшли помилку чи неточність?
Залиште відгук для редакції. Ми врахуємо ваші зауваження якнайшвидше.
